- •1.Поняття світогляду та його історичні форми та структура
- •2.Сутність міфологічного світогляду та його значення для становлення філософії як науки.
- •3. Релігійний світогляд.
- •4. Філософія як теоретична форма світогляду
- •5. Основной вопрос философии
- •6. Философия и наука
- •7.Основні концепції походження філософії
- •8.Поняття філософії. Мудрість в структурі філософського знання
- •12. Проблема метода философии: диалектика и метофизика
- •20. Загальна характеристика елліністичної філософії
- •21. Атомістика Демокріта
- •23. Єдність та відмінність софістичної філософії та філософії Сократа. Поняття релятивізму.
- •25, 26,27. Вчення про ідеї, суспільство та пізнання в філософії Платона.
- •30. Основні риси філософії Середньовіччя
- •34. Основні риси філософії Відродження
- •37. . Натурфілософія доби Відродження.
- •38. . Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •43.Проблема становлення громадянського суспільства в Україні
- •44.Проблема свободи і необхідності в філософії Спінози
- •51. Концепція суспільного прогресу Гегеля.
- •62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії.
- •68. Сутність та структура свідомості.
- •75. Діалектика як концепція розвитку.
- •77.Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання.
- •80. Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання.
- •81.Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
- •82. Емпіричні методи пізнання
- •83.Форми наукового пізнання (факт, проблема, гіпотеза, теорія)
- •84.Проблема істини в філософії.
51. Концепція суспільного прогресу Гегеля.
Ця суперечність позначилася на соціально-політичних погля¬дах Ґеорґа Геґеля. Він вважав, що держава є найвищою формою існування Бога у світі. Правові відносини в державі є втіленням усвідомленої необхідності (свободи). Суспільні інтереси доміну¬ють над приватними інтересами особи, тому останні можна при¬нести в жертву інтересам держави. Багатство й бідність — це природний стан реального життя, з яким необхідно змиритися. Суперечності й конфлікти в суспільстві не є деструктивним чинником (злом), а навпаки, є добром, що сприяє прогресу. А це означає, що суперечності, конфлікти й війни між державами є показником прогресу у всесвітньому масштабі. Геґель вважав, що військові конфлікти очищують дух нації.
62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії.
Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольнила освітні потреби Росії та Білорусії. Філософія вивчалася 2-3 роки, при чому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислітелів, як античності,середньовіччя ,так і Нового часу. Серед діячів академії 17-18 ст. провідне місце у розвитку філософської думки посідали І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович, Г.Бужинський та ін.
У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597—1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські курси, які тут читалися, були значною мі¬рою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському грунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки.
Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філосо¬фію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчесності. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою. Будучи перекона¬ними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шля¬ху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи.
У лекційних курсах професорів академії простір мислився невід'єм¬ним від речей і середовища, а час як послідовна тривалість кожної речі. Ця тривалість, якій відповідає поняттю внутрішнього часу, властива й ученням інших професорів.
Професори Києво-Могилянської академії обгрунтували ідею невід-дільності простору і часу від природних тіл, заперечували існування порожнечі.
Вони висловлювали оригінальні думки щодо етичних проблем. Ети¬ка поділялась ними на теоретичну й практичну. Перша займалася об-грунтуванням ролі людини в світі, розглядала проблеми сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Друга вказувала на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину.
Сенс життя, твердять професори академії, — у творчій праці, спря¬мованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досяг¬нення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання за¬доволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і ду¬ховних. Так, на думку Т.Прокоповича, необхідною умовою щастя є здобуття певного рівня матеріального добробуту, позаяк бідність і не-статки із щастям несумісні. Здобуття такого рівня він пов'язує з сумлінною працею, яку вважає обов'язком щодо себе, сім'ї, суспільства й держави. В основі праці, на думку вченого, лежить вигода, користь. Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає їй позитив¬ну моральну оцінку.
Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії про¬блемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріо¬ритетного значення надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошували на необхід¬ності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.
Вчені Києво-Могилянської академії зробили значний внесок у роз¬виток філософії права.