6. Философия и наука

Отвечая на вопрос является ли философия наукой необходимо иметь в виду следующие. Наука всегда отвечает на вопрос почему? А философия для чего? В науке человек нацелен на рациональное познание мира в философии на понимание мира с позиции всех идеалов и ценностей. Философия познает мир через человека и из человека. Именно в человеке философия видит разгадку смысла жизни. Наука же познает мир как бы вне человека отрешения от него. В науке действует принцип познания, которые называются принцип верификации (проверяемости) и фальсификации (опровержения) в философии эти принципы не работают. Таким образом, философское научное знание различается существенно, но существовать друг без друга они не могут.

7.Основні концепції походження філософії

Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не просто з приватним інтересом окремої особи. Між собою стикаються, з одного боку, родова, сімейна мораль, яка являє собою всезагальне начало, але дане в його природній безпосередності, а з іншого — новий, щойно народжений тип всезагального, по відношенню до якого окремий рід, сім'я виступають як дещо часткове — це поліс, держава, всі громадяни якої становлять правове і політичне ціле.

Кризи в суспільстві, кризи у сфері духу, що ними характеризується епоха зародження філософії, ставлять людину в жорстку неоднозначну ситуацію, вміщують її у поле насущних смисложиттєвих проблем, стосовно яких неможливо застосувати звичну канву міфологічного світорозуміння та мислення. І не лише виникнення, а й розквіт філософії у ті чи інші історичні періоди, як правило, зумовлений глибокою соціальною кризою, коли людині стає важко, а інколи й неможливо жити за старими зразками, коли попередні цінності втрачають своє значення і гостро постає питання: як бути далі? Філософія витикає з критичного ставлення до традиції, з сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву і спроб звільненої думки охопити нескінченний світ. На відміну від міфологічного світогляду, що стоїть на охороні традиції, пасивності, незмінюваності сталого порядку речей, філософський світогляд ґрунтується на активності. Філософія є діяльність, що піддає сумніву та критичному перегляду всі авторитети, забобони, табу та вірування. Відомий французький дослідник походження філософської думки Ж.-П. Вернан вважає, що новий тип мислення, який привів у VI ст. до н. е. до виникнення зародків давньогрецької філософії і науки, засновується на трьох світоглядних принципах. По-перше, виділилась ідея космічного порядку, яка ґрунтувалась віднині не на могутності бога — верховного правителя, монарха басилевса (як у традиційних теогоніях), а на понятті космосу, який підкоряється закону, правилу (nomos). Nomos встановлює для всіх складових природи елементів (стихій) порядок, відповідно до якого жоден елемент не може здійснити свою владу над іншими. По-друге, нове мислення ґрунтувалося на розвитку математичних, передусім геометричних, уявлень з їх ідеальними об'єктами, умоглядністю, доказовістю, раціоналізмом та логічністю. Незважаючи на те, про що йдеться (про політичні, онтологічні чи космологічні питання), філософське мислення проектує світ у просторові рамки, які більше не визначаються релігійними категоріями високого та низького, небесного та підземного, але створюються симетричними, зворотними співвідношеннями. По-третє, абстрактне філософське мислення стало можливим завдяки тому, що його підґрунтям слугував певний життєво-практичний розум, інструментом якого була мова і який давав можливість впливати на людей, а не перетворювати природу, розум політичний у тому значенні, в якому Аристотель визначає людину як політичну тварину. Проблемою виникнення філософії цікавилися вже деякі античні філософи. Ті чи інші аспекти цієї проблеми притягали до себе увагу Платона й Аристотеля, Діогена Лаєрція й Олімпіодора. Уже Платон помітив психологічний аспект цієї проблеми. Відповідно до Платона, початок філософії в подиві (здивуванні). У платонівському діалозі «Теєтет» сказано: « .саме філософу властиво відчуття . здивування. Воно і є початок філософії .». Цей здогад Платона про евристичне значення емоції подиву розвиває далі Аристотель. Дійсно, відповідно до Аристотеля, люди почали філософствувати, уникаючи незнання. Але для цього вони повинні були досягти знання свого незнання. Адже знання незнання не є те, що дано безпосередньо. Як правило, люди своє незнання не усвідомлюють. Незнання ж, якщо воно не усвідомлено, не може бути і переборено. Перш ніж прагнути пізнати що-небудь, людина повинна усвідомити, що вона цього не знає. А для цього людина повинна відчути стан подиву, здивування. От цей-той емоційний стан, ця здатність дивуватися, дивуватися тому, що звичайно здається самоочевидним, звичним, а тим самим зрозумілим, — психологічне джерело як початку самої філософії, так і того, що люди стають філософами. «Завдяки подиву, — сказано в «Метафізиці» Аристотеля, — люди і тепер філософствують і почали філософствувати вперше». Але подив сам по собі ще не дає ні філософії, ні науки. Наука виникає з подиву лише тоді, коли люди виявляються здатними відкрити справжні причини того явища, що здивувало, а тим самим зняти не тільки ситуацію незнання, але і ситуацію подиву. А для цього потрібно пізнати причини дивного. Аристотель насамперед досліджує питання про сутність філософії. Філософія для нього — це вища теоретична наука. Тому питання про сутність філософії Аристотель зв'язує з питанням про сутність науки. Слова «наука» в Аристотеля, зрозуміло, немає. Він говорить «епістеме». Але ототожнити ці два терміни — «наука» і «епістеме» — можливо тому, що однією з головних особливостей знання на рівні «епістеме» є можливість навчання — не на рівні передачі навичок (таке навчання можливо і на нижчому рівні досвіду), а на рівні передачі інформації про причини і початки досліджуваного. Аристотель розумів під наукою знання, що виходить за межі звичайних почуттів (цим наука відрізняється від сприйняття), знання причин (цим наука відрізняється від досвіду), знання заради нього самого, а не заради якої-небудь практичної вигоди (цим наука відрізняється від мистецтва).