Організаційна структура

Організаційна структура визначає принципи членства і внутрішню субординацію політичного об'єднання. У світових політологічних школах існує декілька класифікацій політичних об'єднань за організаційною структурою.

Класичну типологію партій за критерієм принципів членства розробив один з провідних французьких і світових політологів — М.Дюверже у своїй класичній праці «Політичні партії, їх організація і діяльність у сучасній державі». Він встановив бінарну класифікацію — кадрові та масові партії.

Кадровою партією, за Дюверже, «є угруповання відомих людей для підготовки виборів, проведення кампаній і підтримки контактів з кандидатами». Це, «по-перше, впливові особи, чиє ім'я, престиж і зв'язки можуть надати кандидатам підтримку і забезпечити їм голоси; по-друге, експерти, які знають, як спілкуватися з виборцями і як слід організовувати кампанію; нарешті, фінансисти, які можуть надати кандидатам гроші і матеріальні ресурси».

Кадрові партії — це продукт еволюції (від початку — середини XX століття) електоральних комісій «у низах» та парламентських груп «у верхах». Відповідно до цього маємо партії нотаблів — людей, чиє становище в суспільстві забезпечується їхнім авторитетом у політичному житті. Фактично дії кадрових партій помітні лише в період виборчих кампаній. Вони не мають інституту фіксованого членства і членських внесків.

До типових кадрових партій традиційно відносять Республіканську і Демократичну партії США.

Масові партії характерні тим, що, як правило, мають інститут фіксованого членства і порівняно велику кількість членів, між якими встановлюється тісний і постійний зв'язок. Основна діяльність цих партій має ідеологічний або виховний характер. Вони активно беруть участь у виборах. Керівництво такими партіями здійснюється професійними політиками, поточну організаційну роботу ведуть оплачувані партійні функціонери, на місцях постійно діють партійні організації.

Масові партії фактично є продуктом еволюції виборчого права від обмеженого за матеріальними, віковими, статевими та іншими цензами до загального. До масових партій відносять переважну більшість політичних партій країн Західної та Центральної Європи. Найбільш відомі з них – Християнсько-демократичний союз Німеччини, Християнсько-демократична партія Італії, соціалістичні партії Німеччини, Франції, Іспанії та ін.

Слід додати, що окрім наведеного критерію класифікації за принципами членства існують й інші. Так, американські політологи Дж.Вейнер і М.Паламбара виводять ще один тип партій — «партію виборців», тобто таку, що мобілізує свою діяльність головним чином на період передвиборчих кампаній, маючи при цьому інститут членських внесків і фіксованого членства. Сьогодні партіями виборців можна назвати більшість політичних партій країн Східної Європи.

Відомі політологи Ж.Шарль і Дж.Сарторі запропонували трикомпонентну типологію партій: партії нотаблів (кадрові), масові партії та партії виборців. Такий поділ сьогодні є досить поширеним у сучасних західних політологічних школах.

Іншим критерієм класифікації політичних об'єднань є організаційна розбудова, або внутрішня субординація. Згідно з цим критерієм польський політолог А.Боднар виділяє централізовані і децентралізовані партії. Як правило, в Європі централізовану внутрішню субординацію мають партії неофашистської і комуністичної спрямованості ідеологічних засад, усі інші — децентралізовану.