Теорія Літератури

6.10.11. Тамара Степанівна Бакіна - Кафедра теорії літератури.

3 лекції, 3 семінари, екзамен

Курс теорії це історія літератури (літературознавство 20 ст), літературний текст (будемо аналізувати текст), літературний процес (вчимо самостійно).

Якщо виступати на семінарі за аналізом (огляд джерела) і аналізом текста, можна зняти одне запитання з екзаменаційного білету.

Методичка - 236 аудиторія.

На семінар прийти зі своїм текстом (зробити ксерокс тексту і роздати товаришам). Серед текстів – віршований текст (окрім текстів, які вже аналізували) або дуже коротеньке оповідання. Схема аналізу є в методичці.

Можна скинути на флешку тексти.

Перечитати певні теоретичні роботи, але вибрати методологію, яку будемо використовувати.

Література:

1. Пітер Баррі «Вступ до теорії: літературознавство і культурологія» .

2. Інтернет

3. Антологія світової літературно-критичної думки 20 ст, Зубрицька, Львів 2002 (звернути увагу на вступ) недолік – поганий переклад.

4. Современное западне литературоведенье – энциклопедический справочник

Треба знати основні роботи і концепції авторів.

Теорія літератури – це складова літературознавства.

Літературознавство:

1. Історія літератури досліджує еволюцію, зародження, зміни літератури національної і літературної. Роль письменників в процесі літератури.

В українській літературі 19 ст не було любовного роману, бо не було адресату.

2. Літературна критика – посередник між читачем і автором, допомагає поцінувати літературу.

Першим літературним критиком був Горацій – «послання до пісонів» (літературний критик – друг автора).

Літературні журнали: Журнал «Всесвіт» , «Иностранная литература», теоретико-критичний «Слово і Час» (теоретичні роботи).

3. Теорія літератури – вивчає закони художньої творчості (які були в минулому і є зараз), узагальнює досвід багатьох письменників.

Розділи теорії – теоретична поетика (вчення про літературний твір), вчення про літературу як мистецтво, літературний процес (розвиток літератури в рамках країни, або світової літератури).

Поетика – синонімічно до слова «теорія література», установки характерні до напрямків або письменників.

Найважливіші історичні етапи теорії літератури (світове літературознавство)

Античний період

Найважливіші праці – Поетика Арістотеля, «Наука поезії» Горація, юо це перші самостійні трактати.

Поетика Арістотеля узагальнює, систематизує всі знання античного світу про мистецтво. Арістотель обґрунтував кілька категорій потрібний для нас. Ссилався на аналіз творів античних авторів.

2 частини – теорія трагедії і теорія комедії. Це записи його бесід з учнями.

Поняття, які ввів Арістотель (питання в його поетиці):

• Відношення мистецтва до зображувальної дійсності – мІмезіс (акцент на наголосі) – наслідування, відтворення. Поняття існувало до Арістотеля, але по різному інтерпретувалася. Він ділить всі форми мистецтва на види згодно цього мімезіса. Дійсність можна наслідувати ритмом, словом і т.д.

Мімезіс - це художня конструкція можливої дійсності – те чого не було але те, що могло бути.

Арістотель виділяє в літературі 3 способи наслідування дійсності (3 роди літератури):

1. Розповідати устами іншої особи (епос)

2. Розповідати про себе самого (лірика)

3. Героями у дії (драма)

Види мистецтва розрізняються тим, що вони наслідують. Трагедія наслідує кращих людей, комедія наслідує гірших людей. Завдяки міметичній природі мистецтво виконує пізнавальну дійсність.

(У Платона «Держава» - він виганяє мистецтво з ідеальної держави. Мистецтво спотворює дійсність – спотворює дійсність (прийнято у середньовіччя).)

Мистецтво – засіб виховання завдяки катарсису (очищення), але він не дає визначення. Лише у трагедії. В теорії трагедії він називає 6 елементів трагедії:

- фабула

- Характери

- Мовний вислів

- Думки

- Сценічне оформлення

- Музична композиція

Завдяки цьому можна досягти катарсису. Трагедія очищає душу через жаль і співчуття.

Бахтін в роботі про Рабле довів, що через сміх теж може буде катарсична дія.

Катарсичною дією володіє не лише література (кровопускання, релігія, футбол, бо кричать і т.д).

Чому ця дійсність, якої не було нас хвилює? Арістотель її цінить більше ніж історію, бо історія говорить про окреме, а література – про загальне. Те, що промовляє герой ліричний може нами присвоюватися.