Горацій «Послання до Пісонів»

Вона написана віршем. Буало повторив цю роботу теж віршем. Він повторив всі основні теоретичні канони Арістотеля.

Період Середньовіччя

Вся античність була відкинута, бо це язичество. Але домінували уявлення Платона.

Арістотель прийшов до нас саме в середньовіччі завдяки арабам. Через Іспанію він дійшов до нас. Вони були перекладені латиною і стали доступними європейцям.

Доба Відродження

Юрій Цезар Цалігер повторив поетику Арістотеля. Він взяв цей псевдонім для схиляння до античності.

Літературний процес хвилями – одна доба заперечує і підштовхує іншу.

На Україні були повторені трактати Арістотеля: Феофан Прокопович. Метрофан Довгалевський «Сад поетичний» (читати)

Ніколя Буало – «мистецтво поетичне» - доповнення мімозу Арістотеля. «В природи вчитися…». Мімезис – наслідування античного мистецтва.

Поетика за Арістотелем – система правил, які треба дотримуватися (ця думка проіснувала до 19 ст).

Раціональність – одна із основних категорій Арістотеля.

Мистецтво зайшло в глухий кут. За доби просвітництво з’явилися труди Дедро і Лессінга «Лаокоон. Або про межі живопису та поезії», що заперечували ідеї Буало.

Лаокоон – жрець Аполона, що застерігав в троянській війні. Живопис використовує засоби літератури і навпаки.

Сьогодні література живе в контексті інтермедіальності.

Період Романтизму

Поетика Арістотеля, що стала нормою завдяки Буало і проіснувала багато, була зламана в період романтизму, бо утверджується нова естетика, і поетика, що було системою правил була замінена поетикою індивідуальності. «Художник норма сам» (Іван Драч).

Цінувалося вироблення свого власного. Мистецтво починає розумітися по іншому – не відтворення дійсності, а спосіб зміни, перетворення дійсності. Саме в цей час (19ст) формується ціла низка літературознавчих шкіл – вони всі виходять із суб’єкта.

«Міфологічна школа» (міфокритика) - пов’язана з іменами братів Грімм (Яків і Вільгельм). – «Німецька Міфологія» (1835 р.) . Фольклор став спільним для всіх частин Германії. Так інтерес до народної творчості розійшовся по всій Європі.

Метод братів Грім має тісний зв'язок з добою романтизму і зв'язок з дохристиянською епохою – народна поезія набагато важливіша, аніж авторська, оскільки відбивала загальну думку. Також, вічною основою є міф – узагальнює уяву про навколишній світ. Вони довели, що німець 19 ст. однозначно існує в 2х вимірах – він і язичник і християнин.(Юнг – в людині живе давнє, минуле).

Макс Мюррер, Кун (Міфи давньої Греції), Олександр Афанасьев – дослідник казок.

Міфокритика – продовження міфологічної школи (англо-американське літературознавство).

1. Риуальна міфокритика (19.ст – Фрейзер «Золотая ветвь» ( советуют почитать)) .

2. Архитипна міфокритика – позязана з Юнгіазвом.

До цього часу немає єдиної точки зору на те, що таке міф. Тому багато теоретиків скептично ставляться до міфокритики.

Міфема (міфологема) – термін міфокритики. В творі відшукуються змістові і структурні елементи міфу (або архетипи). Напр. творчість Шекспіра – Гамлет – це Орест.

Найвідом. Теоретик 20 ст – Н.Фрай – «Анатомія критики» 1957

В античності час рухався циклічно, за Фраєм літературний процес рухається так же. Література розвиває власні але рухається до міфу.

Ще однин напрям 19 ст - «Біографічний метод» - Шарль Густен Сент - Бьов. Щодня на протязі 20 років публікував рецензії на всі літературні процеси. «Літературно-критичні портрети» - він створив свою методологію.

На початку 19 ст. ім’я автора перетворився в бренд – панування романтичної естетики, що настроєно на індивіда. На межі 18-19 ст. стало модно читати. Це прочитати і десь про це поговорити. Книжка стає предметом, який продається, що створює книжковий бізнес. Текст став супроводжуватися образом. Був створений імідж. Як у Байрона.

Метод Сент-Бова:

Автор і твір тісно пов’язані. Художній твір – це особистість, яка заговорила. Він створював портрет письменника, його біографію, опираючись на текст.

Твір – мета, засіб пізнання.

Заперечує цей метод Марсель Пруст.

«Слово – молочний брат мрій». Часто автор пише твір щоб пофантазувати, побути тим, чим ти не можеш у реальному житті.

Марко Павличко говорить, що в радянському літературознавстві інтерес до автора не пов'язаний з інтересом до творів, але до особи. Людей цікавили чесноти людей.

У сучасній літературі те саме.