1. Дослідіть предмет мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних одиниць – споживачів, працівників, інвесторів, землевласників, окремі компанії, які намагаються максимізувати корисність (або прибуток), використовуючи обмежені ресурси при безмежних потребах. Мікроекономіка виходить на проблеми макроекономіки, в основі яких лежить аналіз поведінки окремих економічних одиниць. Практично всі підручники з макроекономіки мають розділи, присвячені мікроекономічним дослідженням. І навпаки, курс мікроекономіки включає теми, присвячені ролі держави та державному сектору, зовнішнім ефектам та суспільним благам та ін. У центрі уваги мікроекономіки знаходяться поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна ринкова рівновага тощо. Діяльність економічних суб’єктів розглядається як процес прийняття та реалізації економічних рішень щодо розпорядження обмеженими ресурсами з найбільшою користю. Хоча поняття “користь” як у кількісному, так і в якісному відношенні суб’єктивне, в мікроекономіці прийнято вважати, що економічні суб’єкти діють раціонально, тобто основним мотивом їх діяльності є максимізація матеріальної вигоди, що вимірюється для фірми – в показниках прибутку, для покупців – споживчого надлишку, для інвесторів – віддача від вкладень. Раціональними вважаються всі економічні дії, що приводять до зменшення витрат або до збільшення зиску. Обравши певний варіант діяльності, економічний суб’єкт, вважає його найкращим відносно свого зиску, проте він витрачає можливості реалізації альтернативних варіантів. Втрачений зиск від найкращого альтернативного варіанта використання ресурсів складає ті витрати, що економічний суб’єкт сплачує за прийняте рішення. Облік альтернативних витрат вважається одним із найважливіших принципів економічного аналізу. Таким чином, основними суб’єктами мікроекономіки є: індивіди, домогосподарства, підприємства (фірма), ринки окремих товарів, галузі, держава. Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікроси­стемі, є ресурси виробництва та його результати.

2. Визначте місце та роль мікроекономіки в системі економічних наук.

В системі економічних наук мікроекономіка займає важливе місце, бо сучасна ринкова економіка вимагає від економіста ґрунтовних знань не тільки основ економічної теорії, а й поглибленого пізнання окремих спеціальних розділів.

Мікроекономіка тісно переплітається з певними економічними науками, такими як: політекономія, макроекономіка, економіка підприємства.

1)Політекономія є основною базою виникнення економічних наук.

2)Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Наприклад, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим - це одна з основних проблем макроекономіки, оскілки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

3)Досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково переплітаються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроек. вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в економіці підприємства.

3. Розгляньте методи мікроекономічного аналізу. Нормативна і позитивна мікроекономіка.

Досліджуючи свій предмет, кожна наука використовує певні методи. Метод –це сукупність прийомів, способів, принципів, за допомогою яких вивчаються шляхи досягнення певної мети, розв’язання конкретного завдання. У науці метод – це застосування певних способів, прийомів, завдань теоретичного дослідження предмета, що знаходить вияв у системі категорій і законів. Предмет науки характеризується тим, що досліджується, метод – тим, як досліджується. Предмет і метод становлять певну єдність, між ними існує причинно-наслідковий зв’язок. Мікроекономіка використовує методи:

Важливого значення має метод наукової абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явищ з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху. За допомогою цього методу формуються наукові категорії, що виражають сутнісні сторони досліджуваних об'єктів, і будуються економічні моделі (модель недосконалої конкуренції, модель чистої монополії).Мікроекономічний аналіз – це сукупність аналітичних засобів пізнання факторів, які впливають на розмір прибутку та інші показники ефективності суб’єкта господарювання. Він полягає у розчленуванні господарчої діяльності на складові частини з метою їх вивчення та забезпечення ефективності.Моделювання є одним із основних методів економічного аналізу. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Наприклад, ми можемо розробити модель конкретної фірми й використати її, щоб спрогнозувати, наскільки зміниться рівень виробництва продукції внаслідок 10% падіння ціни на сировину. За способом побудови логічних конструкцій економічний аналіз буває позитивним та нормативним. Позитивний метод спирається на філософію позитивізму та являє собою процес формування знань про економіку, категорії та закони розвитку економічного середовища на основі опису та систематизації чинників, досвіду, ринкового спостереження тощо.Критерієм істинності чи помилковості наукових знань є два головних принципи позитивізму:

• верифікація (перевірка) гіпотези, теорії. Згідно з ним істинність чи помилковість будь-якого наукового положення, що має емпіричне походження, встановлюється у кінцевому підсумку зіставленням його з явищами і фактами реальної дійсності;

• фальсифікація (заперечення) гіпотези, теорії. Наукове твердження має допускати (заради досягнення істини) заперечення його реальним досвідом, тобто шляхом фальсифікації, якщо воно неправильне.

Будь-яка економічна теорія чи гіпотеза істинна, якщо вона, згідно з цими двома принципами, підтверджується господарською практикою. Якщо цього немає, то економічну гіпотезу чи теорію треба переосмислити і вдосконалити, або відкинути і розробляти нову. Таким чином позитивний аналіз відповідає на питання “Що є?” Приклад позитивного твердження: “За інших однакових умов, якщо плата за навчання зросте, кількість абітурієнтів в академії зменшиться”. Нормативний метод, що спирається на філософію прагматизму, досліджує практичну діяльність людей, спрямовану на досягнення максимальної ефективності. Завдання науки полягає в тому, щоб знайти шляхи забезпечення максимально можливого ступеня ефективної діяльності людини. Наукове дослідження є лише тоді виправданим, коли забезпечує певну практичну користь, яка дає можливість краще задовольнити потреби людини. Таким чином, нормативна теорія відповідає на питання “Що має бути?” Приклад нормативного твердження: “Плату за навчання в академії слід зменшити, щоб більше студентів могли здобути освіту”. Якщо в реченні є слова “має”, “повинно”, “слід”, можна з великою впевненістю говорити, що це нормативне твердження.В мікроекономіці також використовуються такі методи аналізу: граничний, функціональний та графічний. Граничний аналіз (маржиналізм) – спосіб аналізу економічних показників, що припускає дослідження їх динаміки – приросту, скорочення, зміни. Термін “граничний” використовується в якості “додатковий”. Прикладами граничних величин можуть бути граничні витрати, гранична корисність. Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами.

Оскільки в економіці діє значна кількість суб’єктів та ринків, аналіз їх ефективності є центральною ланкою в економічному аналізі. В загальному розумінні ефективність – це можливість використати найкращим чином те, що має суспільство у своєму розпорядженні для досягнення найкращого результату. Стан економіки може бути охарактеризований як ефективний, якщо ефективність досягнута одночасно на всіх взаємопов’язаних ринках. Водночас усі суб’єкти в економіці можуть констатувати, що вони досягли найкращого стану з точки зору власних цілей. Функціональний аналіз – дослідження залежності одних економічних величин від інших. Функція встановлює певну форму такого взаємозв’язку. Як правило, функціональна залежність задається математично. Незалежна величина (аргумент) називається економічним фактором. Наприклад, двофакторна виробнича функція показує залежність обсягу випуску від кількості значення двох факторів – праці і капіталу.

Графічний аналіз – моделювання економічних дій за допомогою графіків функцій, схем. Цей метод використовується спільно з іншими методами економічного аналізу.

4. Розкрийте сутність корисності в економічній теорії і проблеми її виміру.

КОРИСНІСТЬ

Суб’єктивний характер

Ступінь задоволення потреб

Прагнення до максимізації

Корисність – це здатність економічного блага задовольняти потреби. Це поняття відбиває суб’єктивну оцінку індивідом ступеня бажаності того чи іншого блага незалежно від того, чи сприяє його споживання об’єктивно розвитку певного суб’єкта чи завдає йому шкоди. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага – блага, що набуває негативної корисності (забруднене повітря). Разом з тим корисність формується під впливом об’єктивних обставин. Корисними можуть бути лише доступні для споживача блага. Головною метою споживача є максимізація корисності. Визначають два основні підходи до формалізації вибору споживачів – кількісний (кардиналістський) та порядковий (ординалістський) підходи. Згідно з кардиналістським підходом (К.Менгер, У.Джевонс, Л.Вальрас та ін.) пропонували для дослідження попиту виміряти сукупну корисність від споживання блага в кількісних показниках. Були запропоновані спеціальні одиниці для виміру корисності – “ютилі”. Наприклад, споживання однієї склянки соку приносить споживачеві корисність 10 ютилів, двох склянок – 5 ютилів. Кількісній теорії належать великі досягнення в теорії корисності – відкриття граничної корисності, закону спадної граничної корисності, обґрунтування рівноваги споживача на основі еквімаржинального принципу, дослідження психолого-економічних законів споживання та ін.

ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ КОРИСНОСТІ

Кардиналістський

Ординалістський

Споживач не в змозі оцінити різність у рівнях корисності

Порядковий вираз корисності

Споживач у змозі оцінити різність у рівнях корисності

Кількісний вираз корисності

5. Визначте поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності.

Аналіз поведінки споживача виходить з того, що між корисністю та кількістю споживчих продуктів існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності, яка являє собою залежність максимально можливого рівня корисності від споживання певної кількості благ:U = f ( x₁, …, x_n)

де x₁... x_n – обсяги споживання благ 1 ...n.

Ступінь корисності може виражатися в різних показниках.

Сукупна корисність (TU) – величина, що відбиває загальне задоволення індивіда споживанням визначеної кількості благ. Сукупна корисність зі збільшенням блага постійно зростає, гранична корисність зменшується. Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана за рахунок збільшення споживання даного блага на одну одиницю MU =TU /Q

Максимум задоволення сукупної корисності досягається у точці А, коли гранична корисність дорівнює нулю (рис. 2.1.). Це означає, що благо повністю задовольняє потребу.

max

TU MU

А

В

А

В

0- Q_х 0 Q_х

а) б)

Рис. 2.1. Сукупна (а) та гранична (б) корисність

Функція корисності

Максимізація корисності

Гранична корисність

U = F (X1 … Xn)

MU =  U /  X1

6. Дослідіть закон спадної граничної корисності.

Корисність - здатність економічного блага задовольняти потреби. Це поняття виключно індивідуальне.

Ступінь корисності може виражатися в різних показниках:

• сукупна корисність;

• гранична корисність.

Сукупна корисність(TU)- сумарний рівень корисності, що досягається споживачем при споживанні певної кількості одиниць одного блага. Сукупна корисність із збільшенням блага постійно зростає.

Гранична корисність(MU)- додаткова корисність, отримана за рахунок збільшення даного блага на одну одиницю.

MU =∆TU /∆Q

MU

Qx

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується. Це емпіричне положення має фундаментальний характер, стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності (перший закон Г.Госсена). Закон є справедливим передусім для одного акту споживання, його дія для більшості благ розпочинається, як правило, з другої одиниці.

7. Розгляньте кардиналістську теорію корисності.

Визначають два основні підходи до формалізації вибору споживачів – кількісний (кардиналістський) та порядковий (ординалістський) підходи. Згідно з кардиналістським підходом (К.Менгер, У.Джевонс, Л.Вальрас та ін.) пропонували для дослідження попиту виміряти сукупну корисність від споживання блага в кількісних показниках. Були запропоновані спеціальні одиниці для виміру корисності – “ютилі”. Наприклад, споживання однієї склянки соку приносить споживачеві корисність 10 ютилів, двох склянок – 5 ютилів.

Кількісній теорії належать великі досягнення в теорії корисності – відкриття граничної корисності, закону спадної граничної корисності, обґрунтування рівноваги споживача на основі еквімаржинального принципу, дослідження психолого-економічних законів споживання та ін.

Яку ж кількість благ придбає споживач? Вибір споживача – це вибір, який максимізує функцію корисності раціонального споживача в умовах обмеженості ресурсів (грошового доходу). Функція корисності максимізується в тому випадку, коли грошовий дохід споживача розподіляється таким чином, що остання гривня (долар, марка, євро тощо), витрачена на придбання будь-якого блага, приносить однакову граничну корисність (другий закон Г.Госсена):

РІВНОВАГА СПОЖИВАЧА

Це рівняння означає досягнення стану рівноваги споживачем. Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ і незмінності доходу споживача та цін на інші блага, вказана рівність порушується. Рівновага споживача – це стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.

8. Розгляньте вибір споживача з ординалістських позицій.

Умовність, абстрактність та суб’єктивність кількісного підходу до виміру корисності привели до появи у 80-х роках ХІХ ст. ординалістської (порядкової) теорії корисності. Найбільший вклад в розробку даної теорії внесли Ф.Еджуорт, В.Парето, Е.Слуцький, Р.Аллен, Дж.Хікс та ін. Вони запропонували вимірювати суб’єктивну корисність за допомогою не абсолютної (кардиналістська теорія), а відносної шкали, яка показує уподобання споживача або ранг спожитого блага (ординалістська або порядкова теорія корисності). Авторами цієї теорії було сформульовано аксіоми порядкового підходу:

• раціональність вибору.

9. Дослідіть криві байдужості та їх властивості.

Крива байдужості - це лінія, кожна точка якої являє собою набори благ (х, у), рівноцінних між собою з точки зору споживача, тобто пропонують однаковий рівень задоволення потреб споживача (однаковий рівень корисності).

Щоб описати уподобання споживача щодо всіх комбінацій наборів, ми можемо графічно зобразити набір кривих байдужості, що має назву “карта кривих байдужості”. Карта байдужості повністю відображає всі індивідуальні уподобання споживача.

А

Y Y

В

С

U

U₁

U₂

U₃

X X

Рис.3.1. Крива байдужості Рис. 3.2. Карта кривих байдужості

Між наборами А,В та С споживач не вбачає ніякої різниці, тому що вони приносять йому однакове задоволення. Щоб описати уподобання споживача щодо всіх комбінацій наборів, ми можемо графічно зобразити набір кривих байдужості, що має назву “карта кривих байдужості” (рис. 3.2.). Карта байдужості повністю відображає всі індивідуальні уподобання споживача. Коли споживач не обмежений бюджетом, то, користуючись принципом раціональності, він обирає максимальну корисність.

Властивості кривих байдужості:

1. Криві байдужості (для нормальних, повноцінних товарів) мають спадний характер.

2. Набори на кривих, більш віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживацького задоволення, ніж ті, що лежать на менш віддалених кривих (U₃ U₂ U₁).

3. Криві байдужості ніколи не перетинаються згідно з принципом транзитивності.

4. Крива байдужості може бути проведена через будь-яку точку у просторі споживчих благ. Це виходить з аксіоми про зрівняльність.

5. Криві байдужості, як правило, випуклі до початку координат. Іншими словами, нахил кривої байдужості зменшується з ростом споживання будь-якого блага. Ця властивість пояснюється дією закону спадної граничної корисності.

Вибираючи між благами, споживач може відмовитися від одного блага на користь іншого. Починаючи від ринкового кошика А і просуваючись до ринкового кошика В та С, ми бачимо, що споживач готовий відмовитися від певних одиниць блага Х на користь блага Y. Чим більше Х і менше Y споживає особа, тим більше Х вона віддасть, щоб отримати додаткову кількість блага Y. Щоб визначити кількість одного товару, яким споживач пожертвує, аби придбати інший товар, використовують граничну норму заміни.

10. Розгляньте криві байдужості як інструментарій мікроекономічного аналізу. Окремі випадки конфігурації кривих байдужості.

Вибираючи між благами, споживач може відмовитися від одного блага на користь іншого. Починаючи від ринкового кошика А і просуваючись до ринкового кошика В та С, ми бачимо, що споживач готовий відмовитися від певних одиниць блага Х на користь блага Y. Чим більше Х і менше Y споживає особа, тим більше Х вона віддасть, щоб отримати додаткову кількість блага Y. Щоб визначити кількість одного товару, яким споживач пожертвує, аби придбати інший товар, використовують граничну норму заміни.

11. Поясніть сутність граничної норми заміщення благ.

Гранична норма заміщення (MRS) – кількість, на яку споживання одного з двох благ повинно збільшитися (або зменшитися), аби компенсувати споживачеві зменшення (або збільшення) споживання іншого блага на одну додаткову (граничну) одиницю. Гранична норма заміщення товаром Х товару Y – це кількість товару Y, від якої споживач відмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару Х, залишаючись на незмінній кривій байдужості (рис. 3.2 (а)):

Гранична норма заміщення (MRS)

MRSXY = - Y / X за U = const MUX / MUY = - Y / X = MRSXY

При пересуванні вниз по кривій байдужості гранична норма заміщення зменшується. В основі цього лежить дія закону спадної граничної корисності.

На рис. 3.3 (б) показані криві байдужості, характерні для досконалих субститутів, коли MRS = const (наприклад, апельсиновий та яблучний сік). Блага, що спільно споживаються для задоволення однієї потреби, в якій вони ніяк не можуть замінити один одного (досконалі комплементарні блага), мають криві байдужості у вигляді прямих кутів, MRS= 0 (правий та лівий чобіт) (рис. 3.3. (в)).

Y Y Y

MRS =0

MRS=const

∆y А

В U₂

U U U₁ U₂ U₁

∆x X X X

а) б) в)

Рис. 3.3. Гранична норма заміщення

12. Розкрийте сутність бюджетної лінії. Бюджетне обмеження і можливості споживача.

Для того, щоб визначити оптимальний вибір споживача, необхідно співвіднести уподобання споживача з його бюджетними можливостями, так як не кожен набір благ доступний для споживача за доходом.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

• весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів Х та У

• споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження

• споживач не дає та не бере кредити.

У цьому випадку витрати на товари не можуть бути більшими за бюджет споживача, що можна виразити у формі рівняння:

I = P₁ x₁ + P₂ x₂ +…+ P_n x_n,

де Р – ціни товарів, що входять до набору благ. Якщо весь свій дохід споживач витрачає на придбання двох товарів, то бюджетне обмеження прийме вигляд:

I = P_х Х + P_у Y

де І – дохід (бюджет) споживача, Р_х, Р_у – відповідні ціни благ Х та Y.

За цим рівнянням можна визначити альтернативні набори товарів, для придбання яких споживач витратить однакові кошти.

Бюджетна ліня – це лінія, яка показує різні комбінації благ, які може придбати споживач на свій обмежений дохід

Y

I/P_Y

Недоступні блага

Доступні

блага

I/P_X X

Якщо змінну величину Y виразити через величину Х, отримаємо рівняння бюджетної лінії:

Y = I/P_y – (P_x / P_y) X

або У = - (Р_х/Р_у)х + І/Р_у

де співвідношення цін Р_х / Р_у визначає нахил бюджетної лінії.

Зміна ціни - Зміна доходу -

зміна нахилу бюджетної лінії зсув бюджетної лінії

YY

10 I = const 10

Нахил = -1

Нахил = -1/2

Нахил = - ½ І₁ =100

І₂ = 200

10 20 X 20 X

13. Поясніть оптимум споживача як модель раціонального споживчого вибору.

Для визначення оптимального споживчого вибору в рамках ординалістського підходу поєднаємо карту кривих байдужості з бюджетною лінією (рис.5.). Оптимальне рішення досягається у точці, де найвища з можливих кривих байдужості дотична до бюджетної лінії, що й означає найбільш високий з можливих рівнів добробуту. Крива U₁ перетинає бюджетну лінію і тому є неоптимальним рішенням для споживача.

Y точка Е – точка рівноваги або оптимуму споживача

E

U₂

U₃

U₁

X

Рис. 5. Рівновага споживача (ординалістська теорія)

В точці Е досягається максимальний рівень корисності, доступний споживачеві при повному використанні бюджету. Іншими словами, нахил обох ліній збігається, тому

P_x / P_y = MRS_xy.

Це відповідає еквімаржинальному принципу – кожна гривня приносить однакову граничну корисність:

MU_x / P_x = MU_y / P_y

Значить і кординаліський і ординаліський підходи до аналізу поведінки споживача дають однаковий результат.

Рівновага споживача при якій він придбає обидва товари наз. внутрішньою.

А якщо споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару, та така рівновага наз. кутовою.

U₁ U₂

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження.

14. Реакція споживача на зміну доходу. Лінія “дохід - споживання”.

Крива “дохід-споживання”

Досліджуючи криву “ціна-споживання”, ми виходили із постійності доходу. Змінювалися лише ціни. Тепер розглянемо, яким чином на рівень споживання впливає зміна доходу за постійних цін. Із зростанням доходу бюджетна лінія зсувається праворуч. Відповідно змінюється і рівновага споживача. Якщо з’єднати усі точки рівноваги, які відповідають різним величинам доходу, будемо мати лінію “дохід-споживання”. В американській літературі вона отримала назву крива життєвого рівня (рис.4.2.).

Y

X

Рис. 4.2. Ліня “дохід – споживання”

Якщо крива “дохід-споживання” має додатний нахил, попит збільшується із зростанням доходу, а еластичність попиту за доходом є додатною величиною. В цьому випадку товари вважаються нормальними: споживачі прагнуть купувати більшу їх кількість у міру зростання доходів.

Характер кривої “дохід-споживання” буде залежати від оцінки товару споживачем.

Криві “дохід-споживання” для різних категорій товарів:

а - нормальний; б – неякісний; в - нейтральний

15. Розгляньте криву Енгеля, обґрунтуйте її практичне значення.

Індивідуальна крива Енгеля показує взаємозв’язок між кількістю придбаного блага Х і доходу споживача за незмінних цін і уподобань. Вона будується на основі кривої “дохід-споживання”. Якщо Е₁, Е₂, Е₃ – точки рівноваги споживача при рівнях його бюджету (І₁, І₂, І₃), то точки F₁, F₂, F₃ з координатами відповідно Х₁І₁; Х₂І₂; Х₃І₃ – точки кривої Енгеля товару Х.

Побудова кривої Енгеля на основі лінії “дохід-споживання”

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, що насамперед пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Товар Х є нормальним за рівня доходу споживача менше від І грошових одиниць, проте він стає другорядним товаром за рівня доходу вище від І гр.од.

На практиці ми частіше цікавимся витратами на агреговані групи товарів – продовольчі, непродовольчі, послуги і т. ін. У цьому разі крива Енгеля модифікується у криву витрат Енгеля, що показує залежність витрат на ту чи іншу групу товарів від рівня доходів споживача.

при І  І

І

а) б)

при І  І

Х Х

Криві Енгеля.

1 закон Енгеля:

При незмінних цінах на всі блага частка сімейгоно бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови збільшення доходів сім’ї.

2 закон Ангеля:

Споживання високоякісних послуг (освітніх, юридичних, медичних і пов’язаних з відпочинком) має тенденцію зростати швидше ніж зростають доходи.

16. Розгляньте реакцію споживача на зміну цін товарів. Лінія “ціна – споживання.”

Почнемо із дослідження, як змінюється рівень споживання, коли змінюється ціна на продукти при постійному доході. Якщо за незмінної величини бюджету змінюється ціна тільки блага Х (наприклад, знижується), то бюджетна лінія здійснює поворот до нової точки її перетину з віссю Х, більш віддаленої від початку координат. Точка перетину бюджетної лінії з віссю У за таких умов залишиться попередньою. Якщо з’єднати усі точки дотику створених таким чином бюджетних ліній з різними кривими байдужості (точки рівноваги споживача), то отримуємо криву “ціна-споживання”.

17. Дослідіть модель попиту: функцію, графік, фактори зміни.

Попит – це платоспроможна потреба. Її визначають як кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною за певний період часу. Залежність між ціною та обсягом попиту описується кривою попиту. Вона показує ту кількість благ, яку покупець, маючи гроші, готовий купити за деяку ціну.

Р Р

D₂

D

D

Q Q

Рис. 5.1. Крива попиту Рис. 5.2. Зсув кривої попиту

За інших рівних умов, коли ціна на товар зростає, обсяг попиту на товар зменшується. Ця залежність називається законом попиту. Рух по кривій попиту при зміні ціни, за інших однакових умов, тобто перехід від однієї комбінації “ціна – кількість товару” до іншої є зміною величини попиту.

Функціональна залежність попиту від ціни виражається рівнянням Q^D = f (P), або у вигляді лінійної залежності Q^D = a- bP, де a,b- константи.

Коли економісти будують криву попиту, вони виходять з того, що ціна є найважливішою детермінантою кількості будь-якого продукту, що купується. Але ж попит дуже динамічний, змінюється під впливом багатьох чинників. Існують нецінові детермінанти:

• економічні (зміни реальних потреб, смаків споживачів; грошові доходи споживачів; ціни на комплементарні товари та товари-субститути; очікування споживачів щодо майбутніх цін і доходів);

• соціальні (рівень загальнолюдської культури, субкультури; економічна, політична культура; традиції, звички);

• психологічні (належність до певного суспільного класу, способу життя (смаків, уподобань життєлюбів, естетів); типу особистості (запальна, схильна поступати “як усі”, авторитарна натура);

• демографічні (зміни в структурі населення (за статево-віковою ознакою, розміром сім’ї, етапом життєвого циклу сім’ї, родом занять, освітою тощо); число споживачів на ринку).

Таким чином, функція попиту в узагальненому вигляді буде мати вигляд:

Q^D = f (P, I, W, Z, N)

де P - ціна, I, W, Z, N - нецінові детермінанти.

Вплив нецінових детермінантів приводить до зміни в попиті, що означає зсув кривої попиту праворуч або ліворуч (рис. 5.2.).

18. Поясніть ефект доходу та ефект заміщення.

Зменшення ціни на товар має два ефекти.

Відносна зміна ціни блага

Зміна купівельної спроможності

Зміна обсягу споживання блага

Зміна доходу споживача

Зміна структури споживання

Зміна обсягу споживання

Ефект заміщення

Ефект доходу

Ефект заміщення – це зміна в рівні споживання продуктів, пов’язана із зміною ціни на продукти, причому рівень задоволення (або реальний дохід) залишається постійним. Ефект заміщення фіксується в рівні споживання блага Х, який відбувається внаслідок зміни ціни, що робить продукт відносно дешевшим щодо блага Y. Це заміщення позначається пересуванням уздовж кривої байдужості. Ефект заміщення можна виміряти, проводячи паралельно до нової лінії бюджету І₂ (яка відображає нижчу відносну ціну на продукти) лінії бюджету, що є дотичною до початкової кривої байдужості U₁ (яка утримує рівень задоволення на постійному рівні). За такої лінії бюджету споживач вибирає ринковий кошик С і споживає кількість одиниць продуктів, яка дорівнює ОЕ. Відрізок Х₁Е – це ефект заміщення.

Ефект доходу – це ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу (купівельною спроможністю) споживача під впливом руху цін. Відрізок ЕХ₂ – зростання попиту внаслідок дії ефекту доходу.

Y

В

A

C

I I₂

X₁ E X₂ X

Ефект доходу та ефект заміщення

Ці два ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін споживання буде рівнодіючою ефектів доходу та заміщення.

Загальний ефект зміни ціни – зміна обсягу попиту, що дорівнює сумі ефекту заміщення та ефекту доходу.

В узагальненому вигляді дія ефектів доходу та заміщення наведені в таблиці.

Таблиця. Дія ефектів доходу та заміщення

Ефект	Споживання товару
	Нормального	Неякісного
Доходу: Ціна зменшується Ціна зростає Заміщення: Ціна зростає Ціна зменшується	Зростає Зменшується Зменшується Зростає	Зменшується Зростає Зменшується Зростає

19. Розкрийте сутність парадоксу Гіффена.

Існує група неякісних товарів, для яких ефект доходу переважає над ефектом заміщення, тобто при зростанні ціни зростає і споживання, а при її зменшенні споживання також зменшується. Такий товар називають товаром Гіффена Парадокс Гіффена спостерігався і в Україні в першій половині 90-х років ХХ ст. Зниження рівня споживання охопило практично всі продукти, за виключенням картоплі (споживання якої збільшилося на 16%). Незважаючи на те, що ціни на картоплю зростали швидше загального рівня споживчих цін, споживання її зростало, так як вона витісняла більш якісні товари.

20. Розгляньте еластичність попиту: за власною ціною блага, перехресна еластичність, за доходом.

Еластичність попиту за ціною (Е_DP) показує, на скільки відсотків зменшиться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на один відсоток:

Е_DP = (∆Q_d / Q_d) / (∆P / P)

де ∆Q_d- зміна обсягу попиту ∆P –приріст ціни, Q_d- - первинний обсяг попиту_, Р –первинна ціна.

Як правило, Е_dp<0, так як попит та ціна - величини, обернено пропорційні, то на практиці використовують абсолютне значення еластичності: │E_dp │. Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту, що перевищує 1%, то це свідчить про наявність еластичного попиту (Е_dp >1). Якщо зміна ціни на 1% зумовлює меншу зміну обсягу попиту, то має місце нееластичний попит (Е_dp< 1). Якщо зміна ціни на 1% зумовлює таку саму зміну попиту на 1%, то наявна одинична еластичність попиту ( Е=1). Якщо зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту, має місце абсолютно нееластичний попит (Е=0). Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до нескінченного зростання обсягу, існує абсолютно еластичний попит (Е→∞) (рис. 5.7).

Р

D¹ E=0

D

Е→∞

Q

Рис. 5.7. Абсолютно еластичний та абсолютно нееластичний попит

На рис. 5.8 представлена лінія попиту з постійною еластичністю (D) та пряма лінії попиту із змінною еластичністю (D₁).

З ціновою еластичністю попиту пов’язана величина валової виручки продавця. Валова виручка залежить від попиту: ТR = PQ_D. Приріст виручки задається формулою: ∆ТR = Q_D ∆P(1 –E). Таким чином, при еластичності попиту Е > 1 для збільшення виручки продавцю потрібно знижувати ціну, так як цінові втрати компенсуються зростанням продаж. При нееластичному попиті 0<Е< 1 для збільшення виручки потрібно збільшувати ціну.

Перехресна еластичність попиту. Наявність товарів-субститутів і товарів-комплементів формує відповідну реакцію споживачів стосовно обсягу попиту на споріднені товари. Якщо ціна змінюється на один із товарів пари, то це потребує дослідження перехресної еластичності попиту.

P D(E_DP = const)

E_DP1 (еластичний попит)

E_DP = -1

E_DP1 (нееластичний попит)

E_DP =0

D₁ (E_DP  const)

Рис. 5.8. Постійна та змінна еластичність попиту

Перехресна еластичність попиту – це чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися в ціні супутнього товару В:

Е_DA/B = (∆Q_DA /Q_DA) / (∆P_B / P_B)

де Q_DA - зміна обсягу попиту на товар А; ∆Р_В - зміна ціни на товар В.

Для товарів-субститутів обсяг попиту на товар А змінюється прямо пропорційно зміні ціни на товар В: Е_DA/B  0. Для товарів комплементів обсяг попиту на товар А знаходиться в оберненій залежності від зміни на товар В: Е_DA/B  0. Для незалежних товарів коефіцієнт перехресної еластичності має нульове значення, тобто Е_DA/B = 0.

Еластичність попиту за доходом показує ступінь зміни попиту на товар, зумовлений зміною доходу споживача:

Е_DI = (∆Q_D / Q_D) / (∆I / I)

де ∆Q_D - зміна обсягу попиту, ∆I - зміна обсягу доходу; І – обсяг доходу до його зміни.

Якщо Е_{DI < 0,} то товар вважається низькоякісним, якщо Е_DI > 0, то товар вважається нормальним; 0 < Е_DI <0 для товарів першої необхідності, Е_DI > 1 для предметів розкоші.

21. Дослідіть модель пропозиції: функцію, графік, фактори зміни.

Пропозиція – кількість товарів і послуг, що виробник може і здатний виробити і запропонувати на ринку за певною ціною з ряду можливих протягом певного періоду. Закон пропозиції відображає суттєвий причинно-наслідковий зв’язок між ціною і кількістю товарів і послуг: за інших однакових умов зростання цін на товари веде до збільшення кількості товарів, яку хочуть і можуть вивести на ринок виробники. Він показує, що виробники хочуть виготовити і запропонувати до продажу більшу кількість свого продукту за високою ціною, ніж за низькою ціною. Його графічне зображення ілюструється кривою пропозиції. Крива пропозиції показує ту кількість товарів і послуг, що готові продати виробники за певною ціною. Як і у випадку з попитом, за вертикаллю відкладається незалежна перемінна ціна, за горизонталлю – залежна – пропозиція, що позначається буквою S (supply). Ця крива має позитивний кут нахилу (рис. 5.3). Під впливом зміни ціни відбувається зміна величини (обсягу) пропозиції.

П

S

ри побудові кривої пропозиції економіст виходить з допущення, що ціна виступає найголовнішою детермінантою. Однак крива пропозиції, так само як і крива попиту, зв'язана з допущенням «за інших рівних умов», тобто знеціновими детермінантами: ціни на ресурси; технологія виробництва; податки і дотації; ціни на взаємопов’язані товари; очікування щодо зміни цін; число продавців на ринку. Під впливом нецінових детермінант відбувається зміна в пропозиції (рис. 5.4).

Р

S

S₁

S₂

Р

Q Q

Рис. 5.3. Крива пропозиції Рис. 5.4. Зсув кривопропозиції

Функція пропозиції в узагальненому вигляді:

Q_S = f (P, R, T, N, B, K) (5.2)

де Р – ціна, P, R, T, N, B, K – нецінові детермінанти. Дану функцію можна задати лінійно – Q^s = -a + bP.

22. Розгляньте еластичність пропозиції за власною ціною блага та за цінами факторів виробництва.

Еласт. пр-ції-чутливість пр-ції до зміни чинників що впливають на пр-цію

1)Еласт. пр-ції за ціною-зміна пр- ції при зміні ціни на 1% Еsp=%Qs/%P

В

1

иди Еsp

1.Еласт-на. пр-ція Еsp>1, %Qs>%P

2.Одинична пр.-ція Еsp=1, %Qs=%P

3 Нееласт-на пр-ція Еsp<1,%DQs<%DP

4.абсолютно нееласт-на пр-ція Еsp=0

5. Еsp= 

Чинники які впливають на Еsp

1.Фактор часу (ос чинник)

- найкоротший період – пр-ція нееластична. Виробник не встигає відреагувати на зміну ціни

- короткий період - еласт. пр-ції збільш. виробник змінює деякі фактори вир-ва

- довгостроковий період - еластична пр-ція. Виробник змінює усі фактори вир-ва.

Еластичність пропозиції – це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні товару, який підприємець готовий поставити на ринок. Цінова еластичність пропозиції визначається як відношення відсоткової зміни обсягу пропозиції до відсоткової зміни ціни товару:

Е_SP = (∆Q_S / Q_S) / (∆P / P)

Оскільки крива пропозиції має додатний (пряма залежність) нахил, то й коефіцієнт еластичності пропозиції Е_SP матиме додатний знак. На еластичність пропозиції впливають фактор часу і взаємозамінність факторів виробництва (зростання ціни на один з факторів, який можна замінити іншим, дешевим, зумовлює скорочення витрат підприємця і збільшення пропозиції).

23. Розкрийте механізм встановлення ринкової рівноваги.

Ринкова рівновага — це ситуація, за якої наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються так, що за певної ціни товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту. Стану ринкової рівноваги відповідають певні значення рівноважної ціни та рівноважної кількості товару .Якщо ринкова ціна Р¹ буде вище рівноважної, то при такій ціні обсяг попиту складе Q^D₁, тоді як обсяг пропозиції – Q^S₁. У цьому випадку на ринку існуючий надлишок (Q^S₁ – Q^D₁) буде знижувати тиск на ціну Р¹. Якщо ж реальна ринкова ціна виявиться нижче рівноважної (Р²), обсяг попиту (Q^D₂) буде вище за обсяг пропозиції (Q^S₂), що викличе появу дефіциту. Надлишок попиту буде підвищувати тиск на ціну Р². У першому випадку цей тиск буде виявлятися через конкуренцію продавців, у другому – через конкуренцію покупців. Такий підхід до опису рівноваги називають рівновагою за Л.Вальрасом.

Існує також пояснення рівноваги за А.Маршаллом. Маршалл виходить з того, що продавці перш за все реагують на різницю ціни попиту і ціни пропозиції. Чим більший цей розрив, тим більше стимулів для збільшення пропозиції. Збільшення (зменшення) обсягу пропозиції скорочує цю різницю і тим самим сприяє досягненню рівноважної ціни (рис. 5.6). Короткостроковий період краще характеризувати моделлю Л.Вальраса, довгостроковий – моделлю А.Маршалла.

Рівновага може змінюватись під впливом нецінових чинників:

1) Зміни у стані рівноваги за зміни попиту. Якщо на ринку на ін.. рівних умов зростає рівноважна ціна і рівноважна кількість зросте або скоротиться.

1) 2) 3)

2) Зміна у стані рівноваги за зміни пр-ції.Якщо за ін.. рівних умов зросте або зменш. пр-ція, то рівноважний обсяг також зрост. або скорочується, а рівноважна ціна зниж або підвищ.

3) Зміни у стані рівноваги за одночасних змін попиту і пр-ції. Якщо одночасно зрост(скороч) попит і пр-ція рівноважний обсяг продукції зрост(скороч) але вплив на рівноважну ціну є невизначеним залежить від ступеня зміни відносних цін попиту і пропозиції.

З поняттям ринкової рівноваги пов’язане й таке важливе явище, як надлишок покупця і надлишок продавця. Споживчий надлишок є різниця між максимумом того, що готові були б заплатити споживачі і тією величиною, що вони фактично сплачують за ринковою ціною. Надлишок продавця – це різниця між тією величиною, що він фактично одержав, продавши товар за ринковою ціною, і тим мінімумом, на який він охоче погодився б.

24. Проаналізуйте виробничу функцію та її види.

Властивості

Описує певну технологію

Описує альтернативні варіанти використання факторів

Відображує максимальне значення випуску для кожної комбінації факторів

Відображує межі раціонального використання ресурсів

В рамках однієї технології завжди існує залежність між величиною ресурсів та обсягом випуску продукції. Технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції називається виробничою функцією. Незалежними змінними є фактори виробництва, а залежною – значення обсягу випуску. Математично вона представлена у виді

Q = F (X_a, X_b, X_c …X_n) (6.1)

де Q – значення обсягу випуску, F – форма функціональної залежності між факторами виробництва та обсягом виробництва, X_a, X_b, X_c …X_n - значення факторів виробництва.

Виробнича функція різна для різних видів виробництва, проте усі вони мають загальні властивості. По-перше, існує межа для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнута збільшенням витрат одного ресурсу за інших рівних умов. Це припускає, що на фірмі при даній кількості верстатів і виробничих приміщень існує межа збільшення виробництва за допомогою залучення більшої кількості працівників. Усякий приріст від росту чисельності зайнятих буде наближатися до нуля. По-друге, існує певна взаємозамінність факторів виробництва. У цьому випадку взаємозамінність факторів виробництва відбувається без скорочення обсягу виробництва. Наприклад, ефективна праця працівників, якщо вони забезпечені продуктивним інструментом. При відсутності такого інструмента обсяг може бути скорочений чи збільшений за росту чисельності зайнятих. У даному випадку відбувається заміна одного ресурсу іншим.

Варто відмітити, що фактори мають взаємозамінність. Можливо будь-яке виробництво продукту чи блага при використанні різних факторів у різноманітному сполученні й у різних пропорціях. Підприємець вибирає таку технологію виробництва, при якому дефіцитний чи дорогий фактор виробництва використовується в меншій мірі (висотні будинки за обмеженої вільної землі, напівпровідники, замінники). Існує межа заміни праці великою кількістю капіталу, що не викликає скорочення випуску продукції. Так само, як є межа використання ручної праці без застосування устаткування. Наприклад, на фірмі можна скоротити застосування машин і збільшити кількість ручної праці. Однак при меншій кількості машин і більшій кількості робітників для заміщення кожної години роботи машин буде потрібна більша кількість робочих годин.

Стан, при якому будь-яке виробництво досягає основної мети - максимального прибутку, утворить рівновагу виробництва. Це рівновага більш-менш стійка, поки зберігається залежність зміни обсягу випуску продукції від обсягу витрат.

25. Визначте поняття сукупного, середнього та граничного продукту.

Сукупний продукт (ТР_х) від змінного фактора х – це загальний обсяг випуску за даної кількості змінного фактора.

Середній продукт (АР_х) відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора АР_х = ТР_х /Х.

Граничний продукт (МР_х) – це приріст випуску продукту при використанні додаткової одиниці змінного фактора МР_х = ТР_х / Х.

Для будь-якого виробничого процесу характерно, що якщо за даної кількості постійного фактора збільшувати кількість змінного фактора, то виробництво спочатку досягне максимуму а потім почне знижуватися. Це обумовлено зміною у віддачі змінного фактора.

Криві сукупного, середнього та граничного продуктів

TP D

C 

TR

B 

A

X

AP B

MP

C

AP

MP

D

X

26. Виробнича функція з одним змінним фактором. Правило спадної віддачі (продуктивності) змінного фактора виробництва.

У короткостроковому періоді зміни обсягу використання капітальних факторів виробництва не відбувається (виходячи з визначення цього періоду функціонування підприємства). Тому дослідження виробничої функції зводиться до вивчення впливу зміни кількості використання одного фактора виробництва змінного характеру (напр., праці) на обсяг випуску продукції.

Розглянемо випадок, коли обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованими. Економісти називають таку вироб­ничу функцію (ВФ) однофакторною, або ВФ короткострокового періоду, або частинною ва­ріацією факторів виробництва. Основними показниками тут є динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактора виробництва. Взаємозв’я­зок показників ТР, АР і МР та обсягу використання змінного фактора Х ілюструє рис. 7.1. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора Х і досягає у точці А найбільшого значення, по­тім збільшення припиняється. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у точці В, потім спадає. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у точці С, потім спадає.

Характер зміни показників означає, що, починаючи з певного моменту (на рисунку — точка С), кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. Більш того, додаткові вит­рати фактора можуть негативно вплинути на випуск продукції (на рис. 7.1, б МР < 0 при Х > 8). Цей факт означає не лише зниження граничного продукту (граничної продуктивності) фактора, а й порушення оптимальної комбінації залучених факторів (використовуваної технології виробництва).

Закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва

Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягів інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, тобто гранична продуктивність спадає. Залежно від співвідношень МР, АР і ТР можна визначити чотири стадії вироб­ництва (табл. 7.1).

Характеристика графіка виробничої функції у короткостроковому періоді

Ста-дія	Сукупний продукт, ТР	Середній продукт, AР	Граничний продукт, МР	Кінцева точка фази
І	Збільшується	Збільшується	Збільшується до max	MР = max
II	Збільшується	Збільшується до max	Знижується МР  АР	АР = max МР = АР
III	Збільшується до max	Знижується	Знижується до 0	ТР = max МР = 0
IV	Знижується	Знижується	Знижується	—

Закономірним є те, що криві АР і МР на рис. 7.1, б перетинаються в точці В, де середня продуктивність змінного фактора є максимальною, тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Розглянуті взаємозалежності показників викорис­товуються при обґрунтуванні управлінських рішень щодо розширення або згортання виробництва у короткостроковому періоді:

— на І стадії необхідно збільшувати масштаби виробництва, залучаючи більшу кількість змінного фактора виробництва;

— на ІІ стадії є сенс продовжувати залучати ресурси, нарощувати виробництво продукції за максимальних значень середньої та граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Проте обсяг продукції ще не є максимальним;

— на ІІІ стадії обсяг продукції буде найбільшим при дуже низькій середній та граничній продуктивності ресурсу;

— на IV стадії слід припинити залучати ресурси. Граничний продукт має від’ємне значення.

27. Дослідить виробничу функцію з двома змінними факторами.

Подолати обмеженість ситуації, розглянутої вище, можливо в довгостроковому періоді шляхом збільшення обсягу використання капітальних виробничих факторів.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес у довгостроковому періоді, в якому змінюється обсяг використання двох факторів виробництва.

Ця залежність представлена в табл. 7.2.

ОБСЯГИ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ЗА РІЗНИХ КОМБІНАЦІЙ ВИРОБНИЧИХ ФАКТОРІВ У ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ

Капітал, од.	Праця, од.
	1	2	3	4	5
1	20	40	55	65	75
2	40	60	75	85	90
3	55	75	90	100	105
4	65	85	100	110	115
5	75	90	105	115	120

Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 7.2 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і нанести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з’єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту (рис. 7.2).

28. Розкрийте сутність ізокванти та її особливості. Гранична норма технічного заміщення.

Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації факторів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта.

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант (рис. 7.3).

Рис. 7.2. Ізокванта Рис. 7.3. Карта ізоквант

Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною.