Список літератури

1. Філософія: Підручник / за заг. Ред. М.І. Горлача та ін. – Харків : Консум, 2000. - С. 77-101.

2. Лузан, А.О. Вступ до філософії. Вступ до філософії : навч. посіб. / А. О. Лузан. – К. : «Центр учбової літератури», 2013. – С. 18-34.

3. Скирбекк, Г., Гилье, Н. История философии / пер. с анг. В.И. Кузнецова; под ред. С.Б. Крымского. - М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 19-42, 59-76, 86-99,116-121.

4. Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальний та ін./ За ред. Г.А. Заїченка та ін.-К.: Вища шк., 1995. – С. 19–30.

5. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – С. 33–75.

6. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 2003. – С. 24 – 39.

Семінарське заняття № 4 Тема: «Філософія Середньовічного суспільства»

Не заперечуючи реальності речового світу, суспільна свідомість середньовіччя тлумачить дійсність як "зовнішню видимість" більш фундаментальної реальності  духовного світу. Тому ключ до розв'язання всіх, у тому числі й суто "земних", проблем середньовічна людина шукає у сфері духу.

В історико-філософській літературі чітко розрізняють "західну" та "східну" апологетики. Перша ("західна") представлена іменами Мінуція Фелікса, Квінта Тертуліана, Арнобія, Лактанція; друга  Юстіном, Теофілом, Іренеєм Ліонським, Іполітом, Афінагором. До "східної" гілки належать і такі представники александрийської школи, як Філон, Климент.

Вихідні принципи середньовічної манери філософствування були сформульовані, у патристичний період так званими "отцями церкви". І тут, як і в апологетиці, спостерігаємо поділ на східних і західних отців церкви. До перших належать члени так званого "каппадокійського гуртка": Григорій Назіанзін (бл. 330390), Василій Великий (бл. 330379), єпископ Кесарійський, Григорій Нисський (325394).

Західні "отці церкви"  Амвросій (340397), єпископ Медіоланський, Ієронім Блаженний (345420), перекладач Біблії на латинську мову; Аврелій Августин (354430), єпископ Гіппонський  мислять, відповідно, в "західній" манері з її практицизмом, "формалізмом", "епістемномонологічним" баченням світу тощо. Східна і західна "гілки" середньовічної філософської парадигми, звичайно, не розділені прірвою, постійно й активно взаємодіють між собою. Водночас, зберігаючи впродовж всього середньовіччя риси відповідного менталітету, вони надають західноєвропейській та східноєвропейській культурі неповторної своєрідності.

Найбільший успіх у створенні “союзу” католицької теології і античної філософії, у перетворенні заново "прочитаного" аристотелізму в потужну філософсько-світоглядну опору католицької церкви припадає на долю Фоми Аквінського (1225 або 12261274).

План

Стиль мислення та особливості середньовічної філософії. Роль християнської патристики у формуванні ідейних засад середньовічного світобачення. Провідні проблеми апологетики та патристики. Схоластика та містика як напрями середньовічної філософії. Вихідні ідеї та представники середньовічних напрямів схоластики і містики. Суперечка про природу універсалій. Основні напрями середньовічної філософії (номіналізм та реалізм). Вчення Фоми Аквінського про єдність душі і тіла, двоїстість істини, співвідношення релігії, філософії і науки.

Мета вивчення теми: розкрити особливості середньовічного світогляду, окреслити основні періоди розвитку середньовічної філософії, їх провідну проблематику; осмислити значення ідей філософії Середньовіччя для розвитку європейської культури, з’ясувати роль середньовічної схоластики та містики у формуванні змісту сучасного філософського осмислення дійсності.