- •Предмет, методи дослідження і завдання курсу.
- •3. Матеріальна культура людини.
- •Духовна культура людини.
- •19.Музичне мистецтво та театральні видовища в середньовічній Русі.
- •20.Образотворче мистецтво, іконопис Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
- •21. Монголо татарська навала та її негативний вплив на культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
- •22. Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства.Галицько- Волинський літопис.
- •31. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.
- •Греко-католицька церква
- •48. Передумови відродження
- •49. Роль Харківського університету у відродженецькому процесі хіх ст.
- •61. М. С. Грушевський та його роль у національно-культурному відродженні України.
- •62. Культурний розвиток України в період діяльності Центральної Ради.
- •63.Розвиток української культури в часи гетьманату п. Скоропадського.
- •65. Розвиток науки та освіти у 20 -30 –х роках XX ст.
- •67. Український мистецький авангард та його доля в 30 – ті роки XX ст.
- •Українська культура в умовах тоталітарного режиму. Репресії проти української інтелігенції.
- •69. Особливості розвитку української культури в 20 – 30 –х роках XX ст.Досягнення і втрати. Метод соціалістичного реалізму: “за” і “проти”.
- •70. Становище церкви в Україні в 20 - 30 – ті роки XX ст.
- •71. Український театр, музика і кіномистецтво в 20 – 30 – ті роки XX ст.
- •72.Розвиток культури в Західній Україні в міжвоєнний період.
- •73. Стан української культури в роки Другої світової війни.
- •74.Культурне життя України в умовах ідеологічних репресій (друга половина 1940 – х – початок 1950 – х рр.).
- •75.Основні тенденції та характерні ознаки розвитку української культури в часи хрущовської «відлиги».
- •76.«Шістдесятники» та їх внесок у розвиток української культури.
48. Передумови відродження
У результаті становлення національної інтелігенції в Україні, як і в усій Східній Європі, починається відродження національної свідомості. Поштовхом до цього став той факт, що із запровадженням кріпацтва, маса людей почала претендувати на дворянство зі страху бути записаними до простих селян й потрапити таким чином у кріпаки. Для вирішення даного питання російський уряд створив спеціальний орган — Герольдію, яка розпочала перевірку підстав претендентів на дворянство. У процесі пошуку відповідних документів у родинних архівах серед представників провідної верстви українського суспільства на рубежі XVIII—XIX ст. з'являється зацікавлення національною історією, етнографією та фольклором. Це сприяло усвідомленню спільності соціально-економічних, політичних і культурних інтересів усіх верств українського народу.
Чималу роль у національному відродженні відіграло формування нової української літератури з чіткими рисами національної своєрідності. Важливою подією стала публікація в 1798 р. "Енеїди" І.Котляревського, написаної народною українською мовою. У цьому творі поет з великим замилуванням змалював тогочасну Україну, її минувшину, відобразив життя українського народу, особливо простого селянства. Велике значення для пробудження національної свідомості мали художні твори Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ'яненка, наукові праці професорів Київського та Харківського університетів М.Максимовича та І.Срезневського. Неможливо переоцінити в цьому контексті "Історію Русів" — твір, що з'явився на межі XVIII—XIX ст. і протягом кількох десятиліть таємно поширювався в середовищі українського дворянства. Анонімний автор цього трактату доводив, що саме Україна, а не Росія є прямою наступницею Київської Русі, що українці є окремим, відмінним від росіян народом зі своїми традиціями, а тому Україна має всі права на відновлення самоврядування.
Загальне народне піднесення в країні викликали Велика французька революція та російсько-французька війна 1812 р. Ожили надії передової частини українського суспільства на реформи внутрішнього ладу країни.
Активними прихильниками радикальної реформації суспільства стали відомі громадські й культурні діячі В.Капніст, В.Каразін, Г.Винський, О.Поліцин, В .Пассек, І.Орлай, І.Котляревський та ін. Серед української інтелігенції поширювався видатний документ французьких революціонерів "Декларація прав людини і громадянина", твори О.Радищева "Вольність" і "Подорож з Петербурга в Москву". Саме тоді В.Капніст в "Оді на рабство" і в драмі "Ябеда" сміливо виступив проти антинародної феодально-кріпосницької системи. Гуманістичні ідеї українських просвітителів підтримало нове покоління патріотів.
Причини Україна в цей період не становила єдиного цілого. Вона знаходилася у складі двох імперій:
-
9-10 території України (Слобідська, Лівобережна, Правобережна, Волинь, Південь) - у складі Російської імперії. Ці землі пізніше отримали назву Наддніпрянської України;
- 1-10 території України, а саме Західна Україна (Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина) - у складі Австрійської імперії (Австро-Угорщини).
Поділ України російсько-австрійським кордоном, політика гноблення з боку імперій негативно впливали на формування української нації.
При розгляді цього надзвичайно насиченого подіями, періоду головна увага буде приділена тим питанням, які відповідають найбільш характерним тенденціям української історії XIX - поч. XX ст.
Сутність У І Універсалі Центральної Ради сутність національного відродження було визначено словами: "Віднині самі творитимемо наше життя". За короткий час, у 1917—1921 рр., сформувалися соціально-політичні та національно-духовні цінності, які протягом усього XX ст. визначали тенденцію розбудови національної державності та культури. Під час національного відродження створився той особливий клімат, який благотворно позначився на розвитку усієї нації і багато в чому визначив усю подальшу історію України. Це відродження відбувалося за умов проголошення національної суверенної держави при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу й тих народів, що жили на території України. З 1923 р. бере початок нова хвиля українського відродження, відома під назвою "українізації". Ідеологи та організатори цього процесу — українські націонал-комуністи, передусім О. Шумський та М. Скрипник, розглядали українізацію як залучення широких мас до національної освіти та культури, як "дерусифікацію пролетаріату". Закінчився швидкоплинний період національного відродження трагічно. Уже в 1926 р. Й. Сталін та його підручні в Україні почали наступ на національну культуру, що супроводжувався переслідуванням, а далі й фізичним знищенням найкращих сил творчої інтелігенції. "Розстріляне відродження" — під такою назвою увійшла в українську історію ця сторінка національної культури.
Етапи 1) збирання спадщини, 1780-1840 рр.; 2) організаційний, 1840-1900 рр.; 3) політичний, 1900-1917 рр.