70. Становище церкви в Україні в 20 - 30 – ті роки XX ст.

Переломним  для українського православ’я став 1920 рік. Саме цього року Українська автокефальна православна церква проголосила  своє відновлення як помісна церква. Проте майже рік відновлена УАПЦ лишалася без очільників і вищих церковних ієрархів. 1921 року на митрополита було висвячено Василя Липківського та ще кількох архієреїв, причому висвячення проводилося з використанням пресвітерського рукоположення, традиційно неприйнятого у православ’ї. Простіше кажучи, рукопокладав Липківського й інших єпископів не вищий за рангом архієрей, а простий пресвітер, тож таким чином канонічність новоутвореної церкви від самого початку ставилася під сумнів. Автокефалію новоутвореної церкви не було визнано РПЦ, а питання про визнання її Вселенським патріархом навіть не поставало.Водночас, УАПЦ стала духовною опорою для багатьох українців у роки національно-визвольних змагань 1921–1922 рр. й чинником спротиву окупаційній більшовицькій владі не лише в перші роки її утвердження на теренах України, а й до середини 1930-х років.Драма УАПЦ полягала не лише в неминучому її протистоянні з Російською церквою, але й у тому, що вона набула організаційного  оформлення після поразки українського національно-визвольного руху під натиском російського більшовизму. Саме тоді український церковно-визвольний рух досяг свого апогею. Його проводирі зуміли довести цей рух до логічного організаційного завершення в надзвичайно складних умовах суспільного й церковного протиборства. Жовтневий Собор 1921 р. запроваджував у церкві українську мову, народно-соборноправний устрій та автокефалію. На тому ж таки Соборі була сформована ієрархія УАПЦ, котра і за способом її висвяти, і за характером служіння мала всі підстави називатися народною. Обрання українським митрополитом протоієрея Василя Липківського стало визнанням його ролі як будівничого, організатора й ідеолога Української церкви Проте значення його діяльності не вичерпується цими місткими характеристиками. Фактично, він був духовним лідером української самобутності. Розуміння того, що український народ має право на повноту вияву свого життя, стало визначальним у його безстрашній і невтомній боротьбі з новітніми колонізаторами, які будували нову тюрму народів під соціально-революційнимигаслами.Показово, що заходи більшовицьких спецслужб  проти УАПЦ поєднувалися з черговими  кампаніями переслідувань української інтеліґенції. Зокрема, такого подвійного удару було завдано наприкінці 1929 – на початку 1930 р.: поряд із представниками національної інтеліґенції на процесі СВУ на лаву підсудних була “посаджена” й УАПЦ. Саму ж УАПЦ ліквідовано за сценарієм ГПУ в січні 1930 р.

71. Український театр, музика і кіномистецтво в 20 – 30 – ті роки XX ст.

На розвитку театрального мистецтва 20—30-х років також позначився процес українізації, що трагічно закінчився "розстріляним відродженням".Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. Доскладу трупи увійшли Марія Заньковецька, Любов Ліницька, Дарія Шевченко. Репертуар складався з побутової, історичної й класичної тематики.У 1922 р. діячі "Молодого театру" створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр "Березіль", що існував до 1926 р. Очолює цей театр Лесь Курбас, видатний режисер-реформатор українського театру.Лесь Курбас у цей період пристосовує принципи модерну до класичного західноєвропейського й українського репертуару (драми В. Шекспіра, Ф. Шиллера, п'єси М. Старицького, І. Карпенка-Карого). З творчого об'єднання бере початок театральна бібліотека, театральний музей, перший театральний журнал.Втіленням творчих пошуків театру постали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), психологічному ("Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драматичні етюди" О. Олеся), народного гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпресіоністському ("Йола" Є. Жулавського). Етапною у творчості митця і в історії українського театру стала вистава "Гайдамаки" Т. Г. Шевченка.У 1926—1933 рр. театр "Березіль" працює в Харкові. До його складу входять митці Мар'ян Крушельницький, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Іван Мар'яненко, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Надія Титаренко, О Добро-вольська. Найближчим помічником Леся Курбаса у модернізації українського театру став драматург Микола Куліш. У його п'єсах ("Мина Мазайло", "Народний Малахій") знайшли широке відображення взаємозв'язки людини і нового історичного часу.Творчість Леся Курбаса належить до визначних здобутків українського і світового театру XX ст.У цей період значного розвитку набуває український кінематограф. Величезний вклад у розвиток кінематографу здійснив Олександр Довженко такими фільмами, як "Звенигора", "Арсенал", "Земля".