Особливості процесу індустріалізації у провідних країнах світу (сша, Німеччина, Англія, Франція, Японія)

Із завершенням промислового перевороту розпочався етап індустріального розвитку суспільства. Основним його змістом був процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства. Індустріалізація забезпечила перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Збільшується частка промислових підприємств у виробництві ВНП та національного доходу. Індустріалізація характеризується структурними змінами в господарстві окремих країн. На основі науково-технічних та технологічних винаходів виникають нові галузі виробництва, відбувається вдосконалення і модернізація старих. Характер та терміни індустріалізації залежали від вихідного рівня промислового перевороту, економічних умов кожної країни.

Склалося 3 типи промислово розвинених країн:

– американський – високорозвинений;

– німецький – середньорозвинений;

– англійський – низькорозвинений.

Закінчився період Євроцентризму. Головну роль у світовому господарстві почали відігравати США. Змінюється співвідношення частки світового промислового виробництва між Європою та США:

	США	Європа
1860 р.	23 %	72 %
1913 р.	42 %	53 %

Індустріалізацію як світовий економічний процес зумовив другий етап науково-технічної революції, що розпочався у остан­ній третині ХІХ ст. Темпи технічного прогресу були вражаючими, їхні результати важко переоцінити. Технічні та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, почалося масове виробництво товарів, знизилася їхня собівартість. Обсяг світового промислового виробництва збільшився в 3 рази, сукупна протяжність залізниць зросла у 3,5 разу, середні темпи зростання економіки провідних країн перевищували 3,5 % річних упродовж 30 років, що було найвищим показником за останні 200 років.

Так, у 1870–1913 рр. промислове виробництво у провідних країнах зросло:

1) Англії – 1,75 разу;

2) Франції – 3 рази;

3) Німеччини – 4 рази;

4) США – 6 разів.

Науково-технічний прогрес відбувався у кількох основних напрямах, які визначали ступінь механізації виробництва, зв’язку та побутової сфери. Електрична революція розпочалася після серії винаходів у Німеччині та США. 1867 року німецький інженер В. Сіменс винайшов динамомашину. 1883 року американець Т. Едісон створив генератор електричного струму, у 1897 році – трансформатор для передачі електроенергії на відстань та електричний двигун. У 1896 р. на Ніагарській гідроелектростанції було встановлено перший турбогенератор, який винайшов англійський інженер Ч. Парсонсон. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електричне зварювання металів (1887), трамвай (1879), електрична лампа (1886) тощо. Відбувся прорив у освоєнні нових видів енергії. 1887 року в Німеччині Н. Отто сконструював карбюраторний двигун внутрішнього згорання, у 1893 році Р. Дизель створив двигун внутрішнього згорання, який працював на солярці. Таким чином, у 1885 році на основі цих винаходів Г. Даймлер та К. Бенц започатковують автомобільну промисловість. Створення двигуна внутрішнього згорання сприяло революційному перевороту у транспорті, військовій техніці, механізації сільського господарства (1906 р. у США з’явилися трактори), збільшило економічну значимість нафти, яка перетворюється у стратегічну сировину (у 1870 р. видобуто 0,8 млн т, у 1890 р. – майже 20 млн т). 1876 року Белл винайшов телефонний зв’язок, Морзе – спосіб передачі інформації на відстань – телеграф, Попов та Марконі – радіо (1895 р.). Ці винаходи лягли в основу індустріалізації сфери зв’язку та створення радіотехнічної галузі промислового виробництва. Відкриття в галузі виробництва хімічної продукції (синтетичні фарбники, пластмаси, кислоти, нові лікарські та парфумерні вироби) дали поштовх для прискореного розвитку хімічної промисловості. Промислового впровадження набули винаходи Д.І. Менделєєва в галузі технології видобутку нафти та кольорової металургії (також винайдення дюралюмінію А. Вільмом), яка забезпечила розвиток авіаційної промисловості (Можайський, брати Райт). Велике економічне значення мали технічні вдосконалення в металургії – конверторний спосіб виробництва сталі (Бесемер – 1856 р. та Томас – 1878 р.), упровадження мартенівських печей, які значно підвищували продуктивність праці. У США був винайдений токарний автоматичний револьверний верстат, створено фрезерний та шліфувальний верстати, що підвищило якість металообробки. Модернізації зазнала і сфера легкої промисловості (автоматичний ткацький верстат), поліграфії (лінотип), з’явився автомат для виробництва пляшок.

Науково-технічний прогрес та потреба у створенні масового поточного виробництва для задоволення зростаючих потреб ринку зумовили розвиток наукової організації праці як вищого рівня технологічної думки. Гаррінгтон Емерсон (США) пропонує підвищувати ефективність виробництва за рахунок раціоналізації витрат, виробничих операцій, підбору та навчання робітничих та інженерно-технічних кадрів, Фредерік Уінслоу (США) пропонує конвеєрний спосіб організації виробництва на основі хронометражу та відповідної організації робочого місця.

В умовах зростання мілітаризації окремих національних економік з’являються і нові засоби ведення війни – кулемети (Максим), динаміт (Нобель), отруйні гази – іприт та фосген.

Англія

Індустріалізація відбувалася в ході промислового перевороту. На початку 60-х рр. ХІХ ст. у Англії налічувалося 639 акціонерних корпорацій. Монополії формувалися пізніше ніж у США і Німеччині, в основному – у хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості. Банківський капітал переважав над промисловим. У 1913 р. у 12 банках було розміщено 70 % світового капіталу. Хоча промисловий переворот тут розпочався рано, нові галузі розвивалися повільно із-за консерватизму національної буржуазії та вивезення капіталу (4 млрд ф. с. із прибутком 260 млн ф. с.) за кордон у колонії та залежні країни, де наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивезення капіталу забезпечувало зростаючі потреби в колоніальній сировині – нафті, залізній руді, кольорових металах, каучуку. В англійській економіці також відбувалися структурні зміни, починають розвиватися галузі важкої промисловості – особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна.

З останньої чверті ХІХ ст. Англія починає поступово і неухильно втрачати роль економічного центру світу. Скорочується її частка у світовому промисловому виробництві з 32 % у 1870 р. до 14 % у 1913 р., хоча саме виробництво за цей період виросло в 2,3 разу, водночас коли у Німеччині зростання виробництва збільшилося у 6 разів, частка у світовому виробництві зросла з 9 до 16 %, а у США збільшення відбулося у 9 разів, а частка у світовому виробництві становила 38 %. Втрата світової гегемонії відбувалася повільно та практично непомітно, тим більше, що прибутки всіх прошарків англійського населення впевнено зростали. Національний дохід виріс у три рази, а прибутки від капіталовкладень за кордоном – у 9 разів. Англія ще залишалася найбільшою торгівельною морською державою, на що направлялося половину витрат державного бюджету.

США

У кінці ХІХ ст. процес індустріалізації зумовив прискорені темпи розвитку економіки США. За обсягами виробництва промислової продукції країна вийшла на перше місце у світі.

Цьому сприяли такі економічні та політичні фактори:

– радикальний характер Громадянської війни 1861 – 1865 рр.;

–науково-технічний процес розвивався на власній науково-винахідницькій базі;

– протекціоністська політика для власного виробника та низькі митні тарифи для ввезення іноземного капіталу (згідно із законом Маккінлі–Олдріча ввізні мита з 1861 до 1890 рр. зросли з 10 до 57 %);

– різке зростання промислового виробництва в сукупному суспільному продукті (75 %), національного доходу (у 5 разів до 1913 р.) та національного багатства (у 7 разів);

– розширення колоніальних володінь (Аляска, Гаваї, Куба, Гуам, Філіппіни, Самоа, Пуерто-Ріко, Панамський канал);

– промислове та сільськогосподарське освоєння Заходу;

– 1864 року було ухвалено закон про сприяння імміграції (з 1870 до 1914 рр. до США прибуло 30 млн осіб);

– США стали першою індустріальною державою світу; до 1900 року питома вага галузей важкої промисловості перевищила половину загального обсягу промислової продукції;

– з 1882 року розпочалася електрична революція; до 1913 року потужність американських електростанцій переважала всі світові на 2 млн кВт та становила 5 млн кВт;

– у 1912–1913 рр. на заводах Г. Форда запроваджено стандартизоване масове поточне виробництво з використанням конвеєра.

Активно формуються монополістичні об’єднання та фінансова олігархія (400 капіталістів володіють багатством, яке оцінюється у 20 млрд дол). США стають класичною країною трестів. На 1914 рік корпорації та акціонерні фірми становили 28,3 % від загальної кількості підприємств США і виробляли 83,2 % вартості всієї продукції. На корпоративних підприємствах працювало 80 % робітників, зайнятих у промисловості країни. З 1904 до 1914 рр. прибутки монополістичних об’єднань виросли від 4,5 млрд до 8 млрд дол.

Промислове піднесення країни відбувалося також за рахунок:

– капіталів Англії – 3,4 млрд дол.;

– еміґрацї – 2,5 млн ос.;

– різкого зростання населення у зв’язку з колоніальними завоюваннями, об’єднанням Півночі та Півдня (із 31,4 млн ос. та 90 млн ос.).

Процес індустріалізації в США супроводжувався рядом буржуазних ліберальних реформ, пов’язаних із збільшенням регулювальної ролі держави в промисловості та банківській сфері. Період “прогресивної ери” розпочала т. з. “політика чесного курсу” президента Т. Рузвельта (контроль діяльності корпорацій, контроль тарифів на перевезення грузів, контроль за виробниками харчових продуктів та медикаментів, заходи щодо консервації та охорони природних ресурсів, розробка рекомендацій стосовно розвитку фінансової системи), продовжила “політика нової демократії” президента В. Вільсона (регулювання конкуренції, розвиток дрібного та середнього бізнесу, біль про тарифи, створення Федеральної резервної системи з випуску облігацій, створення Федеральної промислової комісії з виявлення нечесної економічної діяльності). Ці заходи свідчили про зародження державно-монополістичного регулювання економічного життя країни та посилення ролі виконавчої влади в її політичній системі.

До 1913 року США, застосовуючи “дипломатію долара”, установили контроль над олов’яною промисловістю Болівії, мідною – Чілі та Перу, м’ясоконсервною – у Чилі і Парагваї. Американські монополії та фінансові магнати підпорядкували собі Чилійсько-Андську залізницю, торгівлю фруктами в регіоні Центральної і Латинської Америки, річковий транспорт Колумбії, Аргентини, Бразилії, Перу; потіснили британський торговельний капітал у Бразилії, Колумбії, Венесуелі та конкурували з ним в Перу і Еквадорі.