Стадії розвитку політичних систем:

конституювання (створення);

відтворення компонентів і ознак;

прийняття на себе та виконання політико-управлінських рішень; контроль за функціонуванням та спрямованістю еволюції соціуму

Поняття політичної системи було введено в політичну науку Д.Істоном (США). Розроблена ним всередині ХХ ст. теоретична модель була призначена виразити цілісний характер політики.

Під політичною системою він розумів сукупність взаємодій, через які відбувається владний розподіл цінностей в суспільстві. Політична система взаємодіє з оточуючим середовищем. У неї є «вхід» і «вихід». Від оточуючого середовища надходять імпульси, на які система реагує. Ці імпульси сприймаються нею й перетворюються у політичні рішення та дії. Існують два типи імпульсів, що впливають на політичну систему: вимоги і підтримка. Без вимог, що поступають з оточуючого середовища, політична система не змогла б існувати та функціонувати. Однак одні лише вимоги здатні зруйнувати політичну систему. Тому система потребує постійної підтримки.

Вимоги – це перший вид імпульсів на вході системи. Їх можна розділити на декілька видів:

стосовно розподілу благ та послуг (наприклад, прийняття законів про підвищення заробітної плати, охорону прав і свобод громадян, освіту тощо);

стосовно регулювання поведінки (наприклад, вимоги щодо забезпечення безпеки, проведення протекціоністської політики стосовно національних компаній тощо);

стосовно комунікації та інформації (наприклад, забезпечення вільного і рівного доступу до інформації та ін.).

Другий вид імпульсів на вході – це підтримка, яка виражається у:

дотриманні законів;

участі у політичному житті (участь у виборах, референдумах);

лояльному, шанобливому ставленні до влади та офіційної інформації;

наданні послуг і матеріальному фінансуванні політичної системи (сплата податків, праця на громадських засадах, військова служба тощо).

Імпульси, що надходять, перероблюються політичною системою (здійснюється так звана внутрішньосистемна конверсія), на підставі чого приймаються політичні рішення і здійснюються політичні дії.

Головні політичні рішення та дії:

1) регулювання поведінки та взаємодії в суспільстві;

2) розподіл цінностей, благ, ресурсів і послуг;

3) створення законів і норм та забезпечення їх виконання.

Головні параметри життєдіяльності політичної системи:

спрямованість на оптимальний для збереження влади баланс її взаємодії з суспільством;

відкритість щодо зовнішніх впливів, яка передбачає постійне пристосування до викликів середовища;

цілісність стосовно багатьох взаємопов’язаних елементів, кожен з яких у свою чергу складається з простіших явищ і процесів.

Критерії досконалості політичної системи:

стійкість (тривалість існування в часі);

адаптивність (здатність пристосовуватися до середовища);

продуктивність (позитивна реакція на проблеми «входу»);

легітимність; стабільність; ефективність

Політична стабільність – це стійкий сталий стан політичної системи, що ґрунтується на її здатності реагувати на вимоги, які невпинно поступають, приймати ефективні рішення та втілювати їх в життя.

Ефективність політичної системи полягає у її здатності до мобілізації ресурсів, ефективного контролю поведінки людей і груп, об’єктивному, сумлінному ставленні до розподілу ресурсів (особливо дефіцитних), статусів, послуг, спроможності зберігати і поновлювати цінності, адекватно та швидко реагувати на зміни в суспільстві.