101. Співвідношення європейського права із національним правом.

Існування та функціонування Європейського Союзу ґрунтується на особливій і самостійній системі права. Проте, сама ця система права створена і функціонує не автономно від національних систем, а безпосереднім чином взаємозалежна і взаємопов’язана з національними правовими системами держав-членів. Взаємодія права ЄС і національного права держав-членів здійснюється на основі принципів, закріплених в установчих договорах та інших актах ЄС.

Можна виділити декілька таких принципів:

1. Принцип інтеграції. Під ним розуміється закріплення норм права ЄС у національних системах права всіх держав-учасниць, в результаті чого вони стають невід’ємною складовою частиною цих систем. Саме інтеграція в національне право надає юридичну чинність нормам ЄС на території держав-членів і робить обов'язковим їх застосування національними судами.

2. Принцип прямої дії норм права ЄС. Під ним розуміється безпосереднє й обов'язкове застосування нормативно-правових актів Європейського Союзу національною адміністрацією і судами незалежно від їхньої згоди чи умов, установлюваних державою-членом.

3. Верховенство права ЄС стосовно права держав-членів. Суть даного принципу полягає в наділенні норм права ЄС переважною юридичною чинністю стосовно норм національного права держав-членів.

4. Юрисдикційний захист правових норм ЄС судовими органами ЄС та держав-членів. Під ним розуміється імперативна обов'язковість для всіх національних судових органів держав-членів і судових органів ЄС забезпечити застосування права ЄС і максимально ефективний захист прав та інтересів, що виникають на його основі.

Судовий захист прав, заснованих на правових положеннях ЄС, це одночасно і результат, і умова їхнього інтеграційного характеру і прямої дії. Інтеграція створює необхідні передумови для застосування права ЄС у кожній з держав-членів. Пряма дія додає імперативний характер її застосуванню національними судами.. За загальним правилом, у юрисдикцію Суду ЄС входить порівняно обмежене коло справ:

а) позовні вимоги, зв'язані з невиконанням зобов'язань по установчих договорах членами чи інститутами ЄС; б) позови, що відносяться до наглядового судочинства і спрямовані на контроль за законністю; в) позови про відповідальність, засновані на наявності відповідного застереження (договірна відповідальність) або зумовлені заподіянням шкоди ЄС, його інститутами і посадовими особами під час виконання службових обов'язків (позадоговірна відповідальність).

102. Поняття митного права єс та його джерела.

В традиційному розумінні митне право представляє собою сукупність норм, що

регулюють правовідносини, пов’язані із : 1) проходженням товару через митний

кордон (митне стягнення, митний контроль, митні режими і т.п.); 2) інституційною

організацією митного механізму; 3) відповідальністю за правопорушення в митній

сфері та порядком вирішення митних спорів.

До митного права ЄС дане визначення можна застосувати лише частково. Правове

регулювання митного механізму є предметом конституційного та адміністративного

права держав-членів та не здійснюється на рівні ЄС. Також предметом національного

права є питання відповідальності за митні правопорушення.Для визначення предмету

митного права ЄС необхідно дослідити природу ЄС та ступінь митної інтеграції його

членів. Відповідно до ст. 9 Угоди про ЄЕС основою функціонування Співтовариства є

митний союз, який передбачає: по-перше, певні митні правила переміщень товарів

всередині кордонів ЄЕС (ліквідація митних стягнень, кількісних обмежень тощо) та,

по-друге, загальні для всіх країн-членів норми митного регулювання товарообігу із третіми країнами (загальн. митний тариф, митні режими і т.п.).

Відповідно митне право ЄС можна визначити як сукупність норм ЄП, що регулюють внутрішні та зовнішні аспекти функціонування митного союзу держав-членів ЄС.

Серед джерел митного права розрізняють акти первинного та похідного права.

Першочергове місце серед джерел первинного права займає Римський договір 1957 р., який сформулював поняття та принципи митного союзу держав Співтовариства.

Серед актів похідного (вторинного) права найбільше значення мають регламенти: Регламент № 2913/92 від 12 жовтня 1992 р., який вводить у дію Митний кодекс Співтовариства, який включає в себе (в редакції 883/2005) кодифікації усіх митних приписів, а також єдиний митний тариф ЄС.

Митна територія ЄС є простором, на котрий поширюється єдиний митний тариф, що включає також Монако, Сан Марино, Ватикан, Андору та Туреччину.

Серед джерел митного права ЄС особливе місце займають міжнародно-правові акти. Найбільш вагомі з них – Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ), підписана в 1947 р.; Міжнародна конвенція 1983 р. про гармонізовану систему опису та кодування товарів, Міжнародна конвенція про митну вартість товару і т.п.