Тема 5 правові підстави та практичні рекомендації по застосуванню та використанню вогнепальної зброї працівниками податкової міліції при виконанні службових обовязків План

1. Правові підстави застосування вогнепальної зброї працівниками податкової міліції.

2. Гарантії особистої безпеки співробітника податкової міліції при застосуванні вогнепальної зброї.

5.1. Правові підстави застосування вогнепальної зброї працівниками податкової міліції

Згідно закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 5 лютого 1998 року, посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов'язків надаються права передбачені статтями 12-15 Закону України "Про міліцію" (прийнятий 20 грудня 1990 року). Тобто за статтею 15 цього закону працівники податкової міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

1) для захисту громадян від нападу; що загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека; (Пункт другий частини першої статті 15 в редакції Закону № 101/95 - ВР від 14.03.95)

3. для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4. для затримання особи яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

5. для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з під варти, а також: озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;

6. для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги , для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.

Застосування вогнепальної зброї є крайньою мірою. Працівникам міліції слід докласти всі зусилля до того, щоб не застосувати вогнепальну зброю, вирішуючи службові завдання іншими засобами. Як правило вогнепальна зброя не повинна застосовуватися, за винятком випадків, коли правопорушник вчиняє збройний опір або іншим чином ставить під загрозу життя та здоров'я людей, і коли інші заходи, що мають менш визначний характер, недостатні для припинення правопорушення або затримання підозрюваного правопорушника.

Закон України «Про міліцію» регламентує застосування табельної вогнепальної зброї працівниками міліції. Однак за цими ж правилами слід використовувати вогнепальну зброю, відібрану у правопорушників, та мисливську зброю, яка може знаходитися у співробітників міліції.

Перелік випадків, коли застосування вогнепальної зброї буде правомірним, викладений у ст. 15 Закону "Про міліцію, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У випадках, указаних у п. 6 ч. 1 ст. 15, а також у ч. З ст. 15, нанесення особі шкоди вогнепальною зброєю недопустиме. Пошкодженим може бути тільки майно (п.6 ч. 1- транспортний засіб, ч. З- тварина), в інших випадках працівники міліції, застосовуючи зброю, можуть робити постріли на ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, або короткочасну втрату працездатності.

Обставинами, що свідчать про загрозу для життя та здоров'я громадян, слід визнавати: застосування холодної та вогнепальної зброї, нанесення ударів у життєво важливі органи, нанесення ударів одному громадянину з боку групи правопорушників, нанесення ударів, після яких особа не в змозі піднятися і не подає ознак життя, наїзд або спроба наїзду автотранспортом, застосування при наданні різноманітних технічних засобів, обливання паливною або хімічною рідиною, спроба нанесення ударів пляшкою, кидання каміння у громадян, спроба кинути громадянина з висоти, виштовхування особи з транспортного засобу, що рухається, спроба здійснити підпал або вибух об'єкта, де знаходяться люди.

Озброєному захисту працівника міліції від нападу, небезпечного для життя або здоров'я громадян, підлягає будь-яка особа, незалежно від моральних якостей, політичних поглядів, громадянства та будь-яких інших критеріїв.

Заложником є особа, яка насильно позбавлена волі (захоплена та утримується у такому стані проти її волі будь-якою особою або групою осіб) під загрозою вбивства, спричинення тілесних ушкоджень, подальшого утримання або скоєння інших насильницьких дій з метою примушення третьої сторони до будь-яких дій.

Заложник може фізично утримуватися особою, яка здійснила захоплення (правопорушник ховається за заложником, висуває свої вимоги, а вразі їх не виконання погрожує застосуванням проти заложника зброї), в будь-якому приміщенні, транспортному засобі, контейнері, на ділянці землі до виконання висунутих злочинцем вимог.

Застосування вогнепальної зброї допускається тільки проти тих осіб, які безпосередньо беруть участь у захопленні заложників, або своїми діями будь-яким способом негативно впливають на стан здоров'ю, а також у випадках звільнення заложників.

Пункт 2 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека.

Закон України "Про міліцію" значно зміцнив правову захищеність працівників міліції, вивів їх на один рівень з усіма громадянами у правових гарантіях щодо захисту їх життя та здоров'я . Про це наголошено і в ст.21 Закону, яка гарантує працівнику міліції та членам його сім'ї захист їх життя, честі, гідності від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Із змісту даної статті випливає, що вогнепальна зброя може бути використана для відбиття не будь-якого нападу на працівника міліції, а лише такого, що створює небезпеку для їх життя або здоров'я, а також життя і здоров'я членів їх сімей. Критерії які визначають наявність небезпеки для життя і здоров'я громадян, розповсюджуються на працівника міліції без винятків.

Мотиви нападу на працівників міліції (хуліганські спонукання, уникнення затримання, заволодіння зброєю та ін.) не впливають на право застосовувати зброю.

Зброя може бути використана тільки для відбиття нападу на працівників міліції, а не інших правопорушень проти працівників міліції (злісної непокори законному розпорядженню або вимогам, ненасильницького опору та ін).

Не буде правомірним застосування вогнепальної зброї у випадках, коли можливе спричинення шкоди, явно нерозмірною з небезпекою нападу або обставинами захисту (наприклад, застосування вогнепальної зброї у випадках нападу на працівника міліції збоку старої тяжкохворої людини або особи, яка знаходиться у стані сильного сп'яніння, що робить нереальним здійснення загроз). У таких випадках треба вирішувати службові завдання ненасильницьким шляхом або використовувати фізичний вплив та спеціальні засоби.

Пункт 3 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати вогнепальну зброю для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських установ, підприємств і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення.

Особи, що вчиняють напад на житлові приміщення громадян, приміщення державних, громадських установ підприємств і організацій, своїми діями ставлять під загрозу нормальний ритм роботи установ, підприємств, організацій, іноді цілих галузей народного господарства, населених пунктів, регіонів, завдають шкоди майну, загрожують здоров'ю і життю громадян.

Під нападом слід розуміти насильницькі дії, які виражаються у вторгненні, тобто відкритому проникненню в приміщення всупереч встановленому режиму роботи об'єкта, діючим правилам пропускного режиму, вимогам посадових осіб, або волі осіб, які в цих приміщеннях проживають.

Нападом також слід вважати насильницькі дії, не зв'язані з вторгненням у приміщення, але спрямовані на його пошкодження або знищення.

При вирішенні питання про застосування зброї за умов, указаних у п. З статті, не має значення мета, з якою було здійснено напад та інші кваліфікуючі обставини (озброєність нападаючих, їх кількість та ін.). Із змісту статті виходить, що напад може бути, як поєднаний із заволодінням майна, так і без нього.

Застосування зброї правомірне лише під час наявного нападу, тобто такого, що відбувається в межах якогось часу. Він починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується у момент припинення його захистом або самим посягаючим.

Працівник міліції, який застосовує зброю для відбиття нападу, має не тільки передбачити його неминучість, але й усвідомлювати необхідність вжиття захисних дій.

Суб'єктивне уявлення працівника міліції про початок нападу має грунтуватися на врахуванні фактичних обставин конкретного випадку. При оцінці небезпечного стану особи, яка відбиває напад, слід враховувати реальність негайного переходу загрози в напад.

Право на відбиття нападу виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але й при наявності загрози нападу.

Напад не перестає бути наявним, якщо він лише зупинений і в кожну хвилину може розпочатися знову. Напад вважається закінченим, коли він перерваний захистом або припинений самим посягаючим.

Пункт 4 ч. 1 ст.15 надає право застосувати зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти. Закон обумовлює можливість застосування зброї працівникам міліції проти особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину, наявністю таких обставин:

1. Працівник міліції особисто застав особу при вчиненні злочину. Застосування зброї працівником міліції на підставі свідчень потерпілих та свідків (навіть у тому разі, коли вони прямо вказали на особу, як на ту, що вчинила злочин) не може бути визнано правомірним.

2. Особа, яка вчинила або вчиняла тяжкий злочин, на очах працівника міліції намагається втекти, тобто залишити місце події, в тому числі і за допомогою транспортного засобу, або ще до затримання працівником міліції, або будучи затриманою, здійснити спробу втекти під час доставляння в органи міліції або перебування там на період, необхідний для прийняття рішення в установленому порядку про її затримання.

3. Обставини події дають працівнику міліції підстави вважати, що дана особа тільки що вчинила, вчиняє або робить замах на тяжкий злочин.

Закон не вимагає від працівника міліції, який застав особу при вчиненні тяжкого злочину, вичерпної кваліфікації цього злочину, але в усіх необхідно, щоб працівник міліції, приймаючи рішення при застосуванні зброї проти особи, яку він застав при вчиненні злочину, був впевнений, що в діях особи, яка затримується, містяться ознаки будь-якого тяжкого злочину.

Пункт 5 ч. 1 ст. 15 надає право застосувати зброю для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї або інших предметів, що загрожують життю і здоров'ю працівника міліції.

Збройний опір працівникові міліції є самостійною підставою для застосування працівниками міліції зброї.

Збройний опір - це активна протидія будь-якої особи здійсненню працівником міліції своїх службових вповноважень, поєднаним із застосуванням чи загрозою застосування вогнепальної, холодної зброї, а також інших речей і предметів в якості зброї.

Зброя - це предмети чи пристрої, що призначені для влучення в живу ціль, та не мають іншого призначення. Вогнепальна зброя - це будь-яка зброя, вражаючі якості обумовлюються дією снаряда, що отримує прискорення силою порохових газів.

До предметів, що використовують правопорушники при здійснення опору в якості зброї, можна віднести ті, якими можна нанести тілесні ушкодження, небезпечні для життя та здоров'я людини. Як показує практика ними можуть бути: каміння, палиця, пляшка, кухонний ніж, вила, лом, сокира, лопата, молоток, шило, велосипедний ланцюг, лезо, газовий пістолет, сильнодіючі шкідливі хімічні речовини, інші предмети та механізми.

У той же час не можуть розглядатися як предмети, застосовані в якості зброї: відро, взуття, книга та ін., навіть у тому разі, коли ними були нанесені удари працівникові міліції.

Збройним слід вважати і такий опір, який здійснюється із застосуванням завідома непридатної зброї або її імітатора, якщо в обстановці, що склалася, працівник міліції не міг і не повинен був сприймати їх як непридатну або імітаційну зброю.

Під особою, яка намагається втекти з-під варти слід розуміти особу, яка була засуджена до позбавлення волі або перебуває в попередньому ув'язненні. Установами для утримання осіб, щодо яких запобіжним заходом обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Міністерства внутрішніх справ.

Під втечею слід розуміти самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі або перебуває під вартою, як

підозрюваний "обвинувачений чи підсудний", місця, де вона перебуває з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого перебування в ньому.