45. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663- вересень 1676 р.) Внутрішня і зовнішня політика гетьманів п.Дорошенка, д. Многогрішного.

Криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію та об’єднати укр. Землі в межах однієї держави. Лідером цих сил став новий Правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади у серпні 1665. Спочатку, заручившись нейтралітетом Польщі, він переміг своїх суперників, що також претендували на гетьманство. Намагаючись зміцнити внутрішні позиці, П. Дорошенко здійснює кілька реформаційних кроків: починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною підтримкою, створює постійне наймане військо, забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя.

Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя та одночасно проводить переговори з Росією з метою повернення прав і вольностей Війську Запорозькому, возз’єднання у межах єдиної держави всіх укр. Земель. Однак ці переговори не дали результату. Збройне протистояння з Польщею та непоступливість Росії змусили гетьмана шукати порозуміння з І. Брюховецьким. Після того, як він, відчуваючи підтримку, перейшов на Лівий берег і після вбивства козаками І. Брюховецького, Дорошенка було проголошено гетьманом усієї України. Але зведена гетьманом структура влади була надзвичайно слабкою. У вересні 1676 П. Дорошенко складає свої повноваження та здається Росії.

Дем’ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України: домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя; спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини; вів таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині козацька старшина (П. Забіла, І. Самойлович, К. Мокрієвич, Р. Дмитрашко-Райча) за підтримки начальника московської залоги заарештувала Д. Многогрішного й видала його представникам царського уряду.

У своїй політиці Многогрішний намагався рішуче і безкомпромісно відстоювати автономні права України, і боровся за відновлення кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Послідовний курс Многогрішного на широку автономію України спричинив серйозне занепокоєння російського уряду та протидію частини козацької старшини, яка дотримувалась проросійської орієнтації.

46. Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польщею. Анрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.).

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща 9 лютого 1667 р. уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років – припинення польсько-московської війни - визнавалося входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Росією, Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав.

Умови перемир’я викликали сильне незадоволення укр. Народу, оскільки порушували умови переяславської ради, це спричинило повстання.

«Вічний мир» між Росією і Річчю Посполитою у 1686 р. Росія і Річ Посполита підписали в Москві трактат «Вічний мир», який підтвердив права першої на Лівобережну Україну, Київ і Запорожжя. Правобережжя залишалося за Польщею. Туреччина зберегла за собою завойоване нею Поділля. За угодою 1686 р. Росія і Річ Посполита зобов'язувалися допомагати одна одній в разі війни з Туреччиною або Кримським ханством. «Вічний мир» стабілізував політичне становище у Східній і Південній Європі, на якийсь час пом'якшив стосунки між Росією і Річчю Посполитою.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився в сферах впливу різних держав.