30. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братства. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.

У1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія - об'єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилась нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладення Люблінської унії, мав своїм наслідком ополячення та окатоличення українського народу, вів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій. Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства — спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.

Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким,братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви).

Це змусило Польщу в 1632р. знову дозволити легальне існування православної церкви.

Значний внесок у національно-культурне життя кін. XVI – поч. XVII ст. зробили братства. За структурою вони нагадували міські цехи, мали статути, в яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували на членські внески братчиків і пожертвування. Братства засновували друкарні, братські школи. Особливо відомі Успенське братство у Львові, Київське Богоявленське братство; Луцьке Чеснохрестське братствто.

Б. відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. З кінця 16 – початку 17 ст. Б. брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів Б. були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, Б. виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу.

31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Сечі. Життя та побут запорозьких козаків.

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». Початок козацтву поклали “уходники” – прикордонний український люд, який весною йшов у степ, полював звіра, рибалив, добував мед та збирав сіль на солоних озерах.

Причини виникнення 1. Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством, 2. Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства 3. Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

На кінець XV ст. ці степові здобичники стали називатись козаками. Ця назва тюркського походження означає вільну, незалежну людину. Осередком козацтва стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали безпеку і змогу укріпитися, а крім того ця місцевість була недоступна литовським та польським урядовцям. Козаки робили для захисту “січі” – засіки та укріплення. Першу велику фортецю побудував у 1552 р. на о. Хортиці канівський і черкаський староста князь Дмитро Вишневецький.

Запорізька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер – бралися до уваги лише особисті якості. Найважливіші питання вирішувалися на загальній раді

Територіально Запоріжжя ділилось на п'ять, пізніше вісім паланок. Запорожці не мали писаних законів, в основі громади лежав звичай. Запорожці протягом усього свого існування мали власну старшину, яка змінювалась щороку. Військові начальники: кошовий отаман, суддя, писар, осавул, курінні отамани. Військові чиновники: булавничий, хорунжий, підписарій, бунчужний, довбиш, пушкар, товмач, тощо.В руках кошового зосереджувалася військова, адміністративна, судова й духовна влада.

На освоєних землях козаки займались землеробством, вирощували сільськогосподарські культури. Умови степу якнайкраще сприяли розведенню дрібної та великої рогатої худоби. Козаки такох займалися полюванням, рибальством, бортництвом. Кожен козак мав навички торговця: необхідно було обмінювати або продавати вироби власного господарства, військові трофеї.

Українське козацтво – складне і багатогранне суспільне явище, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії України та її народу. Саме завдяки козацтву в середині XVII століття була створена суверенна укр. держава, яка продовжила державотворчу традицію українського народу. Завдяки впливові козацтва на українську культуру, збереженню козацьких традицій українці і в подальшому, у часи бездержавності, зберегли прагнення до волі і незалежності, а образ козака став уособленням ідеалу чоловіка-воїна, захисника вітчизни.