Психологічні аспекти формування наркогенної залежності

На сьогоднішній день вважаєть­ся, що психологічні причини алко­гольного і наркотичного узалежпен-пя знаходяться, ио-нерше — в ілю­зорних можливостях задоволення бажань та вирішення конфліктів (яке дає почуття сп'яніння), по-дру­ге — в тих психологічних та соціальних умовах, які штовхають людину па цей шлях.

Важливе значення у формуванні ирепаркотичпої особистості нале­жить психічному інфантилізму який проявляється у несамостійності прий-

Теоретичні основи соціальної роботи 249

пяття рішень, нездатності опиратися впливу ззовні, зниженій критич­ності до себе, вразливості. Традиційно виділяють наступні особистісиі фактори виникнення паркогеппого узалежпеппя у підлітків:

1. підвищені, відносно благополучних ровесників, толерантність до несприйнятливої поведінки, критичне ставлення до соціальних інститутів (школи, сім'ї), відчуженість від них, легке сприйняття нових ідей ча вражень, захоплення мистецтвом, імпульсивність;

2. занижені, відносно благополучних ровесників, цінність досягнень, очікування академічних успіхів, релігійність, конформізм, почуття пси­ хологічного благополуччя;

3. екстернальиий локус контролю та занижена самооцінка.

Так наприклад, С.Білоусов в анамнезі иаркогеппо узалежиеиих підлітків, поряд з іншими факторами, виділяє:

1. виховання у неповній сім'ї;

2. постійна зайнятість одного з батьків (відрядження, трудова заван­ таженість);

3. відсутність інших дітей в сім'ї [1].

Дослідник цієї проблеми Б.Уільямс відмічає характерну подібність сімей наркозалежиих, а саме:

а) батько відсутній, або має слабкий характер;

б) над турботлива, поступлива, або, навпаки, авторитарна мати;

в) конфлікти, ворожість між батьками;

г) непослідовність поведінки, відсутність стримуючого фактору;

д) нереальні прагнення батьків відносно власних дітей. Вітчизняні (В.Меиделевич) психологічні дослідження сімей, в яких

формується наркозалежність підлітка, дозволяють зробити висновок, що існує характерний психологічний тип батька наркомана, так званий "иар-когепний батько". Для нього характерні завищені вимоги до себе та оточуючих (особливо до дружини та дітей), трудоголізм, небажання рахуватись з індивідуальними, віковими особливостями інших, ситуатив­ними моментами, емоційна холодність в поєднанні з жорсткістю, навіть жорстокістю, схильність до конкурентної боротьби, гіиерактивність, ве­лика кількість соціальних контактів, які носять поверхневий характер і не супроводжуються бажанням зрозуміти та емоційно прийняти співроз­мовника.

Таким чином, дослідження сімей, в яких у дітей-иідлітків діагнос­тується наркозалежність, свідчить, що адиктивні форми поведінки влас­тиві не тільки пацієнту, а, як правило, і одному з батьків (частіше, батьку).

250 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 251

Тому, слушно припустити, що формування хімічної залежності ба­зується на родинному адиктивному патерпі. І серед більшості вчених, на сьогодні, переважає думка, що наркотична речовина є своєрідним ком­пенсуючим фактором, який сприяє подоланню особою психологічних проблем та дезадаптації, тобто структура особистості, в певній мірі, зна­ходиться у взаємозв'язку з різновидністю наркотика. Тобто відношення людина-наркотик зумовлюють вибір паркотика. Безумовно, більшість паркозалежпих віддає перевагу саме такій наркотичній речовині, якій властиво задоволення деяких головних потреб їх особистості.

Тому вибір стратегії психотерапевтичної та соціальпо-педагогічної роботи з наркозалежиими залежить від знання і врахування соціальним педагогом феноменів формування паркозалежпості, стадії хвороби, швид­кості розпаду особистості при вживанні різних паркогеппих речовин.

4. Принципи підбору психокорекцийних методик та методів

Головними принципами у виборі тих чи інших методів психокорекції, методів соціальпо-педагогічного впливу, націлених па корекцію поведін­ки, що відхиляється від норми, вважаються:

• принцип добровільності (усвідомлення);

• принцип адекватності;

• принцип доцільності;

• принцип допустимості;

• принцип гуманності.

Принцип добровільності припускає, що досягнення реальної ефек­тивності проведення психокорекційиих заходів можливе лише у випад­ках добровільної згоди девіапта па їх проведення. Вони (заходи) базу­ються па принципі усвідомлення, суть якого полягає, як в усвідомленні особою своєї поведінки, як такої, що не відповідає нормативній, так і в бажанні змінитися. Часто клієнт з адиктивпими формами поведінки усв­ідомлює, що відхиляється від норми, але не намагається (або намагаєть­ся на словах) виправити дефект поведінки.

Цей принцип, також, припускає не тільки усвідомлення необхідної корекції поведінки, але справжнє усвідомлення цілей, мети зміни, тобто, якого саме поведінкового статусу він прагне досягнути в процесі те­рапії. Наприклад, позбавлення від алкогольної залежності, чи корекція надуживання до ступеня поміркованого (дозованого) вживання алкого-

лю, чи стабілізація сімейних відносин за рахунок зміни відношення дру­жини до його алкогольної поведінки.

Принцип адекватності полягає в тому, що вибрані методи корекції поведінки повинні бути адекватними механізмам виникнення девіації, стадії розвитку хвороби, глибині патохарактерологічпих змін особистості.

Залежний тин девіації потребує загалом психологічного консульту­вання, психокорекції, психотерапії.

Принцип доцільності розглядає необхідність виправлення поведінко-вої девіації.

Відомо, що корекція однієї девіації не приводить до гармонізації всієї особистості, а може викликати і більш грубі порушення у поведінці після терапії. Наприклад, утримання довготривалогого періоду твере­зості у хворих на алкоголізм може призвести до розвитку іпохондрич-иості, кверуляитиості або іншої форми девіації.

Принцип допустимості полягає в усвідомленні можливості застосу­вання тільки тих методик, які сприяють особистіспому зросту клієнта, етично та естетично обгрунтовані і не можуть викликати психічних пору­шень. Визнається неприпустимим застосування манінулятивпих методик, які використовуються без відома девіапта або без повного усвідомлешія ним суті терапевтичного процесу. Крім того, неприпустимими можна вва­жати і формування в процесі терапії нового, міфологічного, тобто нена­укового, ірраціонального, такого, що викривляє дійсність мислення клієнта (наприклад, різні види "кодування", які прямо чи побічно навіюють клієнту неправдиві умовиводи та переконання).

Принцип гуманності базується па визнані за девіаптом права на сво­боду вибору, права на повагу. Цей принцип (згідно з Роджерівськнм підходом) проявляється у прийнятті психологом девіанта як цінної та унікальної особистості, прийнятті його проблем, його права відмовитися від терапії, емпатії, щирості, пеупередженому ставленій під час взаємодії з клієнтом.