- •Глава 1. Соціальна робота як практична діяльність 8
- •Розділ і
- •Глава 1. Соціальна робота як практична діяльність
- •Питання для самоперевірки
- •Питання для самоперевірки
- •34 Соціальна робота
- •Питання для самоперевірки
- •Глава 2.
- •Питання для самоперевірки
- •Глава 3.
- •Питання для самоперевірки
- •Питання для самоперевірки
- •Глава 1. Технології роботи з сім'ями різного типу
- •102 Соціальна робота
- •Профілактична робота з батьками молодого подружжя
- •114 Соціальна робота
- •Соціальні та психолого-
- •Педагогічні проблеми
- •Сімейного насилля
- •Над дітьми
- •118 Соціальна робота
- •122 Соціальна робота
- •Особливості психолого-
- •Педагогічної роботи
- •З дітьми, які зазнали
- •Сімейного насильства
- •Робота з батьками щодо попередження та подолання насильства над дітьми
- •140 Соціальна робота
- •Технології соціально-педагогічної роботи з випадками насилля в сім'ї стосовно дітей
- •Питання для самоперевірки
- •154 Соціальна робота
- •156 Соціальна робота
- •158 Соціальна робота
- •160 Соціальна робота
- •Питання для самоперевірки
- •Аналіз вітчизняної правової бази захисту від насилства у родині
- •164 Соціальна робота
- •Питання для самоперевірки
- •Глава 2.
- •190 Соціальна робота
- •Програма реабілітації дітей з обмеженими можливостями
- •Глава3.
- •Питання для самоперевірки
- •Глава 4.
- •Література
- •244 Соціальна робота
- •Ознаки виявлення осіб, які вживають наркогенні засоби
- •Психологічні аспекти формування наркогенної залежності
- •250 Соціальна робота
- •Засоби та методи психологічного консультування, психокорекції, психотерапії
- •Глава 5.Соціальна робота з дітьми вулиці
- •Системна робота з орієнтацією на родину
- •Індивідуальна та групова робота за конкретними випадками
- •Теоретичні основи вуличної соціальної
- •Питання для самоперевірки
- •Глава 6.
- •Методи вивчення соціальним педагогом творчої дитини
- •306 Соціальна робота
- •Тренінгові методи виявлення й розвитку обдарованості
- •Арттерапія в роботі з
- •Обдарованими дітьми
- •Як метод діагностики
- •Обдарованості
- •312 Соціальна робота
- •314 Соціальна робота
- •Література
- •Питання для самоперевірки
- •Глава 7.
- •Глава 8.
- •Література
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 1. Сім'я як найефективніший природній вихователь.
- •Тема 2. Сутність та причини сімейного насильства над дітьми.
- •Тема 3. Види і форми сімейного насильства.
- •Тема 4. Сімейне насильство над дітьми та агресія.
- •Тема 5. Сімейне насильство та дитячі суїциди.
- •Тема 6. Правила взаємостосунків батьків та дітей.
- •Постанова
- •Порядок
- •Капська а.Й., Безпалько о.В., Вайнола р.Х., Вакуленко о.В.,
- •Карпенко о.Г., Ковчина і.М., Комарова н.М., Краснова н.П.,
- •Мірошниченко с.А., Міщик л.І., Пєша і.В.,
- •Поліщук в.А., Харченко ся.
114 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 115
Про міжнародну увагу до проблеми насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, Всесвітній асамблеї з проблем старіння, а також Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.
Соціальні та психолого-
Педагогічні проблеми
Сімейного насилля
Над дітьми
Типова модель сімейного насильства — це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумовлена соціальним статусом. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкодження до смертельного випадку.
І. М. Трубавіиа та Н. А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї:
1) сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй няття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статя ми праці та права розпоряджатися ресурсами;
2) громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;
3) держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок, забезпечуючи сім'ю та громаду правовою основою для подальшого підтри мання таких відносин. Держава досягає цього шляхом впровадження відповідної правової політики, ухвалення дискримінаційних законів та застосування дискримінаційної практики у виконанні законів. Власне тому права людини повинні захищатися па трьох рівнях:
па макрорівиі суспільства через міжнародні та національні законо давчі акти;
па мезорівні — через громади завдяки місцевим традиціям, інфор мування розпорядчих актів, адвокатству дітей, церкві;
на мікрорівні — рівні окремої особи, родини через самооборону, захист соціальним педагогом, членами сім'ї.
За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.
Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.
Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються па насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.
Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я
У нсихолого-недагогічпій літературі немає даних, які б відображали реальність масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше. Таким чином, статистично видимою стає лише "верхівка айсберга".
116 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
117
Отже, аналіз проблеми насильства в сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів:
Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це зумовлюється, з одного боку, небажанням потерпілих звертатися в пра воохоронні органи (через недовіру до правоохоронних органів, боязнь позбавитися матеріальної підтримки і тлі.), а також нездатністю деяких залежних членів сім'ї звернутися в правоохоронні органи (це стосується перш за все дітей). З іншого боку, латентність насильства провокується небажанням, а іноді й нездатністю правоохоронних органів забезпечити реальний захист потерпілих. Спостерігаються випадки приховування звер нень про факти насильства в сім'ї самими правоохоронними органами.
У даний час в Україні немає офіційної статистики стосовно на сильства в сім'ї. Статистика з проблеми характеризує весь масив потерп ілих від усіх видів злочинів, не виділяючи при цьому кількість жертв від насильницьких злочинів взагалі і від насильницьких злочинів, здійсне них у сім'ї, зокрема [9].
Для пояснення механізмів насильства взагалі і сімейного насильства зокрема, в різних наукових дисциплінах використовуються наступні концептуальні підходи: соціологічний та психологічний [10,127].
У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відноснії, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціальпо-економічпе положення дитини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).
В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як результат негативного особистого життєвого досвіду, "травми дитинства", алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфуикційпої сім'ї, парадоксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктивної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосоматичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхилення або важкий "тягар", що викликає ризик насильницької дії.
З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистішого змісту, особистішої значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.
У психолого-педагогічній літературі існує безліч пояснень насильства. Психоаналіз бачить у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (якому Фрейд дав назву — "інстинкт смерті") із самого себе па зовнішні об'єкти. Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, що переживаються особистістю в процесі соціального паучі-ипя (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Іитеракціонізм — наслідком об'єктивного "конфлікту інтересів", "несумісності цілей" окремих особистостей і соціальних груп (Д.Кзмибелл, М.Шериф). Кошітивізм розглядає насильство як результат "диссопапсів" і "невідповідностей" у пізнавальній сфері суб'єкта (Л.Фестингер, Г. Тешфел).
З позицій системної сімейної психотерапії, представником якої є Ей-деміллер, жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфупкційної сімейної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейиих стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему (наприклад, насильство може застосовуватися в контексті боротьби за контроль, порядок і владу в родині). І якщо існуючі проблеми виутрішиьосімейпих відносин (початково не пов'язані з насильством) не усунути, то насильство приймає або хронічний, або циклічний характер.
Акти сімейного насильства рідко бувають одиничними, зазвичай вони повторюються багаторазово, насильство стає складовою частиною сімейних відносин. Малоймовірно, що перша жертва насильства залишиться
єдиною.
Р.Р. Максудовим досліджено, що якщо випадки насильства спостерігалися більше, ніж двічі, то в стосунках встановлюється певний цикл, фази якого варіюються за тривалістю та інтенсивністю (рис. 1). З часом періоди примирення та заспокоєння зменшуються, можуть зовсім зникнути, а період насильства збільшується [7,85].
У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підходи до проблеми, а саме: психобіологічний, соціальпо-психологічпий і соціокультуриий (чи соціально-структурпий).
Згідно концепції исихобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обумовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантпих рис.
Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як продукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого досвіду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж