66. Нормативно-правові акти як джерела права.

Нормативно-правовий акт - основне джерело права сучасної держави. У ньому міститься більшість правових норм, що регулюють найбільш соціально значимі суспільні відносини. Нормативно-правовий акт має общерегулятівний характер, а правові норми, що містяться в ньому, на відміну від інших джерел права, є конкретними, досить визначеними і носять, як правило, загальний характер.Нормативно-правовий акт - це офіційний акт правотворчості, що представляє собою владне припис, що містить норми права.

Відмінні ознаки нормативно-правового акта, що виражають його сутність і значення:1) особливий порядок створення нормативно-правового акта. Нормативно-правовий акт створюється в результаті правотворчої діяльності і являє собою офіційний акт правотворчості. 2) нормативно-правовий акт має общерегулятівний характер. 3) нормативно-правовий акт являє сосбой офіційний державний документ; має обовязкові атрибути: назва акта (закон, указ, постанова); найменування органу, що прийняв акт (парламент, президент, уряд і т. д.), номер та дату прийняття та ін .;4) нормативно-правовий акт завжди має внутрішню структуру, за допомогою якої норми права групуються по певним структурним утворенням: розділам, главам, статтям.

Всі нормативно-правові акти можуть бути умовно розділені на кілька груп.за обсягом дії нормативно-правові акти поділяються на:• загальнодержавні, що поширюють свою дію на всю територію держави;• регіональні, що поширюють свою дію на той чи інший регіон, округ;• місцеві, що діють в межах окремої місцевості.

2. За характером дії нормативно-правові акти поділяються на:• акти загальної дії;• акти надзвичайного дії, що діють тільки у разі настання виняткових обставин.

3. По колу осіб, які виступають субєктами конкретних правовідносин, які регулюються тим або іншим нормативно-правовим актом, вони можуть бути поділені на:• загально-правових актів, що поширюють свою дію на всіх осіб, які перебувають на території даного дер ства;• спеціальні правові акти, що поширюються на строго певний контингент осіб, що знаходяться на даній території (законодавчі акти про статус військовослужбовців, про державну реєстрацію юридичних осіб та. т. д.).

4. За змістом нормативно-правові акти можуть бути розподілити на:• галузеві нормативно-правові акти, які містять у собі норми лише однієї галузі права (наприклад, Трудовий кодекс РФ);• комплексні, містять у собі норми кількох галузей права (наприклад, Земельний кодекс РФ).

5. За основними субєктам державного правотворпра ці нормативно-правові акти поділяються на:• акти законодавчої влади (закони);• акти виконавчої влади;• акти судової влади.

6. Найбільш важливою є класифікація нормативно-правових актів, в основі якої лежить їх юридична сила. По юридичній силі всі нормативно-правові акти поділяються на:• закони;• підзаконні акти.

67. Судова система України, її характеристики та принципи побудови.

Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб'єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.

Судову систему України утворюютьКонституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд України. До спеціалізованих судів також належить Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

Виходячи із змісту коментованої статті Закону, можна дійти висновку, що судова система України - це сукупність усіх судів, яка побудована у відповідності з їх компетенцією, завданнями і цілями та ґрунтується на конституційних засадах правосуддя.

Судова система у загальних рисах встановлена Конституцією України, ст. 124 якої визначає, що судочинство здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Отже, судова система складається з двох підсистем.

Відповідно до Конституції України судова система побудована за принципом територіальності - вона пристосована до адміністративно-територіального устрою. Юрисдикція кожного суду судової системи поширюється на відповідну адміністративно-територіальну одиницю.

Уся судова система поділяється на чотири судові ланки. Кожна судова ланка має однакову предметну підсудність по вирішенню судових справ у межах адміністративної території. Суди різних ланок виконують різні функції, пов'язані з вирішенням судових справ у різних стадіях їх розгляду, і залежно від функцій є судами різних інстанцій: першої (місцеві суди), другої (апеляційні суди), третьої (вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України).

Судова влада зобов'язана: а) вирішувати суперечності, які виникають між законодавчою і виконавчою гілками влади; б) реалізовувати невід'ємне право громадян на судовий захист від будь-яких посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, майно тощо, захист від неправомірних дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; в) забезпечувати захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб незалежним і компетентним судом; г) гарантувати реалізацію прав громадян і юридичних осіб на оскарження судового рішення в поєднанні з його стабільністю як одного із чинників юридичне визначеного стану.

67. Характеристика господарчих товариств як суб’єктів господарсько-правових відносин.

Під господарськими товариствамивизнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.Господарські товариства є юридичними особами. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створено однією особою, що стає його єдиним учасником. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, у яких необхідна кваліфікована більшість голосів, інші відомості тощо.Права учасників господарського товариства:• брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах; • брати участь у розподіленні прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); • одержувати інформацію про діяльність товариства; • вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства та ін.Обов'язки учасників господарського товариства:*додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;*робити внески (сплачувати за акції) у розмірі, порядку та засобами, що передбачені установчими документами. Сума вкладів засновників та учасників господарського товари­ства становить статутний фонд товариства.У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, передбаченому установчими документами, але не менш як 25 % статутного фонду, а також інші фонди. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 %  від суми прибутку товариства.

Види господарських товариствДіють на підставі статуту:Акціонерні товариства.Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариства з додатковою відповідальністю.Діють на підставі договору:Повні товариства. Командитні товариства.Акціонерне товариство– господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонери товариства не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.Товариством з обмеженою відповідальністює господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх внесків.

Товариством з додатковою відповідальністює господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до внеску кожного з учасників.

Повним товариствомє господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариствомє господарське товариство, у якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники беруть участь у діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).

67. Конституційні основи законодавчої влади в Україні.

У статті 75 Конституції України проголошується, що "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України". Отже, виключно до компетенції Верховної Ради належить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу юридичну силу і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів (підзаконні акти). Верховна Рада — загальнонаціональний представницький орган державної влади, що діє на постійній основі. Вона через вільно обраних народних депутатів представляє український народ і діє в інтересах усіх громадян України.    Верховна Рада України складається з однієї палати, що для України, мабуть, становить оптимальний варіант побудови парламенту, бо однією з причин створення двопалатного парламенту є передусім федеративний устрій держави. Україна ж — унітарна держава, а в таких країнах, як засвідчує історія розвитку парламентаризму, наявність двопалатних парламентів зумовлюється здебільшого національними, історичними та культурними традиціями. У минулому двопалатні парламенти створювались, як правило, у результаті компромісу між феодалами й буржуазією. В Україні таких традицій не існує. Однак під час всеукраїнського референдуму, проведеного 16 квітня 2000 р. на підставі Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 p., більшість громадян України, що взяли участь у референдумі, висловилися за необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого була би покликана представляти інтереси регіонів України та сприяти їх реалізації, а також за внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства.   У статті 76 Конституції України встановлюється, що конституційний склад Верховної Ради України налічує 450 народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки. На підставі Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 р. 225 депутатів — представників діючого нині парламенту — обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. До речі, більшість громадян України, що взяли участь у згаданому референдумі, схвально відповіли також на запитання: "Чи згодні Ви зі зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів "чотириста п'ятдесят" на слово "триста", а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства України?"

На основі результатів референдуму Президент України подав до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Конституції України, який повинен бути розглянутий згідно з положеннями розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Конституції України. Верховна Рада України розглядала цей законопроект, але рішення про внесення змін до Конституції України не було прийнято.  Згідно зі статтею 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Повноваження Верховної Ради України викладені у статті 85 Конституції України. По суті й за призначенням їх можна поділити на кілька груп: повноваження, пов'язані з внесенням змін до Конституції України, законотворчою діяльністю та прийняттям законів; зі здійсненням контролю за бюджетом; визначенням засад політики держави і програм суспільного розвитку; визначенням взаємовідносин Верховної Ради України та Президента України; формуванням інших державних органів; здійсненням парламентського контролю; організацією адміністративно-територіального поділу країни; здійсненням зовнішніх функцій держави та ін. Ці повноваження не є вичерпними, а доповнюються і деталізуються положеннями інших статей Конституції України, зокрема статті 111, яка визначає умови і порядок дострокового припинення повноважень Президента України в разі його усунення в порядку імпічменту, а також статті 92, яка окреслює коло питань, що вирішуються виключно законами України.Верховна Рада України є повноважною за умови обрання щонайменше двох третин її конституційного складу. Як колегіальний законодавчий орган вона здійснює діяльність в особливій організаційній формі, збираючись на сесії