Література
Ефимов В. В. Управление знаниями
Управление знаниями - збірник статей
Все що стосується семантичного веб.
тема мозкового штурму: як розвивання якостей (нижче) можна інплементувати у математичний курс.
Способи мислення: критичне, вміння вирішувати проблеми...
Розділ 1. Основні поняття теорії знання
Роль знань та інформації в сучасному суспільстві
Все частіше мікропроцесор стає основним управляючим і контролюючим знаряддям. В зв’язку з цим міняється зміст і характер праці, напр., підвищується ефективність малосерійного виробництва.
Характерна риса сучасної економіки – всебічна орієнтація на споживача і, тому, зростає роль маркетингу і наук пов’язаних з поведінкою споживачів.
Сучасний етап розвитку суспільства наз. по-різному: постіндустріальне, інформаційне, суспільство засноване на знаннях, глобальне мережеве суспільство, суспільство що навчається тощо.
Термін постіндустріальне суспільство зародився в результаті бурхливих технологічних, соціальних і економічних змін у 20 ст. Ці зміни важко пояснити на основі сучасної економічної науки. До таких змін, зокрема, відносяться різке скорочення життєвих циклів нових продуктів і технологій, радикальні зміни в структурі виробництв та зайнятості, а також у ставленні до знань, як до економічного ресурсу.
На відміну від споживання матеріальних благ, споживання знань не призводить до їх зменшення. Знання можуть споживатись одночасно необмеженою кількістю індивідів.
Єдиним обмеженням в споживанні знань є здатність суб’єктів до їх засвоєння. За цих умов використання ряду принципів фундаментальної економ. теорії на практиці стає нераціональним і навіть неможливим.
В кінці 20 ст. поряд з терміном постіндустріальне зявився термін інформаційне суспільство.
Три основні особливості інформаційного суспільства:
1.інформація використовується як екон. ресурс
2. інформація стає предметом масового споживання населення
3. інтенсивно формується інформаційний сектор економіки
При цьому інформація розуміється в широкому сенсі.
Вживається термін інформаційна індустрія:
зміст,
розповсюдження,
опрацювання.
Але трактування інформаційного суспільства лише в технологічному аспекті є надто обмеженим. Все більш явним проявом інф. процесу стають інформація і знання, найбільш розвинені країни наближу. до суспільства заснованого на знаннях. Це суспільство в якому роль знань кардинально змінюється.
Пітер Друкер пише: «Знання стало сьогодні основною умовою виробництва.»
Знання набувають більшої важливості ніж натуральні ресурси і фізичний капітал це проявляється наступним чином:
саме та обставина, що знання стало ресурсом перетворило суспільство в пост капіталістичне;
в розвинутих країнах спостерігається зростання форм діяльності заснованих на торгівлі знаннями (патентування, ліцензування, консалтинг);
зростає інформаційна індустрія.
В кінці 20 ст. центральним вектором розвитку сус-тва стала глобалізація.
Основні риси глобалізації
перехід від торгово-посередницької до виробничо-інноваційної моделі світових господарських зв’язків. Відбувся перехід від торгівлі між метрополіями і колоніями до товарообігу між розвиненими країнами, в основі якого лежать високотехнологічні вироби.
основою стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва у формі транснаціональних компаній.
бурхливо зростали фінансові ринки. На обмінному валютному ринку лише 10% валюти розмінюється для потреб споживання, решта - для фінансових спекуляцій. Глобальна фінансова сфера все більше впливає на національну грошову кредитну політику.
внаслідок розвитку наукоємних галузей все більша частина виробництва базується на використанні ідей, а не матеріальних речей.
Однією з теоретичних інтерпретацій змін, що відбувається є концепція мережевого суспільства. Матеріальною основою мереж є телекомунікаційні технології. Нові економіки створюються не маючи єдиного географічного центру. В зв’язку з цим міняється природа корпорацій, створюються нові структури і нова корпоративна культура.
П. Друкер: «21 ст. буде століттям лідерства і зростанням продуктивності розумової праці.»
Знання та інформація
Дослідження різних сторін категорій інформація і знання почалося в середині 20 ст. Часто поділяють на дані, інформацію і знання. Дані - це просто вихідні дані. Інформація – це контекст у якому використовуються дані. Знання – це висновки на основі даних та інформації.
Таким чином головна відмінність між знаннями та інформацією полягає у ступені організованості і осмисленості первинних даних.
«Знання складається з істин і уявлень, точок зору і концепцій, суджень і пропозицій, методологій і ноу-хау. Ми накопичуємо знання, організовуємо їх, інтегруємо і зберігаємо протягом довгого часу з тим, щоб застосувати їх до конкретних ситуацій або проблем. Інформація ж складається із фактів і даних, які описують окрему ситуацію чи проблему. Ми послідовно застосовуємо знання для інтерпретації окремої ситуації і для прийняття рішення про те, як до неї підходити.»
Економісти аналізують суть знань з 2 різних позицій: 1 – є традиційною для стандартної мікроекономіки. Згідно з нею знання- це інформація необхідна менеджерам для здійснення раціонального вибору. 2 (більш значима) полягає в тому що знання розглядається як економічний актив, аналогічний до таких активів як фінансовий, матеріальний… Економісти вказують, що знання є суспільним товаром, який має 2 основні характеристики:
може використовуватись багатьма споживачами одночасно або послідовно, не зменшуючись при цьому в об’єм;і
для виробника вкрай важко врахувати всіх споживачів даного товару і виключити з процесу споживання осіб, які не оплатили даний товар.
В наукоємних галузях більша частина затрат закладених у собівартість продукції припадає на підготовчий період, тобто дослідження, проектування, а затрати поточного виробництва є досить низькими, що дозволяє переносити їх в менш розвинуті країни.
Управління знаннями і управління інформацією це далеко на одне і теж.
Управління знаннями більш глибокий і комплексний процес тісно пов’язаний з особистісними характеристиками людей з рівнем розвитку особистого капіталу.
Класифікації знань
Одна з найбільш ранніх класифікацій знаньзапропонована Арістотелем:
знання теоретичні і універсальні (know-why знаю чому)
знання як технологія діяльності що базується на практиці і конкретного контексту (знаю як know-hou)
знання як норматив діяльності що базується на життєвому досвіді і конкретному контексті (практична мудрість, здоровий глузд)
Більш розширена класифікація знань:
знаю що (know-whot) – знання про факти.
знаю чому (know-why)
знаю як (know-how)
знаю хто (know-who) – характеризує компетентність виконавців і цілої команди.
Існують інші концептуально інші підходи до класифікації знань. Наприклад, Брукінг виділяє такі 4 рівня знань:
знання про мету, або ідеалістичні знання. Сюди відноситься світогляд, система понять, в основному це явні знання, частково неявні, які використовуються підсвідомо.
систематичні знання – це знання систем, схем методів, загальних принципів в статегіях прийняття рішень. Використовуються для аналізу причин і формулювання нових підходів
практичні знання – це вміння приймати рішення і фактичні знання, які застосовуються в повсякденній діяльності
автоматичні знання – це знання для автоматичного виконання завдань, в яких не використовуються свідомі судження.
Все ж найбільш часто в літературі знання класифікують за формою їх проявів. Їх ділять на:
явні знання (кодифіковані, експліцитні, документовані),
неявні (приховані, імпліцитні, латентні, некодифіковані, недокументовані).
Деякі зарубіжні дослідники прирівнюють кодифіковані знання до наукових, а некодифіковані – до навичок і вмінь. Тому часто виділяють такі 2 рівні:
ідеї,
навики і вміння.
Також існує поділ знань по ширині їх обсягу: область, сфера, розділ, сегмент, елемент, фрагмент, атом.
Джерела знань
Поділяють на зовнішні і внутрішні.
Зовнішні джерела: публікації, галузеві консультативні послуги, комерційні БД і системи експертних знань, галузеві і міжгалузеві конференції, курси, семінари, інтелектуальний потенціал суміжних організацій, зворотна інформація від агентів ринку і споживачів, інформація від постачальників, нові співробітники, наукові дослідження, співробітництво, партнерство.
Внутрішні джерела знань:
політика, прктика і методи,
внутрішні навчання,
стратегія бізнесу та його майбутнє (плани, прогнози, завдання, цінності, принципи),
заходи з модернізації бізнесу,
операційне моделювання і бюджет,
корпоративне управління (повноваження, функції, відносини, організаційні графіки),
організаційна структура і види робіт,
практичний досвід і аналіз впровадження нових розробок,
документування виробничих процесів,
пропозиції співробітників,
корпоративні інформаційні бюлетні.
Інтелектуальний капітал
Насьогодні є загально визнаним що капітал організації складається з 2 складових: фінансового та інтелектуального.
Інтелектуальний капітал поділяють на людський та структурний. Людський капітал часто позначають як компетентність. Сюди входять знання, уміння і навички, здатність співробітників вирішувати нові завдання і проблеми. Також включаються цінності, культура та філософія організації. Людський капітал не є власністю організації.
Структурний або інфраструктурний капітал складається з торгових марок, документованих бізнес процесів, а також все те що забезпечує продуктивність труда персоналу. Іншими словами структурний капітал це все те що залишається в офісі після того, коли співробітники ідуть додому. В свою чергу структурний капітал подіяють на: капітал споживача та організаційний капітал.
Капітал споживача складається з тих цінностей, які обумовлені договором організації з споживачем. Також організаційний капітал поділяють на інноваційний і процес ний.
Інноваційний капітал включає все те, що є основою для успіху в майбутньому, в тому числі інтелектуальні активи. Процесний капітал включає формалізовані процедури обміну досвідом, методи використання інформаційних технологій, друковані матеріали і т. п.
Структурний капітал є власністю організації.
Інтелектуальні або нематеріальні активи поділяють на ринкові, власне інтелектуальні, людські та інфраструктурні.
Знання та інновації
Інновації є одним із результатів виробництва нових знань. За Шумпетером інновації – це процес «креативної деструкції», «творчого руйнування».
Інновація може відкрити нові ринки і створити базу для нових фірм і нових робочих місць. Разом з тим будуть зруйновані фірми, які не витримали конкуренції і скорочені робочі місця. З одного боку інновації породжують запас нових знань, з іншого - прискорюють моральне старіння інтелектуального капіталу.
Як економічну категорію термін інновація ввів Шумпетер. У його трактації інновація – це зміна з метою впровадження і використання нових товарів, засобів виробництва, форм організації товарних ринків.
Центральне місце в системі інноваційних перетворень займає технологічна сфера.
В міжнародних стандартах прийняті 2 типи технологічний інновацій:
проду’ктова інновація (поділяється на базову і покращюючу),
процесна інновація.
Останніми роками під інновацією також розуміють нову соціальну діяльність. Наприклад, це розвиток системи продажів товарів у кредит, продажі через інтернет, фінансові інвестиції і т. п.
Дехто вважає що інновації є результатом творчої наукової діяльності. Характер і результати інновацій розрізняються секторами економіки. Можна виділити 4 категорії фірм і секторів:
сектори домінування постачальників (одяг, меблі) у яких фірми розробляють інновації на свій страх і ризик, або отримують від інших постачальників.
масштабно інтенсивні сектори (харчова, цементна) у яких фірми зосереджуються на розробці більш ефективних творчих процесів.
спеціалізовані постачальники (ірженерінг, програмне забезпечення, інструменти) які здійснюють продуктові інновації часто спільно зі споживачами.
наукоємні виробники (хімічна промисловість, біологія, електроніка) які розробляють нові продукти і процеси у тісному співробітництві з університетами.
Виробництво знань, як інноваційний процес, традиційно відносили до 4 категорії. Але насьогодні є багато даних, які свідчать, що наукові досягнення дуже рідко трансформуються в інновації, тим більше по ініціативі наукової чи дослідницької організації.
Інновації швидше визначаються потребами суспільства і економіки. Наприклад, високим попитом, або військовою чи політичною необхідністю.
Технічні винаходи можуть залишатися не витребуваними доки не з’являться необхідні економічні умови для їх впровадження.
Сахал запропонував імовірнісну модель інноваційної діяльності. Ця модель базується на:
технічні відкриття відбуваються внаслідок складної взаємодії багатьох факторів.
інновація, як спосіб вирішення проблеми, залежить від її нагальності і частоти спроб вирішення.
успіх у вирішення технологічної проблеми залежить від накопиченого досвіду.
Інноваційний процес – це процес перетворення наукових чи інженерних знань в інноваційну продукцію, яка знайшла визнання у споживачів.
Інноваційний ланцюжок можна визначити таким алгоритмом:
Генерування ідеї
перевірка технічної здійсненності аналіз потреб ринку
створення дослідного зразка
комплексні випробування, вдосконалення
зондування ринку
серійне виробництво широкомасштабний маркетинг
ринкова експансія
На першому етапі спрацьовують в основному некодифіковані знання, це найбільш творчий етап. Етапи з 2 по 4 оперують, в основному, з кодифікованими знаннями. Етапи з 5 по 7 – в основному організаційні заходи.
Знання та якість
Існує нерозривний зв'язок між знаннями і якістю. Між процесами управління якістю і управління знаннями. Спільними для цих процесів є орієнтація на споживача, активна роль як керівників так і співробітників, методу аналізу для прийняття рішень тощо.
Щодо управління якості, то виділяють 3 рівня компаній:
компанії, які мають ефективну систему управління якістю із застосуванням стандартів серії iso 9000. Цей стандарт гарантує наявність у компанії послідовності процесів для постачання якісної продукції.
компанії світового класу. Наприклад, які відповідають критеріям американської премії якості Болдріджа. Така компанія забезпечує якість широкого кола напрямів діяльності, куди входять і стратегічне планування, і знання споживача, і добробут службовців тощо.
компанії, які управляються знаннями, накопичують знання і активи для отримання конкурентних переваг.