• Країни Латинської Америки у 1918-1939 pp.

Після першої світової війни посилилась залежність країн Латинської Америки від іноземного капіталу, причому американський став усе більше тіснити англійський. Засилля іноземного капіталу перешкоджало розвитку національної економіки країн Латинської Америки, сприяло збереженню феодальних і напівфеодальних відносин, особливо на селі.

Економічна експансія західних держав поєднувалася з військово-політичною. США втручалися у внутрішні справи держав континенту, направляли туди війська, придушували виступи мас, змінювали не лояльні до них уряди. США господарювали в країнах Карибського басейну, вважаючи його зоною «життєво важливих американських інтересів». Прийнята ще в 1901 р. конгресом США «поправка Платта» надавала право США створювати на території Куби військово-морські бази й у разі потреби окупувати її територію. В політиці США щодо Латинської Америки поєднувалась «дипломатія долара» й «великого кийка».

Поєднання політичного суверенітету й економічної залежності значною мірою визначало розвиток країн цього регіону у міжвоєнний період. З 20 латиноамериканських республік найвпливовішими й великими є Бразилія, Аргентина і Мексика. Державами з великими потенційними можливостями були Венесуела, Перу, Чілі. В рамках світової господарської системи латиноамериканський регіон відіграв роль аграрно-сировинної ланки. Країни Латинської Америки вивозили продукцію гірничодобувної промисловості, сільськогосподарську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання і споживчі товари. Кожна з них виробляла здебільшого щось одне: Бразилія - каву, Аргентина - збіжжя і м'ясо, Уругвай - вовну, Чилі - мідь та селітру, Болівія - олово, Перу - срібло й бавовну, Венесуела - нафту і залізну руду, Коста - Ріка і Гватемала - банани. Все це створювало велику залежність економіки латиноамериканських країн від кон'юнктури світового ринку. Ці країни вступали до смуги найжорстокіших

Всесвітня історія

економічних потрясінь кожного разу, коли зовнішня ситуація складалася несприятливо для їхнього експорту.

Панування поміщицьких олігархій, економічна й політична залежність країн Латинської Америки від іноземного капіталу створювали об'єктивні передумови для антифеодальних, антиімперіалістичних буржуазно-демократичних революцій.

Під час першої світової війни й у перші повоєнні роки в суспільно-політичному житті Аргентини провідне місце займала партія Громадянський радикальний союз. Лідер радикалів Іпполіто Ірігойен з 1916 р. займав посаду президента. Радикали проголосили широку програму реформ: заохочення розвитку національної промисловості, обмеження проникнення в країну іноземного капіталу, захист дрібної власності, державна допомога орендарям, введення загального виборчого права.

Адміністрація ірігойена здійснювала реорганізацію державного й місцевого управління, розширювала права муніципалітетів, але не поспішала з реалізацією соціальних перетворень.

Після придушення виступу робітників у січні 1919 р в Аргентині було запроваджено робітниче законодавство, за яким встановлювався 8-годинний робочий день, обов'язковий вихідний на тиждень, двотижнева оплачувана відпустка, мінімум заробітної плати

Уряд Ірігойена не зважився на проведення докорінної аграрної реформи й знищення великого поміщицького землеволодіння. Він обмежився продажем 8 млн. га землі з державного фонду, яку придбали в основному заможні селяни й іммігранти.

Мексиканська революція 1910-1917 р. не була доведена до кінця не розв’язала завдань, які стояли перед нею. У 1920 р. лідер опозиції генерал Альваро Обрегон здійснив державний переворот. Режим «революційного каудилізму» (з іспанської каудильо - вождь;, встановлений Обрегоном, при якому величезні повноваження були зосереджені в руках президе-^а спирався на національну буржуазію, землевласників капіталістичного типу, а також на частину оф.черс'ва Уряд Обрегона часто втручався в трудові конфлікти, змушуючи підприємців іти на поступ-:»' В.н -рискорив проведення аграрної реформи: у 1921-1923 р. селянам у постійне володіння передал/ олизэко 6СС тис га землі, ще більше в тимчасове користування. В результаті позиції латифундистів дещо послабшали Посилився капіталістичний розвиток села. Президент відмовився повернути арлериканським власникам конфісковану в них під час революції землю. Наслідком цього стало згортання видобутку нафти іноземними компаніями, закриття інших підприємств, створення економічного хаосу. Обоегон змушений був погодитися сплатити американцям компенсацію за конфісковану в них землю мзй-с

На початку 1924 р. економічне становище Мексики покращилося п;сл?есс--а рсзс.хз сула переборена, реформи, проведені урядом, створили умови для розвитку національне, e-c-cv

На президентських виборах 1924 р. главою держави був обраний Ппута^с Er s: який називав себе «соціалістом». Новий представник «революційного каудил з:/, ■-альєс

продовжував розпочату Обрегоном політику заохочення національного капіталу н д-:,_*ва на селі. До 1928 р. між селянами було додатково розподілено 3,2 млн. га поміщицеко зе\\" -ахтовий закон» (1925) визнавав за іноземцями право оренди на 50 років нафтових родовищ до 1

травня 1917 р , але незабаром Верховний суд Мексики визнав «нафтовий закон» не-:сг;',—> йним. Права компаній на розвідку й видобуток нафти тепер не були обмежені 50-річним терм -cv ■ власники таких земель одержували право на необмежений термін концесії. Під час проведення з'рзр^О; реформи робилися поступки поміщикам, майже не була порушена власність іноземців, яким належало близько ЗО млн. га землі. Національній буржуазії, незважаючи на те, що вона знаходилася при влад, так і не вдалося зайняти провідні позиції в економіці. Багато галузей промисловості: гірничодобувна, нафтова, обробна - залишалися під контролем іноземного капіталу. Інвестиції CLUA з 1913 по 1929 р. подвоїлися. В американських власників у середині 20-х pp. залишалося близько однієї восьмої земельного фонду країни.

В 1926 р. уряд провів закони, що забороняли духовенству займатися політичною діяльністю та позбавили церкву права володіти нерухомістю. Були ліквідовані чернечі ордени, запроваджена світська освіта. Духовенство почало своєрідний «страйк», припинивши на три роки богослужіння.