Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Кафедра всесвітньої історії
іспанський завоювання конкістадор колонізація
"Колоніальна політика іспанських конкістадорів у Новому світі"
Курсова робота
студента ІІ курсу
історико-юридичного
факультету
групи І-21
Бідуна Станіслава
Науковий керівник:
Доцент Самійленко О.Г.
Ніжин – 2011
План
Вступ
Розділ 1. Передумови, причини та початок іспанських завоювань у Новому світі
Розділ 2. Завоювання Ернана Кортеса та Франциско Пісарро
Розділ 3. Характер діяльності іспанських конкістадорів у Новому світі
Висновки
Список використаних джерел і літератури
Вступ
Перш ніж розпочати розгляд вищезгаданих питань, хотілося б сказати, що як і більшість людських феноменів, конкістадори були продуктом історичного розвитку. Це іспанські авантюристи, що досліджували й завоювали на початку XVI століття нові землі в ім’я Бога й заради власної вигоди. Вони мали за плечима сторіччя постійних боїв за звільнення рідного Піренейського півострова від вторгнення маврів. Це були загартовані війною люди, хрестоносці, які, змушуючи маврів відступати, засновували королівства й князівства в міру свого просування. В 1492 році був узятий останній оплот маврів. На початку XVI століття формується нова іспанська нація. Восьмисотлітній хрестовий похід закінчився, і іспанське лицарство, створене для сідла й меча й натхнене лютим релігійним запалом, раптово виявилося поза грою. Деякий вихід їхній енергії дали італійські війни, однак географічне положення Іспанії невблаганно вказувало на захід, у напрямку до Нового Світу, недавно відкритого Колумбом.
Люди, які завершили свою останню битву з маврами, перетворилися в лицарів удачі — інакше кажучи, піратів — і пішли за морськими бурлаками через море. Вони шукали нових невірних і залишили за собою настільки вражаючий слід жорстокості й героїзму, що йому не знайдеться рівних в історії європейських народів. Вони палали жагою золота й разом з тим відчували справжній релігійний порив.
Актуальність роботи полягає у тому, що досить багато документів, які розповідають нам про конкісту є політизованими та необ’єктивними. Нижче будуть розглянуті так звані "рожеві" та "чорні" легенди, які виникли у Іспанії та Новому Світі відповідно. Вони іноді ставлять такі питання, відповіді на які можна знайти лише на місцях досліджуваних подій. Тому досить важливо об’єктивно дослідити історію іспанських завоювань у Новому світі, використовуючи по можливості сучасні праці зарубіжних латиноамериканських авторів, тому що до щоденників сучасників тих подій потрібно ставитись досить критично, адже вони писалися тими самими конкістадорами, із відповідним ідеологічним підтекстом.
Об’єктом дослідження є іспанське завоювання Нового Світу. Предметом дослідження можна виділити саме характер діяльності конкістадорів, їхні методи, які вони використовували при досягненні своїх цілей.
Мета роботи – дослідити завоювання іспанцями Нового Світу.
Завдання дослідження. Можна виділити декілька головних завдань курсової роботи. Перш за все, потрібно детально з’ясувати, дослідити, яким чином іспанці змогли завоювати такі величезні простори, не маючи переваги над корінним населенням у воєнній силі. Також слід дослідити методи та форми завоювання конкістадорів, а також характер діяльності католицької церкви.
Методологічна основа дослідження. При написанні роботи будуть використовуватись наступні методи та принципи: історизму, науковості та комплексного підходу до вивчення проблеми іспанського завоювання Нового Світу; метод всебічного та об’єктивного опису і аналізу подій та явищ на основі науково-критичного вивчення джерел. Також будуть використані методи наукового аналізу та синтезу, порівняльний та проблемно-хронологічний методи.
Хронологічні рамки дослідження. Автор даної роботи буде досліджувати дану проблематику хронологічних рамках від 1492 року – дата офіційного відкриття Америки Колумбом, і до середини XVI століття, коли Новий Світ уже фактично був підкорений іспанцями.
Слід зробити історіографічний огляд джерел та літератури, які будуть використані при написанні курсової роботи.
Перш за все слід зазначити, що в українській та російській історіографії немає жодної фундаментальної, узагальнюючої праці яка б була присвячена іспанським завоюванням Америки. Існуючу літературу з даної проблематики, яка буде використана при написанні курсової, можна розділити на декілька груп:
Праці загального характеру, де міститься коротка інформація про конкісту. До таких можна віднести: всесвітню історію у 4-х томах, том другий, у якому є стисла інформація про іспанські завоювання; історію середніх віків, а також История Латинской Америки – Альперовича М.С. та Слёзкіна Л.Ю. У перелічених книгах міститься загальна історична канва подій, використовуючи їх, можна створити загальне уявлення про досліджувані події та створити фундамент для майбутнього дослідження.
2. Праці сучасників досліджуваних подій. До цієї групи джерел можна віднести роботи таких авторів, як Бартоломео де Лас Касаса, Берналя Діас дель Кастильйо та Дієго де Ланди. Автори наведених джерел були сучасниками тих чи інших подій, брали участь у походах та завоюваннях держав інків, ацтеків та майя. Вони є досить цінними, тому що свідчення очевидців подій завжди мають вагоме значення у будь-якому дослідженні. Але потрібно зважати на те, що будь-які спогади є суб’єктивними джерелами інформації. Очевидці тих подій були учасниками походів та завоювань, а тому досить однобоко описували події. Тому потрібно досить критично та обережно ставитись до цієї групи джерел.
3. Спеціальні монографії з досліджуваної тематики. На сьогоднішній день існує досить багато досліджень про іспанське завоювання Нового Світу, але, як вже було зазначено вище, однієї узагальнюючої праці, яка б підсумовувала накопичений дослідниками матеріал, немає. Проте існує ряд цікавих книг, які висвітлюють деякі аспекти конкісти. Це такі праці, як: Альперович М.С. "Рождение Мексиканского государства", в якій досить вдало описано процес становлення Мексиканської держави; Кузьмищев В.А. "Царство сынов солнца"; Баландин Р.К. та Маркин А.В. " Сто великих географических открытий " в якій коротко та стисло викладено матеріал про подорожі Колумба, Кортеса, Пісарро; Гуляєв В.І. "По следам конкистадоров". Автор даної праці досить добре виклав матеріал про воєнні завоювання Ернана Кортеса; Балух О.В. "Історичні портрети античності та середньовіччя". У цій монографії вміщені досить вдалі портрети Кортеса та Пісарро; Григулевич І.Р. "Крест и меч. Католическая церковь в Испанской Америке, XVI-XVIII вв.". Автор монографії викриває підступну діяльність католицької церкви по наверненню у католицьку віру тубільців, але до цієї праці слід відноситись досить критично, тому що вона була написана за радянських часів та має досить суттєве ідеологічне забарвлення. Також слід виділити такі цінні праці, як " Конкистадоры. История испанских завоеваний XV-XVI веков." Хеммонда І., "100 великих сокровищ " Іоніної Н.А., в якій гарно описано, скільки цінностей награбували іспанці у новому Світі. Варто відзначити ґрунтовну працю Кофмана А. “Рыцари Нового Света” , в якій подано статті, присвячені конкісті: "Воєнний аспект конкісти", "Духовний образ конкістадора", "Колумб, відкривший інший світ", "Теорія і закони конкісти: протистояння", "Рожева та чорна легенди", "Чудо конкісти", "Експедиції конкістадорів". Ми охарактеризували лише найважливіші праці, які будуть використовуватись при написанні курсової роботи.
Структура роботи. Робота складається з вступу, 3-х розділів: 1. Передумови, причини, початок іспанських завоювань у Новому світі. 2. Завоювання Ернана Кортеса та Франциско Пісарро. 3. Характер діяльності іспанських конкістадорів у Новому світі; висновків, списку використаної літератури.
Розділ 1. Передумови, причини та початок іспанських завоювань у Новому світі
Нерівномірний характер соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів - одна із закономірностей світової історії. У різні історичні періоди різні народи стають носіями передової тенденції, виступаючи на авансцену історії. До рубежу середніх віків і Нового часу утворився величезний розрив між рівнем і темпами соціального прогресу на Європейському й Американському континентах. До кінця XV ст. у більшій частині Америки усе ще переважали первіснообщинні відносини й лише в зоні цивілізацій склалися або складалися самобутні ранньокласові держави, типологічно подібні до держав Стародавнього Сходу III-II тисячоліть до н.е. У Європі ж у цей час активно розвивався процес розкладання феодального ладу й становлення в його надрах капіталістичного устрою, що визначив початок принципово нового етапу в історії людства.
Об'єктивно-історичний факт складання капіталістичних відносин висунув народи Європи на передній план історії, поставивши їх на чолі прогресивного шляху розвитку світового історичного процесу. Уже в XV столітті у всій Західній Європі феодальна система підходила до занепаду. Повсюдно зростали великі міста, які ставали промисловими й торговими центрами. Високого рівня досягли товарно-грошові відносини. Європейська промисловість та торгівля, що інтенсивно розвивались, вимагали все більше й більше засобів обігу, чого Німеччина – велика країна срібла в 1450-1550 рр. – не могла забезпечити. Тим часом об'єм засобів обміну, таких, як дорогоцінні метали й камені, прянощі й т. ін., що все зростав, забезпечував ведення торгових справ із країнами Південно-Східної й Південної Азії, відомими в середні віки під загальною назвою Індій. Розмір торговельних операцій і величина торговельного капіталу Європи тієї пори були досить значні. Зазначені процеси дають нам право стверджувати, що в XV ст. розвилася до певної міри світова торгівля. Однак у результаті завоювань османами турками в Аравії й Малій Азії, що захопили в 1453 р. Константинополь, а також після розпаду імперії Чингіз-хана, що закрило європейцям Великий Шовковий Шлях, традиційні шляхи з Європи в азіатські Індії через Східне Середземномор'я виявились відрізаними. Це відчутно відбилося на економіці Західної Європи. Ось чому із середини XV в. були активізовані пошуки нового морського шляху в Азію навкруги західних берегів Африки.[10]
Протягом переломної епохи Відродження було нарощено потужний соціально-економічний, науково-технічний та культурний потенціал. Досягнення у області картографії, навігації, морського суднобудування, а саме удосконалення астролябії (прилад для вимірювання кутів, яким до XVІІІ ст. користувались для визначення широти i довготи в астрономії) та компасу, поява швидкохідної каравели дозволило європейським мореплавцям вийти на простори Світового океану. Так було покладено початок епохи Великих географічних відкриттів, яка одночасно стала епохою колоніальної європейської експансії в країни Америки, Африки, Азії.
Наприкінці XV ст. Іспанія переживала переломну епоху. Розклад феодальних відносин, розвиток мануфактур та торгового капіталу, посилення союзу іспанських міст, зародження буржуазії зумовило двозначний характер конкісти та строкатий склад заморських експедицій – це були і дрібні, і середні збіднілі дворяни ідальго, різноманітні авантюристи та шукачі пригод. Усі соціальні та політичні структури Іспанії були зацікавлені у нових джерелах збагачення та грабунку заморських країн: королівська влада, католицька церква та духовно-лицарські ордени, збідніле мілке дворянство, що десятиліттями займалося військовим промислом та склало воєнну основу майбутніх експедицій, міська буржуазія, крупні банкіри та ін.
Дійсно переломним моментом історії іспанської експансії були відкриття здійснені Христофором Колумбом. З падінням Гранади раптом виявилося, що невірних, котрих треба вбивати, більше немає й немає з ким більше боротися за торжество хреста. Бойова машина кабальєро раптово зупинилася. Саме в цей момент на сцені з'явився Христофор Колумб. Цей генуезький мореплавець у віці приблизно тридцяти років залишив море й осів у Лісабоні. Він женився на португальці, родич якої, відомий морський капітан, залишив їй всі свої папери, можливо навіть суднові журнали. З їхньою допомогою Колумб не тільки виготовляв і продавав карти, але й переконався, що, пливучи на захід, умілий мореплавець може виявити короткий шлях в Індію; він навіть плекав надію, що за Західним океаном лежать невідомі землі. У 1475 – 1480 роках Колумб зробив першу спробу організувати подорож. Його запит адресувався купцям рідної Генуї, але вони відмовили йому у спорядженні експедиції. У 1483 Колумб запропонував свій проект королю Португалії Жуану ІІ, але він також відхилив його. 30 квітня 1492 року королева Ізабелла дала добро на здійснення експедиції. Правда, гроші на спорядження експедиції він повинен був шукати сам. Але Колумбу допоміг Мартін Алонсо Пінсон – він за власний рахунок спорядив "Пінту", і дав Колумбу грошей у борг на спорядження ще одного корабля. У період між 1492 та 1504 роками Колумб здійснив 4 експедиції. 3 серпня 1492 року з іспанського порту Палоє в далеке плавання через Атлантичний океан відправилися три каравели Христофора Колумба “Санта - Марія”, “Пінта”, “Нінья” з метою відкрити західний шлях в Індію й у Східну Азію. Не бажаючи загострювати відносини з Португалією, іспанські королі Фердинанд і Ізабелла спочатку вирішили приховувати дійсну мету цієї подорожі. Колумб призначався "адміралом і віце-королем всіх земель, які він відкриє в цих морях-океанах", із правом утримувати у свою користь одну десяту частину всіх доходів від них, "будь то перли або дорогоцінні камені, золото або срібло, прянощі й інші речі й товари". Також відомо, що екіпаж першої експедиції Колумба було підібрано з ціллю зав’язати торгові відносини з будь-якою нехристиянською країною, а не для завоювання великих територій. 12 жовтня о 2 години опівночі було помічено землю, а 13 жовтня Колумб висадився на землю, яка виявилася нині відомим островом Сан – Сальвадор з групи Багамських островів. Також відбувся перший контакт з тубільцями. 15 березня 1493 року Колумб повернувся у Іспанію, привізши з собою трохи золота, невідомі рослини, а також тубільців.[5, ст. 17]
Друга флотилія Колумба складалася вже з 17 суден. Флагман - "Марія-Галанте" (водотоннажність 200 тонн). За різними даними, експедиція складалася з 1500-2500 чоловік. Тут уже були не тільки моряки, але й ченці, священики, чиновники, служиві дворяни, придворні. Із собою везли коней і віслюків, велику рогату худобу й свиней, виноградні лози, насіння сільськогосподарських культур, для організації постійної колонії.
У ході експедиції здійснене повне підкорення о. Еспаньйоли, почато масове винищення місцевого населення. Закладено місто Санто-Домінго. Прокладений найбільш зручний морський шлях у Вест-Індію. Відкрито Малі Антильські острови, Віргінські острови, острови Пуерто-Рико, Ямайку, майже повністю досліджено південне узбережжя Куби.[6]
Після цього було здійснено ще дві експедиції, у ході яких було відкрито берег Центральної Америки. 30 липня 1502 року було відкрито о. Гуанаха, що на північ від сучасного Гондурасу. Сам того не відаючи, великий мореплавець виявився буквально за два кроки від тих казково багатих "східних царств", побачити які він так довго мріяв під час своїх багаторічних плавань. Прямо на захід від нового острова, у сотні кілометрів, знаходились квітучі торгові центри майя Ніто й Нако, куди стікалися товари з доброї половини Центральної Америки. А за ними, на північ, лежала велика й багатолюдна країна, жителі якої побудували в джунглях кам'яні міста, винайшли точний календар і струнку систему писемності за півтори тисяч років до появи там європейців. Колумбу вдалося лише захопити пірогу індіанців майя. Багато іспанських хроністів XVI-XVII ст. (Ов’єдо, Еррера, Бартоломе) наводять у своїх працях великий список товарів, виявлених в індіанському човні: тонкі бавовняні тканини, мідні сокири й дзвіночки, боби какао, кинджали із кременя, дерев'яні мечі з лезом з обсидіану, маїс (кукурудза) і багато інших товарів. Можна зробити висновок, що човен робив звичайний торговельний рейс із приморських міст Табаско або Кампече (на узбережжі Мексиканської затоки) у Гондурас, навколо всього Юкатанського півострова. У всякому разі, власник індіанського човна, що був досить багатим торговцем, під час бесіди з Колумбом часто показував рукою на захід і повторював, що походить із землі "Майям", тобто що він і члени його екіпажа - майя.
Таким чином, Христофор Колумб став першим іспанцем, який "офіційно" відкрив Новий Світ. Сам того не відаючи, він став першим іспанським конкістадором. Можна сказати, що на цьому початковому етапі контакту європейців з корінним населенням не відбулося масштабних взаємовпливів однієї цивілізації на іншу, відбувалося, так би мовити, зондування іспанцями нововідкритих земель.
Дев’ять років по тому майя знову зустрілися з таємничими бородатими тубільцями, але вже за інших, трагічніших обставин. В 1511 році судно з конкістадорами, що направлялися до Ямайки, потерпіло катастрофу. Урятувалося два десятки людей. На шлюпці й майже без припасів вони плили по морю 13 днів. Половина з них загинула від голоду й спраги, а головне - від безвихідності, але інші досягли землі.
Вона в ту пору залишалася невідомою. Тепер її назва - півострів Юкатан. Зустрівши на березі індіанців, іспанці постаралися зав'язати з ними дружні відносини. Спочатку все складалося як не можна краще: конкістадорів напоїли, нагодували й привели до місцевого князька. Він розпорядився готувати урочисту церемонію. Конкістадори були щасливі. Їх тільки насторожувала постійна сувора охорона, мало схожа на почесну варту.
Нарешті, наступив урочистий день. На площі зібралася величезна юрба. Жерці вивели з хатини мореплавців, віддаючи їм знаки почесті. А далі відбулося щось досить несподіване для європейців, що привело їх у сум'яття й жах. Одного за іншим іспанців звалили на кам'яне ложе. Верховний жрець кремінним ножем під крики юрби розрізав жертві груди й виривав пульсуюче серце.
Так було вбито кілька людей. Тіла їх розчленували, зварили в великих казанах і влаштували канібальський бенкет.
Конкістадори, що залишились в живих, зважилися на відважний крок. Коли їх зв'язали й замкнули в хатині, вони зуміли перегризти мотузки, зробити підкоп і втекти в ліс. Після декількох днів у дорозі їм зустрілося інше індійське плем'я. Змученим іспанцям довелося здатися в полон. Місцевий князь дав їм притулок, зробивши своїми рабами.
Тільки двоє конкістадорів вижили після всіх колотнеч. Один, Херонімо де Агиляр, постійно молився й продовжував дотримувати християнських свят (він зберігав, як зіницю ока, молитовник). Інший, Гонсало Герреро, вивчив мову індіанців, проколов вуха, зробив татуювання, став поклонятися ідолам і навчати підданих князя військовій справі.
Так проходили рік за роком. Тим часом на Кубі зібралося багато "безробітних" солдатів, які були не проти відправитися на пошуки легендарної країни золота Ельдорадо. Великий загін очолив Франциско Ернандес Кордова. Серед учасників експедиції були й освічені, грамотні люди. Один з них – Берналь Діас дель Кастильйо – пізніше він написав хроніку експедиції: "Правдиву повість про завоювання Нової Іспанії", де повідомив і про підкорення Мексики. Експедиції відплила на трьох кораблях, і головною її ціллю було захоплення рабів для праці на копальнях. Хроніст того часу зазначає, що експедиція іспанців була досить слабо підготовленою, харчів було мало, але кожен учасник взяв з собою скляне намисто для обміну з тубільцями.
Коли кораблі наблизились до узбережжя Юкатану, до них направилось з десяток пірог з індіанцями. Вони підійшли до флагманського корабля й стали підніматися на борт. На відміну від кубинських тубільців, що віддавали перевагу хизуванням голими, ці носили пов'язки й бавовняні сорочки, накидки. Зустріч представників двох цивілізацій пройшла в дружній обстановці, і місцеві жителі вийшли щасливі, несучи по нитці скляного намиста у якості подарунків.
На наступний ранок делегація індіанців була ще більше, а їхній вождь знаками запевняв іспанців у дружбі й запрошував відвідати його володіння. Кордова з добре озброєним загоном висадився на берег і відправився слідом за князем у супроводі величезної юрби. На узліссі князь подав сигнал, і негайно із засідки вискочили воїни в бойових убраннях із щитами, списами, луками, пращами. Стріли й камені полетіли в іспанців, поранивши кілька людей. Згуртувавшись, іспанці відкрили стрілянину й відбили атаку, убивши півтора десятка індіанців. Розсіявши ворога, конкістадори ввійшли в селище, у центрі якого була площа із трьома спорудами. "То були їхні капища й молитовні, — писав Діас, — а в них багато глиняних ідолів, з обличчями демонів або жіночих осіб…Усередині храмів ми знайшли невеликі дерев'яні скриньки, а в них - інші ідоли й кілька маленьких дисків, частиною золотих, але здебільшого мідних, кілька намист, три корони й інші дрібнички, начебто риб і качок, з низькопробного золота. Побачивши все це, і золото, і кам'яні будови, ми мали велику радість, що відкрили таку країну"[2]. Але, як виявилось, радість була передчасною. Судна відправилися на захід уздовж берега. Не зустрічаючи нічого примітного й привабливого, конкістадори не сходили на берег, пройшовши кілька сотень кілометрів уздовж берега. Берег повернув на південь. Капітан вирішив, що вони відкрили великий острів. Пройшло ще два тижні, нарешті, вони побачили поселення в гирлі ріки, і направили судна до поселення, щоб набрати прісної води. До них підійшла група індіанців у мантіях і запросила прибульців у селище. Іспанці, озброївшись, рушили в тісному строю за ними. Але князь місцевого племені швидко зрозумів, що іспанцям була потрібна зовсім не вода, тому індіанці знаками дали їм зрозуміти, що вони повинні покинути їх країну. Нещастя переслідували мандрівників. Сильний шторм і північний вітер ледь не викинули судна на берег. Питна вода закінчувалася. Вони продовжували йти уздовж берега, доки не показалося велике селище, навколо якого були поля. Більша група солдатів під керівництвом Кордови на човнах у супроводі судна відправилася до гирла невеликої ріки, щоб набрати воду. Не встигли вони наповнити барила, як на них напали індіанці. Зав'язався кровопролитний бій. Півсотні іспанців було вбито, двоє потрапили в полон, інші - поранені - відступили й повернулися на свої кораблі. Багато ран одержав і Кордова. Однак довелося продовжити плавання уздовж берега, уже не мріючи про золото, а в надії знайти прісну воду.[3, ст. 4]
Переконавшись, що відкрита ними земля - не острів, а беріг повертає на захід, вони вирішили повернутися на Кубу. Капітан запропонував окружний шлях, що був найбільш швидким, тому що йшов за течією (Гольфстрім). Дійсно, у такий спосіб вони першими перетнули Мексиканську затоку, пройшовши за чотири доби більше 1200 км. Діставшись до Флориди, конкістадори набрали там воду, відбивши напад тубільців, і повернулися, отримавши не золото й коштовності, а важкі враження й рани. Через кілька днів після повернення Кордова помер від ран. Та ж доля спіткала багатьох учасників походу. Але легенда про відкриту країну, де багато золота, пішла гуляти по світлу.
Але справа була зроблена. Слух про багаті землі й багатолюдні кам'яні міста, що лежать усього в сотні кілометрів на захід від Куби, миттєво рознісся островом, і коли марнолюбний губернатор острова Дієго Веласкес оголосив про підготовку нової експедиції в країну майя, бажаючих виявилося цілком достатньо. У квітні 1518 р. з порту Сантьяго-де-Куба відправилася до берегів Юкатана ескадра із чотирьох добре оснащених кораблів із двома сотнями солдатів і матросів на борту. Начальником експедиції Дієго Веласкес призначив свого далекого родича Хуана де Грихальву. Одним з кораблів командував Франсиско де Монтехо - майбутній завойовник юкатанських майя. Інструкції губернатора були суворі й недвозначні: на нових землях не засновувати колонії й не вести які-небудь воєнні дії, оскільки головна мета експедиції - розвідка, обстеження знову відкритої країни й налагодження торговельних контактів з її мешканцями, щоб скрізь, де Грихальва побуває, індіанці залишилися мирно настроєними.[3, ст. 4]
Після декількох днів плавання ескадра Грихальви благополучно добралася до острова Косумель, відділеного від материка лише вузькою протокою. Побачивши велике селище з кам'яними храмами й пірамідами, іспанці поспішили висадитися на берег. Їх чекала юрба місцевих жителів на чолі з вождем і верховним жерцем. Пішов традиційний обмін вітаннями. У відповідь на наполегливі прохання Грихальви майя принесли кілька прикрас із низькопробного золота: більше в селищі не виявилося. Розчаровані іспанці відправилися далі - туди, де в бузковому серпанку маячили круті стрімчаки мису Каточе. Пропливши декілька днів, іспанці, за свідченнями одного з очевидців побачили місто настільки велике, що навіть Севілья не могла зрівнятись з ним. Швидше за все, очевидець описав древнє майянське місто Тулум (Сама) на східному узбережжі Юкатана, на південь від острова Косумель.
Не знайшовши й тут нічого цікавого, іспанці повернули назад. У Чампотоні, у той час як вони запасалися прісною водою, індіанці вбили одну людину й 50 поранили, у тому числі Грихальву. Треба сказати, що Грихальва з'явився в Чампотон із цілком певною метою. Він хотів провчити непокірливих тубільців за побиття людей Кордови. Однак непрошені гості й цього разу одержали таку сувору відсіч, що в них надовго відпало бажання відвідувати настільки войовниче місто. З тих пір Чампотон одержав на всіх іспанських картах нове ім'я - місто Злої Битви. Рухаючись усе далі на захід, Грихальва першим з європейців довідався про існування могутньої ацтекської держави, що змушувала місцеві провінції регулярно платити їй велику данину. У Табаско іспанцям особливо пощастило. Без яких-небудь жертв і кровопролиття вони протягом двох-трьох днів зуміли шляхом хитромудрого обміну викачати майже все золото, що було в тубільців. Тільки за один день Грихальва одержав від простодушних індіанців коштовностей на добру тисячу дукатів. У міру того як трюми кораблів заповнювалися скарбами, жадібність конкістадорів зростала. Вони забули вже про строгі накази Дієго Веласкеса й підступилися було до Грихальви з вимогою влаштувати іспанську колонію в цих благодатних краях. Але тут коса найшла на камінь. Незважаючи на всі прохання, вимоги й погрози, командуючий залишався твердий і непохитний, посилаючись на заборони губернатора Куби. Коли хвилювання серед учасників експедиції досягло апогею, Грихальва навантажив все добуте золото на один з кораблів, що вимагав термінового ремонту, і відправив його на Кубу, щоб одержати інструкції щодо подальших дій. Інші кораблі тим часом продовжували обстеження мексиканського узбережжя. Коли судно з вантажем золота добралося до Сантьяго-де-Куба й Дієго Веласкес дізнався про все, що трапилось, той щиро обурився: знайти такі золотоносні землі й не прибрати їх до рук! Він уже забув і свої власні напуття й свої письмові укази, що обмежували буквально кожний крок Грихальви в знову відкритих краях. На голову бідного мореплавця посипалися прокльони й погрози. Коли ж через якийсь час Грихальва благополучно повернувся на острів, губернатор відсторонив його від всіх справ, забрав маєток і не сказав ні єдиного слова подяки за добуті скарби. В 1523 р. украй зубожілий першовідкривач Мексики був відправлений у Нікарагуа для втихомирення повсталих індіанців і загинув у першій же сутичці, простромлений індіанською стрілою. А тим часом у Сантьяго-де-Куба гарячково готували нову флотилію, і цього разу вже не для відкриттів, а для завоювань. Після всіляких закулісних махінацій і інтриг Дієго Веласкес довірив керівництво настільки відповідальною справою Ернану Кортесу - своєму секретареві. Але завоювання Кортеса та Піссаро будуть розглянуті у наступному розділі. Отож, можна зробити деякі висновки з написаного. У результаті об’єктивних причин європейці (Іспанія та Португалія) були змушені шукати нових шляхів до екзотичних східних країн. У результаті технічного прогресу були вдосконалені навігаційні пристрої, з’явився новий тип корабля, на якому можна було вирушати у далекі подорожі. У результаті мандрівок Христофора Колумба відбулось "офіційне" відкриття Америки. Почалась епоха іспанської колоніальної експансії у Новий світ. У ході подорожей Кордови і Грихальви відбулося поглиблене знайомство з індіанцями, яке часто супроводжувалась численними людськими втратами для іспанців. На перших етапах конкіста не набувала широкого розмаху, супроводжувалась лише локальними сутичками з місцевим індіанським населенням. Але з відкриттям величезних багатств країни майя розпочалась воєнна конкіста у повному смислі слова – з винищенням цілих народів та цивілізацій.