Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Кафедра української мови
Ад’єктивація дієприкметника
Курсову роботу виконала студентка III курсу філологічного факультету групи УР–31 Чуприна Тетяна
Науковий керівник – доц. Бойко В. М.
Ніжин – 2012
|
Зміст
Вступ ………………………………………………………………...с.3.
Розділ 1. Теоретичні основи вивчення дієприкметника та ад’єктивації в сучасній українській літературній мові …………………………………с.5.
1.1. Особливості вивчення дієприкметника ……………………….с.5.
1.2. Вивчення ад’єктивації ………………………...…………………с.7.
Розділ 2. Механізм ад’єктивації дієприкметника в сучасній українській літературній мові ……………………………………....…….с.11.
2.1. Перехід дієприкметника до класу прикметника ………...…..с.11.
2.2. Умови ад’єктивації ……………..………………………………с.14.
2.3. Дієприкметники, які піддаються ад’єктивації ……….…….…с.17.
Висновки ………………………………………....………….........…с.22.
Список використаної літератури ………………………….…….…с.24.
Вступ
Ад’єктивація дієприкметників – одне з найскладніших питань проблеми розмежування частин мови. Актуальними і на сьогодні залишаються суперечливість, сумнівність багатьох випадків переходу дієприкметників до класу прикметників пояснюється не тільки невиразністю ознак, але й нечіткістю критеріїв ад’єктивованих дієприкметників. Крім того, питання про природу ад'єктивації дієприкметників, про те, що становить кінцевий результат її – набуття дієприкметником ад'єктивованих значень чи повний перехід до класу прикметників, та питання критеріїв розмежування ад’єктивованих власне дієприкметників залишаються досить актуальними. Не з'ясовано остаточно кількість дієслівних ознак, які втрачаються при ад'єктивації, залежність ад'єктивації дієприкметників від контексту, терміналізації лексики.
Своєрідність даного явища і складність його виявлення у вживанні слова у невластивій його формі. За традиційним визначенням ад’єктивація дієприкметників – перехід дієприкметників до класу прикметників. Дієприкметники української мови, як показують факти, ад'єктивуючись, можуть мати не тільки якісний, але й відносний характер. Основним положенням стосовно ад’єктивації є те, що це явище відбувається при втраті дієприкметником дієслівних категорій часу, виду, стану, здатності до дієслівного керування, до сполучення з залежним словом.
При переході в прикметники дієприкметники втрачають процесуальність та результативність ознаки і набувають якісності. Проте дієприкметники, як показують факти української мови, ад'єктивуючись можуть мати не тільки якісний, але й відносний характер: одні з них піддаються ступеюванню і мають здатність виявляти інтенсивність ознаки (ще більш вигнуті ноги , вихованіший хлопець, обдарованіша співачки, інші не піддаються (кований келих, мальоване кіно, шиті рукавиці) і, як відносні прикметники, інтенсивність ознаки виявляти не можуть.
Значна кількість досліджень, присвячених цій проблемі, свідчить про значний інтерес і складність розв'язання окремих її питань. До явища ад'єктивації дієприкметників зверталися в працях О. М. Пєшковський, В. В. Виноградов, О. О. Потебня, Д. М. Овсянико-Куликовський, О. О. Шахматов, Л. В. Щерба, В. М Русанівський та інші. Окремі спеціальні дослідженні та дослідження про дієприкметники, а також багато підручників висвітлюють явище переходу слів в інші частини мови. Так, зокрема Д. М. Овсянико-Куликовський звертав увагу на умови послаблення дієслівності дієприкметників, що на думку дослідника є першою ознакою до ад’єктивації. Русанівський В. М. досліджував роль прислівників у явищі ад’єктивації. Найбільшою силою, що впливає на розвиток якісних значень, на думку В. В. Виноградова є прямий додаток при дієприкметнику. О. О. Потебня вважає, що найчастіше піддаються ад’єктивації пасивні дієприкметники, через їх здатність бути в препозиції і стоять ближче до прикметників, ніж активні дієприкметники. О. М. Пєшковський дотримувався думки про те, що дієприкметники відрізняються від інших дієслівних прикметників послідовним відмінюванням за видами, відмінюванням за числами та дієслівним керуванням. Тому якщо одна чи кілька відмінностей з якоїсь причини атрофується, тоді дієприкметник починає переходити в прикметник.
Метою курсової роботи є дослідження механізму ад'єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові. Поставлена мета зумовила вирішення наступних завдань:
вивчити особливості перехідних явищ у системі у системі повнозначної частини мови;
охарактеризувати поняття ад'єктивації;
розглянути особливості ад'єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові.
визначити ад’єктивовані дієприкметники, які утворилися на основі оякіснення ознаки за дією, яка виражає пряме значення дієслова;
розглянути ад’єктивовані дієприкметники ті, що утворилися через розвиток переносних значень дієслова та за асоціацією;
виявити особливості ад’єктивації різних часо-станових груп дієприкметників;
виявити причини ад’єктивації дієприкметників;
Об’єктом дослідження курсової роботи є дієприкметник в українській літературній мові.
Предметом дослідження курсової роботи є механізм ад'єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові.
Розділ 1. Теоретичні основи вивчення дієприкметника та ад’єктивації
1.1. Особливості вивчення дієприкметника
Дієприкметник – особливе окреме утворення , що посідає проміжне місце між дієсловом і прикметником , своєрідний гібрид ,що має ознаки обох частин мови.
Дієприкметник дуже складне мовне явище ,яке поєднує в собі розрізнені ознаки-дієслова і прикметника.
Як і дієслово має:
категорійне значення процесуальності;
властиві граматичні категорії:часу, вид , стану;
як і інші форми дієслова має керувати формою залежного іменника;
творяться від двох основ – інфінітива та теперішнього часу.
Подібно до прикметника має:
здатність узгоджуватись у роді, часі, відмінку;
під час відмінювання виявляє однакову з прикметником систему відмінкових закінчень;
первинне і основне синтаксичне значення як і в прикметника є означення [35, с. 76].
Існують дієприкметники активного і пасивного стату:
Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: атакуючий загін, дозрілий плід.
Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розв'язана задача, пошитий костюм.
Творення дієприкметників
Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують. Утворені від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду(форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни – -ач- (-яч-) словоформи:
Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,
пала[ють] + юч(ий) → палаючий,
леж[ать] + ач(ий) → лежачий,
го[ять] + яч(ий) → гоячий і т.і. - одна з найужваніших помилок в українській мові. Подібні форми українській мові не властиві їх вживають, коли не можуть позбутися впливу російської мови, де подібні словоформи – невід'ємна частина мови. В українській мові вживається форма той, що... чи такий, що... – що ріже, що палає, що лежить і т. і. Слово лежачий це прикметник, як і значущий.
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:
дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.
Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу – від дієслів доконаного виду, теперішнього – від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:
виконати + н(ий) → виконаний,
пошити + т(ий) → пошитий,
обговорювати + н(ий) → обговорюваний
бачити + ен(ий) → бачений.
Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен : побачити + ен(ий) => побачений
Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.
Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:
висловити + ен(ий) –> висловлений
1.2. Вивчення поняття ад’єктивації
Ад’єктивація – різновид транспозиції, котрий полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник.
Як і субстантивація, ад’єктивація утворюється від 2 іменників, дієслів, числівників, прислівників. Характерну рису ад’єктивації становить її продуктивний вияв у морфологічному ступені.
Прикметник найтісніше нав’язаний з іменником, і тому відіменникову ад’єктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше.
Синтаксичний ступінь відіменникові ад’єктивації, здійснюється переміщенням відповідній форми іменника у прийменникову позицію [25].
Синтаксичний ступінь відіменникової ад’єктивації – підґрунтя для морфологізованої ад’єктивації. Утворені прикметники від іменників членуються на дві частини:
лексичну частину, репрезентовану вихідним іменником;
граматичну частину, представлену прикметниковим суфіксом.
Окремі морфологізовані відіменникові прикметники набувають власне прикметникових семантичних рис. Лексичне прикметникове значення. що ґрунтується на вихідному іменникові, може спиратися і набувати якості, порівняємо: золотий перстень (виготовлений із золота) і золоте дитинство (прекрасне, щасливе). У наведених прикладах виявляється семантичний ступінь переходу у прикметник [15, c. 205].
Інші частини мови мають спільний і відмінний від іменника характер переходу в прикметник.
Дієслово та іменник мають номери морфологічні категорії, через те морфологічні дієслова у прикметник супроводжується не трансформацією вихідних граматичних категорій (як у вихідного іменника), а їхнього нівеляцією.
На противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична ад’єктивація має вузьку сферу поширення. У синтаксичній позиції прикметника функціонують лише форми інфінітива.
Віддієслівна ад’єктивація виявляє своєрідність у її морфологічному ступені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяють два різновиди віддієслівних прикметників:
більш відділений від дієслова;
більш зближений із прикметниками.
Перший різновид охоплює віддієслівні прикметники з суфіксами – альн- і – ильн -, а другий – пасивні й похідні від форм минулого часу дієслова активні дієприкметники.
Семантичний ступінь переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані віддієслівні прикметники мають у своїй морфемній будові найчастіше такі суфікси: – лив -, – к-, – л-, – н-, – ен - , – уч - , – ач -, – ущ –.
Від числівникова ад’єктивація ґрунтується на морфологічному ступенях переходу в прикметник [15, c. 206].
Синтаксичний ступінь ад’єктивації виявляється в переміщенні прислівників із типової для них детермінантної або придієслівної позиції речення в позицію приіменникові.
Головну роль у морфологічній ад’єктивації відіграють дві центральні вихідні частини мови – іменник і дієслово.
Значна увага приділяється ад’єктивації дієприкметників. Вона буває повна й часткова. Під повною розуміємо остаточний перехід у прикметники, коли власне дієприкметникового значення в мові не залишається (гарячий, кислий, в’ялий). Таку ад’єктивацію можна спостерігати тільки діахронічно. Під неповною розуміємо наявність ад’єктивованих значень при значення власне дієприкметниках,наявність опозиції:власне дієприкметник- ад’єктивований дієприкметник (плетені рукавиці).
Ад’єктивуються також порядкові числівники. Так, було виявлено перехід у прикметники слів перший та другий у різних граматичних формах. Однією з ознак розмежування «перехідних» одиниць є підбір синонімів до них, переважно квазісинонімів : за першу ознаку цього вважалося знання «фартової» мови, тюремних та злодійських звичок – головну, визначальну, ключову; Про те ж, що сьогодні він, перший ученик, сидів у карцері, в його вийшло з голови – кращий, гарний; Скоро на фоні шкільного життя з’явилася значна постать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї – попередніх; З перших же днів школа увійшла в свою колію – початкових; Другого дня в школі був акт; – наступного; Всю цидулку знав уже він напам’ять, а все дивився на неї, а все дивився на неї, і поганенькі кривульки-літери здавалися йому такими любими-любими; повертав цидулку на всі боки, розглядав плями якісь на ній, цифри на другому боці – зворотному.
Спостережено випадок ад’єктивації займенника: В школу увійшов уже він, як своя людина: з учителькою він поводився по-домашньому – близька, рідна). Свій – присвійний займенник, що співвідноситься з прикметником, тому набуття ним прикметникового значення не змінило ні морфологічних, ні синтаксичних характеристик цього слова [15, c. 208].
Прикметник від дієприкметника відрізняється тим, що він:
а) вказує на сталу, не зумовлену конкретною дією ознаку: ведуче колесо, дикоростучі тюльпани, стояча вода, шиплячий звук, лежачий камінь;
б) по-іншому утворений, зокрема має невластиві для дієприкметників суфікси: летючий (дієприкметник – летючий), кипучий (дієприкметник – киплячий), плакучий (дієприкметник – плачучий), загребущий, тямущий, пропащий;
в) хоч має суфікс – л (ий), але не має префікса, який вказує на доконаний вид: кислий (дієприкметник – скислий), стиглий (дієприкметник – достиглий), гнилий (дієприкметник – зігнилий), талий (дієприкметник – розталий);
г) має наголошений суфікс -енн(ий) або -йнн(ий): нескінченний, незбагненний, невблаганний;
ґ) може мати інший наголос: печена картопля, варений рак.
Розділ 2. Механізм ад’єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові