Геодинамічні процеси. Процеси ендодинаміки.

План:

1. Поняття про геодинамічні процеси.

2. Коливальні рухи.

3. Тектонічні деформації.

4. Землетруси; їх види, інтенсивність та поширення.

1. «Поняття про геодинамічні процеси»

Геодинамічні процеси – це процеси, що зумовлюють формування і розвиток земної кори та рельєфу. Вони забезпечують взаємодію геосфер нашої планети. Геодинамічні процеси не можуть виникати самостійно. Для їх розвитку необхідна наявність джерел енергії. До таких джерел належать:

1. - сонячна радіація;

2. - гравітація;

3. - тепло земних надр;

4. - осьове обертання Землі;

5. - вплив Космосу (в першу чергу взаємодія з Сонцем і Місяцем).

Дослідженням процесів, що відбуваються в надрах Землі і на її поверхні займається розділ геології, який називається ДИНАМІЧНА ГЕОЛОГІЯ.

В залежності від джерел енергії та зон прояву всі геодинамічні процеси поділяються на 2 типи:

ЕНДОГЕННІ (гр. всередині) – процеси внутрішньої динаміки;

ЕКЗОГЕННІ (гр. ззовні) - процеси зовнішньої динаміки.

В природі вказані процеси майже завжди дуже тісно взаємодіють і спільно змінюють внутрішню будову і зовнішній вигляд Землі.

До ендогенних процесів належать наступні явища, які викликані внутрішніми силами Землі:

- тектонічні процеси;

- магматизм (інтрузивний та ефузивний);

- землетруси;

- метаморфізм.

Наслідком впливу ендогенних процесів є формування земної кори, гірських систем, океанічних улоговин, вулканічних конусів, численних тріщин у земній корі.

Домінуючим серед ендогенних процесів є тектонічні рухи – вертикальні, горизонтальні, повільні, катастрофічні. Саме вони формують земну кору та її нерівності, які з часом зазнають впливу чинників зовнішньої динаміки.

До екзогенних належать процеси, які відбуваються у верхній частині літосфери або на поверхні Землі. Вони в основному зумовлені гравітацією, сонячною радіацією, діяльністю організмів та іншими чинниками. Фактично, це процеси взаємодії літосфери із зовнішніми оболонками Землі – гідросферою, атмосферою та біосферою. Екзогенні процеси змінюють рельєф земної поверхні, беруть участь у руйнуванні гірських порід, транспортуванні уламків, нагромадженні осадів.

До екзогенних процесів належать:

- вивітрювання,

- геологічна діяльність:

1) вітру (еолові процеси), 2) підземних вод, 3) поверхневих текучих вод, 4) озер, 5) боліт, 6) льодовиків, 7) багаторічної мерзлоти, 8) вод морів та океанів, 10) людини.

Діяльність екзогенних процесів відбувається в три етапи:

- руйнування;

- транспортування;

- акумуляція.

Екзогенні процеси є причиною вирівнювання поверхні суходолу та океанічного дна. Швидкість їх протікання незначна й інколи може становити сотні, тисячі і, навіть, мільйони років.

Необхідно пам’ятати, що, незважаючи на свою різноплановість, процеси внутрішньої та зовнішньої динаміки взаємопов’язані та взаємозумовлені. Вони діють одночасно, а наслідком їх дії є формування вигляду планети.

2. «Коливальні рухи»

Земна кора ніколи не перебуває в спокої. Вона завжди рухається. Самі рухи оцінити й побачити важко, тому дослідники судять про їх можливість за їх наслідками (складки, розломи, розриви).

Наука, що вивчає рухи земної кори називається ТЕКТОНІКОЮ (гр. - будівництво) або ГЕОТЕКТОНІКОЮ, а самі рухи – тектонічними. Вони поділяються за спрямованістю й за часом.

За спрямованістю тектонічні рухи є 2-х типів вертикальні (радіальні) і горизонтальні (тангенційні).

Перші є незворотними (спрямованими в один бік) і коливальними.

Коливальні рухи ще називають епейрогенічними (гр. суша. походження). Тобто це тривалі повільні підняття й опускання земної кори, що відбуваються постійно під впливом процесів, які розвиваються в підкорових масах. Саме вони формують континенти й зумовлюють трансгресивно-регресивну діяльність морів. ГОЛОВНОЮ ОСОБЛИВІСТЮ цих рухів є той факт, що вони відбуваються на нашій планеті постійно і неперервно.

За часом коливальні рухи є 3-х типів:

ДАВНІ – проходили в минулі тектонічні епохи (у донеогеновий час). Їх можна вивчити лише досліджуючи потужності і фації окремих комплексів гірських порід. Велика товща осадових порід свідчить про тривале опускання (наприклад ДДЗ – до 17 км), а мала – про підняття (УКЩ).

НЕОТЕКТОНІЧНІ РУХИ – рухи, що проявились у неоген-четвертинний час (приблизно останні 25 мільйонів років). Вони перебувають у сфері інтересів НЕОТЕКТОНІКИ – науки, що сформувалась протягом останніх 40-50 років. Їх досліджують використовуючи геологічні й геоморфологічні методи, аналізуючи гірські породи (склад, потужність) та форми сучасного рельєфу й історію його розвитку. Максимальні амплітуди неотектонічних рухів (2000 м) характерні для Гімалаїв, Анд, Паміру, Кавказу, Карпат. У Криму значення амплітуди неотектонічних рухів становить 1000 м. Характер неотектонічних рухів можна оцінити через розвиток річкових терас, плану річкової мережі та вивчення давніх поверхонь вирівнювання.

Окремо слід розглядати горизонтальні зміщення деяких блоків земної кори і літосферних плит. Вони дуже часто змінюють русла ярів, річок, дороги, огорожі й, нерідко, призводять до катастрофічних наслідків (Сан-Андреас (Каліфорнія) – 94 мм/рік, Східно-Африканський рифт, Крим-Тамань, Кривий Ріг).

СУЧАСНІ тектонічні рухи відбувались протягом останніх 5-6 тисяч років і продовжуються зараз. Їх можна дослідити за допомогою історичних та археологічних документів і пам’яток, а також інструментального вимірювання (геодезичні прилади, лазерні вимірювання).

Так, Скандинавський п-ів щороку піднімається на 12 мм, УКЩ – на 8-9 мм, а узбережжя Чорного моря опускається на 0.8-0.9 мм. Опускань зазнає також територія Нідерландів і Німеччини, а улоговина Каспійського моря-озера то піднімається, то опускається.

Важливим є те, що сучасні тектонічні рухи діють успадковано до більш давнього структурного плану регіону. Це свідчить про те, що давні структури «живуть» і нині. Основним підтвердженням існування сучасних тектонічних рухів є рельєф та склад сучасних відкладів.