Глава 1. Місце людини в системі тваринного світу

• Загальна еволюція тварин пов'язана з реалізацією декількох основних напрямів розвитку адаптацій. До них належать:

• виникнення багатоклітинностіі все більшадиференціаціясистем органів;

• виникнення твердого скелету(зовнішнього і внутрішнього);

• розвиток центральної нервової системи, який реалізувався у двох різних напрямках. Перший характерний для комах і спрямований на спадкове закріплення будь – якого типу реакцій поведінки за допомогоюбезумовнихрефлексівтаінстинктів. Другий напрям еволюційного рішення проблеми доцільної поведінки властивий для ссавців. Він оснований наумовних рефлексах і навчанні,на збільшенні значення досвіду кожної особини;

• розвиток соціальностісеред багатьох груп тварин, що став могутнім біологічним фактором виживання більшості особин, які входять до складу того чи іншого угрупування.

1.1. Докази тваринного походження людини

Єдність людини з тваринним світом підтверджується численними даними порівняльної анатомії, фізіології та ембріології:

• наявність ознак(на ранніх стадіях ембріогенезу), котріхарактерні для нижчих хребетних:хрящовий скелет, зяброві щілини, симетричність судин, які відходять від серця, гладенька поверхня головного мозку тощо;

• поява ознак(на більш пізніх стадіях),характерних для ссавців:густий волосяний покрив на тілі плоду (у 6 місяців); кілька пар сосків; ліва дуга аорти; постійна температура; порожнина тіла розділена діафрагмою на грудний і черевний відділи; зрілі еритроцити позбавлені ядер; молочні зуби змінюються на постійні і діляться на три групи (диференційовані). У людини взагалі немає жодної кістки, якої б не було у ссавців;

• наявність більш ніж 90рудиментарних органів (норма): куприкові хребці (залишок хвостового відділу); слабко розвинений волосяний покрив; підшкірні м'язи (залишок сильної підшкірної мускулатури); м'язи, які рухають вуха; надчерепна мускулатура, що утворює на головісухожильний апоневроз(спереду її пучки закінчуються в товщі шкіри лоба, зморщуючи її, а в інших місцях вона редукована); у ділянці гортані вище голосових зв'язок у людини є особливіморганієві шлуночки( у мавп на цьому місці знаходяться великі голосові мішки); надбрівні дуги на черепі; дванадцята пара ребер може бути відсутня; останні кутні зуби ( зуби “мудрості”); апендикс; напівмісяцева складка в куті ока (залишок третьої повіки або миготливої перетинки); у кровоносній системі наявна рудиментарна середня крижова артерія, яка у хвостатих тварин забезпечує живлення хвоста тощо. Для рудиментарних органів характерна велика мінливість: від повної відсутності до значного розвитку. Багато рудиментарних органів існує у людини тільки в ембріональному стані, а потім зникає: зачатки шийних і поперекових ребер, миготливий епітелій стравоходу, нагрудні кісточки, зяброві щілини тощо;

• наявність атавізмів, які, на відміну від рудиментів, євідхиленням від норми. Атавізми – це прояви у нащадків ознак, які властиві їх віддаленим предкам, але відсутні в найближчих предкових форм. Можливість такого явища пов'язана з тим, що у дорослих особин ознаки, які закладаються в ембріональному періоді, не зникають, як звичайно, а зберігаються на все життя внаслідок різноманітних порушень індивідуального розвитку. Атавізми можуть проявлятися у вигляді аномалій або потворності, наприклад багатососковість (полімастія), збереження суцільного волосяного покриву (універсальний гіпертріхоз), шийна фістула (незаростання другої зябрової щілини у зародка людини) тощо. Атавізми, звичайно, індиферентні (не мають особливого значення), як, наприклад, мезотопічний шов, який розділяє луску лобної кістки на дві симетричні половини; додатковий шов на лусці потиличної кістки, який відокремлює її верхню частину (“кістка інків”); великі ікла; розвиток м'язів вушної раковини; сильний розвиток горбика на внутрішньому краї завитки вуха (залишок загостреного виступу вуха, який одержав назву “дарвінів горбик”). Проте нерідко атавістичні ознаки - це тяжкі порушення, часто не сумісні з життям: грижа діафрагми, отвір у перегородці між шлуночками серця ; овальний отвір між передсердями тощо;

• суттєва подібність людини і приматіввідмічається інагенетичному рівні. Так, у людини і шимпанзе 91 – 97% геному однакові, із 23 пар хромосом – 13 практично однакові з хромосомами шимпанзе, а 10 – із хромосомами горили. Відсоток подібних генів у людини і гібона – 76, у людини і макаки-резус - 66. Доля білків людини, спільних із шимпанзе – 63-97%(за різними даними), з макакою – 48%.

2. Систематичне положення людини

Питання про таксономічне положення людини вперше було поставлене на наукову основу в середині 18ст., коли К. Ліней включив людину в систему тваринного світу. Він об'єднав людей з мавпами в один ряд приматів. Пізніше питаннями систематики людини займалися Р. Гекслі, Е.Фогт, Ч. Дарвін і багато інших науковців.

У наш час розроблено декілька класифікацій ряду приматів. Ми пропонуємо одну з них (виділяється лінія, що веде до людини): царство– тварини,тип– хордові,підтип– хребетні,клас – ссавці,ряд – примати вміщує трипідряди - лемуроїди, тарзіоїди,людиноподібні мавпи. У підряді людиноподібних мавп виділяють 2секції:широконосі (близько 50 видів, що у тропічних регіонах Нового Світу) йвузьконосі мавпи. До вузьконосих належить приблизно 100 видів мавп, які населяють тропіки Старого Світу. Вони включають 2надродини:нижчі івищі вузьконосі. Вищі вузьконосі діляться на 2родини: антропоморфні тагомініди. До родини антропоморфних належать 3 підродини: гібонові, орангові й африканські мавпи або понгіди ( роди шимпанзе і горила). Родина гомінід включає 1рід-Homo або людина, до складу якого входить 1вид -Homo sapiensабо людина розумна.