37.Особливості ставлення до матері в різних народах.

У слов*янських народів діти на знак глибокої поваги за народною традицією звертаються до матері через ввічливу форму Ви. Саме на цій формі звернення наполягав і В. О.Сухомлинський. В мовному спілкуванні слова мати вимовляються шанобливо і поважно. У багатьох родинах був звичай "віддавати чолом", тобто цілувати руку матері. Змалечку привчали дітей молитися за маму.

У мусульманських народів мати, сестра або тітка, користується особливою повагою і високим авторитетом.  Повага, з яким мусульмани ставляться до своїх матерів, загальновідомо. Особливо теплі відносини між мусульманською матір'ю та її дітьми і те глибоку повагу, яку виявляють мусульманські чоловіки до своїх матерів, вражають людей на Заході.

В Ісламі повагу до матері та цінності материнства нероздільні. Коран ставить добре ставлення до батьків на перше місце відразу після поклоніння Всемогутньому Аллаху.

38.Що таке ініціація?Яке значення вона має в соціалізації дитини?Приклад.

Ініціа́ція (від лат. initiatio «посвячення») — звичай, що був широко поширений у первісних і традиційних суспільствах народів світу, суть якого полягає у переведенні юнаків і юнок у дорослі вікові класи. Ініціація мала на меті підготовку підростаючого покоління до виробничого, суспільного, шлюбного і духовного життя в межах своєї групи. Зазвичай ініціації полягали в різноманітних випробовуваннях на фізичну силу, спритність, а іноді і витривалість. Нерідко ініціації супроводжувалися фізичним болем, тортурами, різного роду операціями над статевими органами.

 Ініціація є обрядом, який відіграє важливу роль у формуванні нової соціальної ідентичності підлітка і засвідчує його перехід у світ дорослих. Отже, обряд ініціації виконує функцію забезпечення переходу від підліткового до визнаного суспільством дорослого статусу.

Виокремлюють три етапи процесу ініціації:

1) ритуал відлучення від статусу дитини, який засвідчує розрив індивіда з попередньою групою;

2) перехідний, що є підготовчим до нового статусу;

3) ритуал прийому підлітка у суспільство дорослих - народження новою людиною.

За допомогою ініціації відбувається усвідомлення особистістю своєї належності водночас до кількох груп: з'являються сексуальна і тендерна ідентичність та ідентичність як члена групи ровесників. Основною функцією ініціації виступало формування позитивної соціальної ідентичності, що сприяло підвищенню згуртованості племені.

Окремі дослідники вважають, що обряд ініціації зникає водночас із виникненням складних соціальних систем і зникненням старого суспільного ладу, в якому вони створені

Залишки ініціацій збереглися у народів Тропічної Африки. Віддаленими пережитками ініціацій можна вважати звичайобрізання в ісламі та іудаїзмі, також обряд хрещення у християнстві.

40.О-те дитинство кінця хх-початку хні ст..

Дитинство протягом останнього часу є тією проблемою в суспільстві, яка викликає все більше зацікавлення та тривогу. Сучасні дослідники дитинства інтерпретують його здебільшого через традиційні академічні дискурси, що полягають у поділі дитинства між психологією, соціологією та антропологією і, таким чином, роблять його складовою таких конструктів, як процес розвитку, соціалізація й акультуризація.

Значна частина сучасних дослідників дитинства схиляється до визначення того, що дитинство, скоріш за все, як поняття, а не дійсний і матеріальний стан речі, є здебільшого конструктом, створеним дорослими.

Стан дитинства є перехідним та історично змінним. У різні історичні часи діти ставали активними учасниками суспільно-економічного розвитку.

Підходи до розуміння дитинства як педагогічної категорії змінилися тільки протягом останнього часу. Дитинство стали вважати правдоподібним конструктом (у якому досить часто уява переплітається з особистими

спогадами). Цей конструкт репрезентував певну культуру, яка мала нівелювати відмінності між дітьми – статеві, національні, суспільні, фізичні.

Із середини 70-х рр. ХХ ст. соціологи дитинства та суспільні політики стали обстоювати думку, що діти не лише потребують задоволення потреб. Вони мають власні турботи та запити. Таким чином, було сформовано ще один поширений у західному суспільстві дискурс “прав дитини”, в основі якого – розуміння дітей як громадян, що володіють громадянськими правами. Перехід від “дискурсу потреб” до “дискурсу прав” привів до визнання дітей суб’єктами суспільних процесів, здатних діяти на власний розсуд, мати свій голос стосовно того, що робиться для них із ними. Таким чином, можемо констатувати, що дослідження проблем дитини й дитинства протягом останніх десятиліть значно активізувалося та набули якісно нового змісту й форм. Можна сміливо говорити про те, що проблема дитинства в більшості країн світу стала справою державної полі-

тики. Відповідно, і для суспільства розв’язання проблем, пов’язаних з розвитком дітей, захистом їх прав, створенням належних умов медичного обслуговування тощо, набули першочергового значення.