87. Професія як система соціальних відношень. Класифікація професій. Трудовий пост і робоче місце.

Професія — це група споріднених спеціальностей; визначений вид трудової діяльності, який виник у результаті суспільного розподілу праці; і вимагає для її виконання відповідних здібностей, теоретичних знань і практичних навичок;т вона визначається характером створюваного: продукту, необхідними знаряддями праці і специфічними умовами виробництва. Професія має такі соціальні аспекти:Галузь докладання сил людини,як суб’єкта праці,обмежений вид трудової діяльності;спільність людей,які виконують певні трудові функції,що мають суспільно-корисний характер;підготовленість(знання,вміння,навички)людини,дякуючи яким,вона здатна виконувати відповідні трудові функції;діяльність професіонала як процес реалізації трудових функцій,що виконуються професійно;діяльність,яка виконується за певну винагороду,моральну і матеріальну,яка дає людині можливість задовольняти свої потреби;діяльність,що дає людині певний соціальний і суспільний статус.

Трудовий пост- це обмежена внаслідок розподілу праці і зафіксована документально галузь докладання сил людини з метою створення соціально-цінного продукту. Трудовий пост є однією з форм існування професії, як одна з її підсистем.

Робоче місце-це трудовий пост,заданий і обмежений сукупністю специфічних умов;це реальний простір трудової діяльності суб’єкта,який визначається конкретними фізичними,організаційними,соціальними,психологічними,і правовими факторами.

Важливим напрямком в забезпеченні ефективності та надійності діяльності спеціалістів є пристосування технічних засобів до людини. Науково обгрунтоване обладнання постів (ОП) та пультів управління (ПУ) передбачає забезпечення оптимальних умов праці, максимальної надійності та ефективності професійної діяльності спеціаліста, простоти та легкості керування технікою та зброєю, а також збереження працездатності, профілактики передчасного розвитку перевантаження.

Пост є робочим місцем спеціалістів, під яким розуміють зону його професійної діяльності, оснащену технічними засобами, необхідними для управління технікою та зброєю. Головним технічним засобом будь-якої ОП чи ПУ є пульт управління, на якому розташовано засоби відображення інформації (індикатори) та органи управління (маніпулятори). Засоби ж зв'язку, забезпечення безпеки, робоче місце відносяться до допоміжного обладнання. Конструктивно робочий простір пультів управління поділяється на дві частини: сенсорне (інформаційне) поле, на якому розміщені різні контрольно-вимірювальні прилади, та моторне (маніпуляторне) поле, де розташовані органи управління.

В історії вітчизняної і зарубіжної психології відомо немало спроб класифікації професій. Кількісна і якісна різноманітність класифікаційних ознак, за якими проводилось диференціювання професій, не затушовує їх загальної основи. 1. Залежно від предмету праці всі професії поділяються на п'ять типів. "Людина - природа" Це професії, пов'язані з сільським господарством, харчовою промисловістю, медициною і науковими дослідженнями (біологія, географія). Певний інтерес до природи (не основний) повинні мати психолог, менеджер з туризму і готельного бізнесу. "Людина - техніка". Головний, провідний предмет праці - технічні об'єкти (машини, механізми), матеріали, види енергії. Праця робітників тут спрямована не тільки на техніку, але і на провідний предмет професійної уваги - область технічних об'єктів та їх властивостей. "Людина - людина". Головний, провідний предмет праці - люди. Професії: лікар, учитель, психолог, перукар, екскурсовод, менеджер, керівник художнього колективу тощо. "Людина - знакові системи". Головний, провідний предмет праці - умовні знаки, цифри, коди, природні чи штучні мови. Професії: перекладач, кресляр, інженер, топограф, секретар-друкарка, програміст тощо. "Людина - художній образ". Головний, провідний предмет праці - художній образ, способи його створення. Професії: артист, художник, музикант, дизайнер, різьбяр по каменю, літературний працівник. 2.За умовами праці виділяють чотири групи професій: Праця в умовах звичайного (побутового) мікроклімату (бухгалтер, інженер, програміст, секретар-референт). Праця з перебуванням на відкритому повітрі з різкими перепадами температури, вологості (будівельник, пожежник, рільник, агроном). Праця у незвичних умовах: під землею, під водою, на висоті, в повітрі, в гарячих цехах, в цехах з неминучою виробничою шкодою (льотчик, шахтар, водолаз, апаратник). Праця з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я, життя людей, за великі суспільні, матеріальні цінності (вчитель, лікар, інженер з техніки безпеки, аудитор). 3. Залежно від засобів праці професії поділяють на чотири групи: Професії, пов'язані з використанням ручної праці (столяр, монтажник радіоапаратури, ювелір, музикант, хірург). Професії, пов'язані з використанням машин з ручним керуванням (токар, водій, машиніст, оператор зв'язку). Професії, пов'язані з використанням напівавтоматів, автоматів, автоматичних ліній, робототехнічних комплексів (сталевар, друкар, апаратник, диспетчер енергосистеми). Професії, пов'язані з використанням функціональних засобів, знарядь праці (викладач, актор, диригент, режисер, спортсмен). 4. Залежно від мети праці можна виділити три класи професій: Гностичні: розпізнати, розрізнити, оцінити, перевірити (санітарний лікар, літературний критик, контролер, товарознавець, експерт, слідчий). Перетворюючі: обробити, перемістити, організувати, перетворити (водій, живописець, викладач, паркетник, слюсар, кравець). Дослідницькі: винайти, вигадати, знайти новий варіант, сконструювати (закрійник, розмітник, селекціонер, художник-оформлювач).

88. Психологічні механізми адаптації людей до вимог професії та діяльності в організації. Системне вивчення різних рівнів адаптації людини ("суб'єкт-об'єкт", "суб'єкт-суб'єкт", "суб'єкт-група", "суб'єкт-організація", "суб'єкт-соціум") передбачає виділення відповідних "одиниць аналізу". Вони повинні бути адекватні різним "масштабами" адаптації - різним психологічним механізмам узгодження індивідуальності людини та зовнішніх умов його життєдіяльності. Процес адаптації людини до середовища не може бути одноактним з огляду на безліч обставин (зміни з віком біології людини, його особистісного і професійного розвитку, зміни збігом часу вимог робочого місця, технології роботи, складу соціальних груп, стадій розвитку організації та інші). Таким чином, актуальними є і питання фазовості - періодів більш і менш адекватного узгодження індивідуальності людини і умов середовища його життєдіяльності. Досягнення вищих професійних результатів шляхом об'єднання суб'єктами своїх цілей визначається різними психологічними механізмами і широким спектром факторів - від особливостей узгодження психофізіології партнерів до узгодження їх соціальних стереотипів. Успішність адаптації людини як суб'єкта праці до діяльності в конкретній організаційній структурі на різних її рівнях пов'язана з адекватністю його рефлексії різних "логік", закономірностей, факторів взаємодії різних систем ("суб'єкт-об'єкт", "суб'єкт-суб'єкт" та ін) і відповідної їм активності людини як індивіда, як суб'єкту, як особистості, як індивідуальності. Адаптацію можна розглядати як динамічний процес постійного придбання і втрати ресурсів взаємодіючих суб'єктів. У масштабі життєдіяльності окремої людини мають місце як процес придбання (професіоналізм, майстерність, мудрість, самоактуалізація, самоефективність), так і паралельний процес втрати його ресурсів (професійна деформація особистості, фізичні і психічні захворювання). У масштабі підрозділи і організації - це велика або менша ефективність реалізації ними зовнішніх, соціально заданих функцій із творення суспільно значущих результатів. Ефективне використання активності окремих суб'єктів у масштабі організації передбачає виявлення всієї системи адаптаційних і регуляторних механізмів, що розглядаються як динамічний процесі постійного породження і руйнування ресурсів взаємодіючих суб'єктів. В цілому стан питання системних механізмів адаптації можна звести до наступних положень. 1. Адаптація є постійний процес активного узгодження людиною своїх індивідуальних особливостей (індивідуальна, особистісних) з умовами зовнішнього середовища (вимогами робочого місця, особливостями партнерів, соціальних груп, організаційної культури тощо), що забезпечують успішність його професійної діяльності і повноцінну особистісну самореалізацію в усіх сферах життєдіяльності . 2. Адаптація людини до праці є сукупність психологічних механізмів, що виявляється в успішності його професійної діяльності, задоволеності своєю працею, оптимальної психічної і фізіологічної "ціні", витраченої на досягнення результату. Вони повинні бути узгоджені з нормативами діяльності, груповими нормами, вимогами організаційної культури, взаємодій з партнерами, що проявляються як оптимальна професійна кар'єра. У цілому кар'єра повинна відображати якість узгодження "зовнішніх" і "внутрішніх" умов життя суб'єкта, успішність його повноцінної самореалізації в різних сферах життєдіяльності. 3. Адаптація являє собою фазовий процес періодичних змін її форм, обумовлених динамікою сукупності біологічних, особистісних, професійних особливостей людини як суб'єкта діяльності. Ці фази виявляються в періодичних змінах структури ПВК, в періодизації професійної кар'єри (службові переміщення, кризи і ін), в періодах більшої і меншої ефективності його як суб'єкта праці, в періодах більшого чи меншого соціального благополуччя, в загальній динаміці життєвих криз і можливостей максимальної самореалізації - в стадіях підйому ("акме"), досягнення і збереження стабільності ("плато") та інерції (спаду).

89. Професійна придатність та процес її формування. Принципи визначення професійної придатності. Процедура визначення (оцінки) відпо­відно до вимог конкретної трудової діяльності і підготовки фахівця в науковому і практичному відношенні визначається як діагностика, прогнозування і формування професійної придатності конкретної лю­дини. Проблема професійної придатності за своєю сутністю є проблемою взаємної адаптації людини до діяльності (її засобів, змісту, умов, організації), тобто забезпечення придатності самої діяльності для людини, а також оцінки і формування придатності людини для конкретної діяльності або групи діяльностей. Перший підхід передбачає ергономічні рішення оптимізації діяльності, а другий – психологічне, фізіологічне, медичне й інше забезпечення процесу формування професіонала. Сукупність специфічних властивостей, котрі забезпечують можливість динамічної взаємодії людини й технічних засобів з метою виконання системою поставлених завдань у визначених умо­вах експлуатації, може бути названа ергономічністю системи. Ергономічність охоплює ряд властивостей системи, які на­зивають функціональною комфортністю (керованість, обслуговуваність, освоюваність і заселеність). Професійна придатність визначається сукупністю індивідуальних особливостей людини, що впливають на успішність освоєння якої-небудь трудової діяльності й ефективність її виконання. Професійна придатність визначається також рівнем задоволеності людини процесом і результатами своєї праці. Таким чином, поняття професійної придатності використовується для характеристики людини з погляду її відповідності до вимог трудо­вої діяльності. Властивість професійної придатності варто розглядати в двох ас­пектах: по-перше, як сукупність вихідних індивідуальних якостей люди­ни, що визначають успішність формування придатності до конкретної діяльності, і, по-друге, як систему наявних, сформованих і взаємозалежних якостей суб'єкта діяльності (професій­них, психологічних та ін.), що забезпечують ефективне виконання кон­кретних професійних завдань. Професійна придатність до конкретної трудової діяльності відби­ває особливості процесу вибору, визначення майбутньої професії на основі діагностики і прогнозування можливостей людини успішно її освоїти й ефективно працювати, а також розвитку комплексу профе­сійно значимих якостей, тобто формування професіонала. Процес формування професійної придатності, її розвиток на шляху професіоналізації суб'єкта діяльності проходить ряд етапів, основними з яких є такі:

1) трудове виховання і навчання (підготовка до праці і вибору профе­сії) - виховання в дитини любові до праці, оволодіння найпростішими знаряддями і способами праці, формування готовності до праці, по­треби і розуміння її необхідності, розвиток загальнотрудових навичок; 2) професійна орієнтація - допомога у виборі професії на основі професійної освіти, консультації, корекції професійних задумів;

3) професійний добір – визначення ступеня придатності людини до визначеного виду діяльності на основі зіставлення її індивідуальних особливостей з вимогами професії (на цьому етапі можливо також рішення завдань розподілу фахівців, комплектування навчальних і професійних груп, підбір фахівця до функціонуючої групи і т.д.);

4) професійна підготовка – обґрунтування рекомендацій і програм; методики і засоби навчання і тренування, об'єктивні методи і критерії оцінки рівня професійної підготовленості; 5) професійна адаптація – розробка засобів, методів і критеріїв оцінки особливостей пристосування суб'єкта праці до змісту й умов конкретної діяльності й обгрунтування рекомендацій із прискорення цього процесу;

6) професійна діяльність – забезпечення раціональної організації (регламентації), умов і процесу (змісту) трудової діяльності, високої ефективності, якості, безпеки праці, професійного удосконалювання, охорони здоров'я, задоволеності працею;

7) професійна атестація – періодична оцінка професійної квалі­фікації з метою визначення відповідності займаній посаді й обґрунту­вання рекомендацій з посадових призначень, переміщень, а також на­прямів навчання, перепідготовки;

8) професійна реабілітація – відновлення функціонального стану організму і психіки після напруженої роботи і перенесених захворю­вань, перевтомлення, постстресових станів при розвитку стійких нега­тивних домінантних станів у результаті частих професійних невдач.

Властивість придатності до конкретної професії досить динамічна в зв'язку з постійним розвитком як самої діяльності, так і особистості професіонала. Професійний шлях суб'єкта пов'язаний з періодичною і частковою зміною вимог діяльності у вигляді зміни або удосконалення її засобів, постановки нових трудових завдань, появи екстремальних умов і т.п. Методичні підходи до психологічної оцінки професійної придат­ності значною мірою визначаються сучасними поглядами на не­обхідність вивчення людини з позицій категорії суб'єкта діяльності. Використання цього підходу зумовлюється тим, що тільки включення особистості в систему суспільних і виробничих відносин і перетворен­ня її в суб'єкт діяльності забезпечує синтез психологічних вимог діяльності і можливостей, прагнень, здібностей і активності особис­тості. З позицій включення особистості в діяльність вивчення суб'єкта має передбачати як оцінку досить стійких, сформованих і необхідних для здійснення діяльності якостей особистості, так і врахування мож­ливого перетворення цих якостей у динаміку професійного навчання і праці, а також у зв'язку зі змінами вимог діяльності. В оцінці професійно важливих психологічних якостей ведучим продовжує залишатися метод тестів. Для обгрун­тування диференційних критеріїв прогнозування професійної придат­ності застосовуються різні методи. Відносно рідко використовуються такі прийоми, як попарне порівняння індивідів за результатами психо­логічного обстеження, а також врахування думок експертів про придат­ність індивіда методом групового обговорення. Значно частіше застосо­вується метод установлення рангових місць і бальної стандартної оцін­ки як окремих психологічних якостей, так і їхньої сукупності, а також алгоритм, заснований на модифікації послідовного статистичного ана­лізу відношення імовірностей значень психологічних показників.