Народники і марксисти

Німецький соціял-демократизм, перещеплений на російський грунт працями Плеханова, Струве, Туган-Барановського й ін., здо­був собі багато прихильників серед молоді і навіть загалом серед освіченої громади, котрій він імпонував знанням будучини, про­стотою в ставленні і розв'язуванні найскладніших питань, догма­тичністю тез, ніби науковою фразеологією і тим, що пок. Драго­манов у німецьких соціал-демократів називав "жидівською само-похвальбою^ Є се характеристичне явище, що саме в пору, коли сей марксшський соціял-демократизм і з погляду на свої наукові основи, і з погляду на свою політику як партія в Европі близький банкрутства, він здобуває собі найгарячіших прихильників у Росії, серед російської молоді. Дуже сумно, що на сю доктрину ловиться в значній часті гарячіша українська молодь, хоча соціял-демокра­тизм стає ворожо як проти усяких об'явів суспільної самодіялвнор ста та децентралізації, так само і проти національного украшсьюЯ го руху, і з того погляду являється для українства далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавіє і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичної сили і, так сказати, в'яже руки, то соціял-демократизм крає душі, напоює їх пустими і фаль­шивими доктринами і відвертає від праці на рідному грунті.

Поза межами можливого

Коли підходимо здалека до високих гір, наїжених голими, стрімкими скалами, увінчаних ледівцями, мов гладкими скляними стінами, то мимовільно в нашій душі зринає жах і гомонить думка: "Там вийти! Стати на онтій ледяній іглі — ні, це неможливо!"

Коли європейці почали на руїнах давньої Ніневії віднаходити глиняні цегли, вази та циліндри, покриті клиновими написами, і побачили, що це написи уложені незвісними їм характерами, по незвісній системі (чи то азбучне письмо, чи силабічне, чи ідео­графічне?) і на незвісній давно вимерлій мові, то по довгих да­ремних пробах вирішили, що відчитання цього письма — річ неможлива.

Коли простому чоловікові скажете, що сонце віддалене від землі 20 мільйонів миль і що промінь світла в одній секунді пробігає 40 000 миль, то він, коли схоче бути щирий з вами, витріщить на вас очі і запитає:

"А хіба Ви були на сонці? Хіба Ви їздили на світлянім промені? То неможливе, щоб ви могли це знати.

Ціла історія нашої цивілізації, матеріяльної і духовної, це не щотнше, як постепенно, систематичне і ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого. Те, що було неможливе нашим предкам, від чого їх руки і їх думки відскакували, як від скляної гори, це для нас показується зовсім можливим і навіть зглядно легким до виконання.

ЩО ТАКЕ ПОСТУП?

(Фрагменти)

Приходимо тепер до дуже важної точки нашого викладу. Поділ праці веде до прискорення і вдосконалення праці. Винаходом машин роблять людську працю в сто, тисячу разів швидшою, легшою, вдатнішою; заступають роботу мільйонів людей. За останніх сто літ, можна сміло сказати, нароблено більше предме­тів для людської потреби та людського вжитку, ніж за всі попередні тисячоліття. Погадаймо лише, що за той час набудовано стільки залізниць, що можна би ними 14 разів оперезати землю там, де вона найгрубша, а телеграфів стільки, що напевно оперезав би її зо сто разів, що тепер можна за два місяці об'їхати всю землю і вернутися назад на своє місце. Погадаймо, що за тих сто літ зужито величезні гори кам'яного вугля, якого давніше майже не тикали, видобуто і пущено в обіг більше золота, срібла, заліза та інших мета­лів, ніж давніше могли думкою збагнути люди, засаджено безмірні простори бавовною, засіяно пшеницею і заселено робочими людьми. Ніколи ще людськість не працювала так напруго та горячково, не виробляла стільки всяких достатків, хліба, одежі і всього потрібно­го для людського вжитку. Ніколи досі не велася на такий величез­ний розмір торгівля[...].