урок 6. Худ.кул. 10 клас

Урок № 6.

Дата:

Тема: «Шкільний театр, зв’язок із викладанням поетики та риторики. Вертеп.»

Тип уроку: комбінований

Мета: продовжити ознайомлювати учнів із розвитком театрального мистецтва в Україні; розглянути особливості шкільної драми та літургійного дійства, театру бароко й рококо, актуальність репертуару інтермедій, інтерлюдій та вертепного дійства; розвивати вміння порівнювати українську художню культуру минулого й сучасності; сприяти опануванню учнями художньо-практичних умінь та навичок; виховувати інтерес до музичної та театральної культурної спадщини.

Основні поняття: Інтермедія, інтерлюдія – невелика п’юся переважно гумористичного характеру, яку виконують між актами вистави. Вертеп – явище театральної творчості, що можна водночас визначити і як перший народний ляльковий театр, і як ранній народний музичний театр, і як варіант драматичного театру.

Обладнання: підручник, презентація.

Місце: клас

Час: 45 хвилин

Хід уроку:

І. Вступна частина (15 хв.) – перелік особового складу; оформлення журналу; Перевірка знань та умінь з попередньої теми:

- На які дві групи можна поділити музичну творчість? (народна і професійна музика)

- Що ми вважаємо народною музикою?

- Чим народна музика відрізняється від професійної?

- Які ви знаєте різновиди української народної пісні?

ІІ. Основна частина (25 хв.) – пояснення нового матеріалу;

План:

1. Шкільний театр.

2. Вертеп.

1. Шкільний театр.

На козацько-гетьманську добу припадає розвиток українського шкільного театру. Його становлення відбувалося у навчальних закладах – Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. Згідно зі шкільною програмою у межах вивчення обов’язкових предметів – поетики й риторики – учнів навчали складати декламації – віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Вони часто приурочували до релігійних свят, днів пам’яті святих або відомих духовних осіб, з нагоди військових перемог, до приїзду високоповажних гостей до навчального закладу тощо.

Застосовувалось навіть мінімальне оформлення: спеціальні костюми, завіса, атрибутика, рідше – скупі декорації. Інколи складовою такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися і під час філософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.

Декламації та діалоги – безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не тільки розігрували готові п’єси, а й брали участь у їх створенні, а під час канікул влаштовували «рекреаційні» вистави» просто неба.

Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми – трагедії, комедії, трагікомедії – здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».

До шкільного театру включалися переважно різдвяні і великодні драми, а також п’єси морально-дидактичного та історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися – анонімні, як, наприклад, перша відома на сьогодні шкільна драма «Олексій, чоловік Божій».

Драма на історичні теми присвячувалися реальним подіям і видатним постатям. Так, у трагікомедії «Володимир» Ф.Прокопофича зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді йдеться про гетьмана І.Мазепу та його культурницьку діяльність. У драмі невідомого автора «Милость Божія» головною дійовою особою виступає герой національно визвольної війни Б.Хмельницький.

Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали «книжною» мовою, з розважальною метою виконувалися веселі й жартівливі інтермедії, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів із народного побуту. Поступово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним театральним жанром – своєрідною попередницею жанру комедії.

Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом («хор ангелів»), кантами, інструментальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше – танцями.

Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д.Тупало,Ф.Прокопович, С.Полоцький, М.Козачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусії, Сербії, де вони також створювали театри, хори.

2. Вертеп.

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не з’ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев’яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Така будова скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями – релігійною і народною. На верхньому, «небесному», поверсі йшли християнська драма-містерія про народження Христа дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, «земному», - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні й танці, грали «троїсті музики». Наприкінці з’являвся головний герой – сміливий Запорожець, народний захисник. Цю ляльку робили вищою за всі інші і вдягали в яскравий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню «Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні».

На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий «живий вертеп», у якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народних мас, предтечею демократичного театру.

Початки драматичного театру зародилися у гетьманській столиці – Глухові. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок», поставлена французькою мовою (1751). На сцені ставилися також опери італійських композиторів, комедії Мольєра. Отже, це була перша спроба створення придворного театру.

Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим втіленням стилю бароко.

ІІІ. Заключна частина (5 хв.) – запитання на закріплення нового матеріалу:

• Поясніть назву «шкільний театр».

• Яка роль інтермедій у структурі українського театру епохи бароко?

• Які культурні діячі сприяли розвитку українського шкільного театру?

Д/з: Дослідіть внесок Ф.Прокоповича та його сучасників у розвиток українського театрального мистецтва козацько-гетьманської доби.