вчені

4

Урок

Міні-проект «Видатні вчені-натуралісти».

1. Видатні європейські вчені-натуралісти.

Повідомлення про Олександра Гумбольдта.

Син прусського дворянина Олександр Гумбольдт (1769–1859) здобув чудову освіту в університеті Берліна й інших відомих німецьких міст. Однак кордони німецьких земель здавалися Гумбольдту затісними. Тому в 1797 році, отримавши спадщину, він залишив службу й поїхав в Іспанію, а потім далі — у Південну Америку. За п’ять років (1799–1804) він уздовж і впоперек об’їздив Чилі, Колумбію, Перу, Бразилію, Венесуелу, відвідав Кубу, Мексику й США. Він перший піднявся на найвищі вершини гір в Андах. 1-3

Його цікавили аж ніяк не спортивні досягнення: під час експедиції він зібрав великий матеріал про природу Америки. Подорожуючи в горах Південної Америки, Олександр Гумбольдт звернув увагу на те, що в тропіках підйом від підніжжя гори до її вершини схожий на подорож від екватора до півночі. Густі тропічні ліси в міру підйому змінюються листяними лісами, потім хвойними, що нагадують північну тайгу. Ще вище розташовані так звані альпійські луки з різними травами. На вершинах найвищих гір лежать вічні сніги. Це явище закономірної зміни рослинності в горах дістало назву — висотна поясність.

Після повернення до Європи з американської експедиції Гумбольдт упродовж 20 років сортував і обробляв зібрані колекції й дані. Але кабінетним ученим Олександр Гумбольдт так і не став. У 1829 році він здійснив іншу значну подорож, цього разу в Росію через Уральські гори й далі до кордону з Китаєм. По дорозі назад він досліджував Каспійське море.

Ім’ям Олександра Гумбольдта названі ріки й озера, гірські й океанічні хребти та течії.

Повідомлення про Карла Ліннея.

Карл Лінней (1707–1778) народився у Швеції в родині сільського священика й змалечку найбільше цікавився садом свого батька. У школі він навчався погано, і його ледь не відрахували за те, що не міг засвоїти латину. Хлопця врятувало поручительство одного з викладачів, разом з яким юний Лінней все­таки вивчив латину. Пізніше він закінчив два університети й у 1739 році у віці 32 років став першим президентом Шведської академії наук. 4

У 1745 році він продемонстрував сенату Упсальського університету винайдений ним ртутний термометр із точкою замерзання води 0 і точкою кипіння води 100, яким ми користуємося дотепер. Тим часом запропонований шведським астрономом і фізиком А. Цельсієм термометр мав трохи іншу шкалу.

Та найвідоміші досягнення Карла Ліннея пов’язані із систематикою. Він перший створив повну ієрархічну систему (певний логічний і зрозумілий порядок) рослинного й тваринного світу. 5

Саме він установив, що квіти деяких рослин розкриваються лише в певний час доби. Використовуючи цю їхню властивість, Лінней зробив у шведському місті Упсала дивовижний квітковий годинник. Його циферблат складався із секторів, у кожному з яких були посаджені рослини, квіти яких розпускалися в певний час. Єдиний недолік цього годинника був такий самий, як і в сонячному годиннику — він «працює» тільки в ясну сонячну погоду.

Повідомлення про Грегора Менделя.

Грегор Йоганн Мендель (1822–1884) народився на території колишньої Австро­Угорщини в родині селянина. Він блискуче закінчив дворічні філософські курси, але не зміг продовжити освіту через важке матеріальне становище родини. Намагаючись досягти кращого матеріального становища, Мендель став ченцем монастиря. Разом із саном ченця він дістав і нове ім’я — Грегор. Уже після постригу Мендель навчався в Богословському інституті й у Віденському університеті, потім працював викладачем. Останні 15 років життя він був настоятелем монастиря. 6

З юності Грегор Мендель цікавився природознавством. Хоча він не був професійним ученим­біологом, усе­таки постійно експериментував з різними рослинами й бджолами. Його вважають засновником науки про спадковість — генетики. Його публікація й доповідь про аналіз певних спадкових ознак рослин на прикладі гороху не знайшли відповідної оцінки свого часу. Робота дослідника була «перевідкрита» лише в 1900 році й принесла Менделю славу вже після його смерті.

До кінця 70­х років ХХ століття генетика взагалі просувалася шляхом, прокладеним Менделем.

Повідомлення про Луї Пастера.

Луї Пастер (1822–1895) народився в невеликому містечку Франції. У 20 років вступив до Вищої школи в Парижі й через п’ять років закінчив її, отримавши ступінь доктора наук. 7

Працюючи в місті Ліль, що був центром французького виноробства, Пастер відкрив фактор спиртового бродіння. З’ясувалося, що бродіння викликають мікроорганізми, а саме спиртові дріжджі. Окрім того, Пастер відкрив, що під впливом іншого виду дріжджів — молочнокислих — вино швидко скисає. А головне, Пастер установив, що мікроорганізми гинуть, якщо вино сильно підігріти. Зараз такий спосіб обробки харчових продуктів називають пастеризацією за ім’ям його першовідкривача — Луї Пастера. 8

Саме Пастер з’ясував, що мікроби є фактором усіх інфекційних захворювань людини й тварин, а з його ім’ям пов’язане виникнення науки мікробіології.

Він зробив великий внесок у розвиток імунології. У його лабораторії створювалися препарати, які можуть захистити людей від інфекційних хвороб. Пастеру було вже за 50 років, коли він почав пошук вакцини проти сказу — страшної хвороби, що передається людині через укус хворої тварини. Через п’ять років вакцина була отримана, і її почали готувати й використовувати в особливих лабораторіях, які називали «пастерівськими станціями». Таку станцію, одну з перших у Європі, відкрив у 1886 році Ілля Мечников в Одесі.

Пастера обрали членом одразу кількох академій світу, а на своїй батьківщині, у Франції, він отримав найвищу нагороду Франції — орден Почесного легіону.

2. Вітчизняні вчені.

Повідомлення про Івана Павлова.

Іван Павлов (1849–1936) народився в Рязані в родині священика. Закінчив спочатку духовне училище, а потім духовну семінарію. Там він зацікавився працями з природничих наук і в 1870 році залишив семінарію й вступив до Санкт­Петербурзького університету. За студентську наукову працю з вивчення підшлункової залози він був нагороджений золотою медаллю. 9

Після закінчення університету Павлов працював у клініці відомого лікаря Сергія Боткіна, де й захистив докторську дисертацію. Він провів кілька дуже складних операцій на травному тракті. Під час операції на шлунку собаки Павлов зробив висновок, що роботою шлункових залоз керує нервова система: як тільки їжу проковтнуто, нервова система дає команду виділяти шлунковий сік для перетравлювання їжі. Далі вчений помітив, що виділення шлункового соку й слини в собак може відбуватися навіть на кроки людини, яка приносить їжу в певний час. Такий зв’язок у корі головного мозку між подразником (наприклад, кроки людини, яка несе їжу для собаки) і отриманням їжі дістав назву умовного рефлексу.

У 1904 році за роботи із травлення Іванові Павлову була присуджена Нобелівська премія, а в 1907 році його обрали членом Російської Академії наук. Завдяки його роботам був створений новий розділ біології — фізіологія вищої нервової діяльності.

Повідомлення про Іллю Мечникова.

Ілля Мечников (1845–1916) народився в Харківській губернії, закінчив Харківський університет і в 20 років отримав звання кандидата природознавчих наук. 10

Життя в науці не було для Мечникова спокійним. У 1870 році він подав прохання про прийом до Медико­хірургічної академії в Петербурзі, але йому відмовили. Після цього Мечников виїхав із Росії й поселився в Італії. У 1888 році, працюючи в Парижі в Пастерівському інституті, він написав працю про особливі клітини — лімфоцити, що захищають організм від мікроорганізмів, які спричинюють хвороби. Це відкриття стало одним з найважливіших в історії науки. 11 У 1908 році за створення науки про імунітет Іллі Мечникову була вручена Нобелівська премія. Саме в бібліотеці Пастерівського інституту в Парижі й зберігається урна з прахом цього видатного вченого.

В останні роки життя Мечников зацікавився проблемами старіння організму. Щоб затримати старість, він рекомендував пити кефір.