Загальна хірургія
.pdf3.1. Захворювання і пошкодження голови |
3 7 1 |
|
|
|
|
Клініка. Хворі з підозрою на абсцес мозку повинні госпіталізуватися в нейрохірургічне відділення. Постійними клінічними ознаками абсцесу головного мозку є: головний біль, запаморочення, подразливість, неспокій, біль при постукуванні по відповідній ділянці черепа. При подальшому розвитку хвороби наростає внутрішньочерепний тиск, виникає нудота, блювання, запаморочення, галюцинації; хворі втрачають свідомість і, нарешті, настає церебральна кома. Ступінь вираженості симптомів залежить від розмірів абсцесу і його локалізації. Абсцес мозочка викликає гіпотензію, атаксію, ністагм, запаморочення. Прорив гнійника на поверхню мозку призводить до розвитку менінгіту. При прориві його в шлуночки мозку швидко настає смерть.
При хронічному перебігу захворювання хворі можуть скаржитися на постійний головний біль, загальну слабість, апатію, сонливість, періодичне підвищення температури тіла.
Для уточнення діагнозу використовують комп’ютерну томографію, ультразвукову ехографію, ангіографію судин мозку. В окремих випадках діагностичне значення має енцефалографія.
Лікування. Абсцес головного мозку лікують тільки хірургічним методом. Проводять трепанацію черепа, розкривають гнійник і видаляють усі уражені ділянки разом із капсулою. Операцію закінчують дренуванням порожнини гнійника гумовими випускниками. В окремих випадках проводять повне висікання гнійника разом із його капсулою. При неосумкованих, глибоко розташованих гнійниках виконують пункцію, відсмоктують вміст абсцесу і в його порожнину вводять антибіотики.
Хворі, оперовані з приводу абсцесу мозку, потребують ретельного догляду. Пов’язка на голові повинна бути чистою і надійно захищати рану від додаткового інфікування. Поряд із цим, хворим проводять інтенсивну антибактеріальну терапію, призначають сульфаніламідні препарати, їх краще вводити внутрішньовенно або через сонну артерію. При явищах набряку мозку призначають дегідратаційну терапію. Призначають висококалорійне харчування, переливають антистафілококову плазму, вводять гамма-глобулін.
3.1.7. ПУХЛИНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Виникають переважно у людей віком 20-50 років і частіше уражають великі півкулі, мозочок, гіпофіз і т. ін. За своїм походженням пухлини головного мозку бувають первинними – утвореними з тканин головного мозку і вторинними – метастатичними (при раці молочної залози, легень). Частіше всього зустрічаються гліоми – пухлини, що розвиваються з мозкової тканини; менінгіоми – з мозкових оболонок, аденоми – пухлини гіпофіза, а також невриноми – із нервової тканини, ангіоми – з судинної, дермоїди – з ембріональної тканини. Більшість пухлин головного мозку характеризуються прогресуючим ростом, проростаючи в прилеглі тканини; вони пошкоджують мозок або тиснуть на нього і підвищують внутрішньочерепний тиск.
3 7 2 |
Спеціальна хірургія |
Клініка. Клінічна картина росту пухлин головного мозку складається з загальномозкових (постійний головний біль, запаморочення, нудота, блювання і т. ін.) і вогнищевих ознак (порушення чутливості відповідних ділянок тіла, зору, слуху та ін.). Вони залежать від місця розташування пухлини, порушення функції певної ділянки мозку і його центрів. Так, при наявності пухлини у висковій долі виникають розлади мови (втрата пам’яті на слова, мовна глухота), нюху, виникають слухові і зорові галюцинації. При пухлинах потиличної ділянки мозку виникають розлади зору, зорові галюцинації і т. ін. Пухлини мозочка характеризуються розладами координації рухів – втратою рівноваги при стоянні і ходьбі. Ознаками наростання внутрішньочерепного тиску є зміни на очному дні. При його дослідженні виявляють застійні соски, екзофтальм (вирячування очних яблук). Вирішальне значення для встановлення діагнозу пухлини мозку мають: рентгенографія черепа в двох проекціях, комп’ютерна томографія, УЗД, ангіографія судин мозку, енцефалографія .
Лікування. Пухлини головного мозку лікують оперативним шляхом. Успіх операції залежить від ранньої діагностики, локалізації і типу пухлини. Хороші результати спостерігають після радикального видалення менінгіом. Гліоми часто дають рецидиви. В окремих випадках, при невеликих пухлинах, використовують прицільне ендоваскулярне їх видалення під контролем рентгеноскопії. При неможливості радикального видалення пухлини проводять паліативні операції, мета яких полягає у зниженні внутрішньочерепного тиску (декомпресивну трепанацію черепа). У деяких випадках використовують радіоактивні ізотопи (фосфор) або променеву терапію. Поряд з цим, для покращення стану хворих призначають симптоматичні засоби (болезаспокійливі, снодійні).
3.1.8. ЗАХВОРЮВАННЯ ТА ПОШКОДЖЕННЯ ОБЛИЧЧЯ
Вродженівадиобличчя
Виникають внаслідок неправильного розвитку зачатків лицьового черепа в період перших двох-трьох місяців внутрішньоутробного життя. Причинами виникнення вад обличчя можуть бути різні екзогенні й ендогенні фактори, які несприятливо впливають на розвиток і ріст плода. До них відносяться: інфекційні захворювання, психічні травми, недостатнє харчування, авітаміноз і т. ін. У значній мірі має значення спадковість. Найбільш часто зустрічаються незарощення верхньої губи і твердого неба.
Вродженарозколинагуби(заячагуба)
Це одна з частих вроджених вад людини. Зустрічається приблизно у однієї дитини на 1000 новонароджених.
Клініка. Вроджена вада верхньої губи може бути повною, коли поширюється вертикально на всю її товщу та з’єднується з носовим ходом і частковою,
3.1. Захворювання і пошкодження голови |
3 7 3 |
|
|
|
|
коли дефект займає лише вільну ділянку губи. Вроджена розколина верхньої губи може бути однобічною і двобічною (рис. 3.1.10).
При двобічній розколині верхньої губи середня її частина стає продовженням шкірної частини перегородки носа. Розколина, як правило, поєднується з деформацією крила носа, яке на боці дефекту западає, а основа його вивертається назовні.
Лікування оперативне. Терміни хірургічного лікування залежать від загального стану дитини і виду розколини. Якщо немає протипоказань, операцію слід виконувати не пізніше 6-12 місяців після народження. Останнім часом деякі щелепно-лицеві хірурги з успіхом виконують пластичні операції таким дітям у перші дві доби або через 12-14 днів після народження.
Вродженарозколинапіднебіння(вовчапаща)
Ця вада розвитку дитини за своєю формою, поширенням і поєднанням з іншими вадами може мати різні варіанти.
Клініка. Розрізняють однобічні (рис. 3.1.11) і двобічні розколини твердого і м’якого піднебіння. При двобічній розколині обидві носові порожнини сполучаються з ротовою порожниною, а нижній край лемеша по середній лінії розколини залишається вільним. При наявності таких розколин піднебіння порушується процес харчування. Молоко затікає в порожнину носа і витікає назовні. Із ро-
стом у дитини порушується фонація, мова стає невиразною.
Лікування оперативне (рис. 3.1.12). Пластична операція при вродженій розколині піднебіння є більш тяжкою і небезпечною для дитини. До операції дитину годують за допомогою спеці-
а
б |
|
|
|
Рис. 3.1.10. Вроджена лівобічна розколина |
Рис. 3.1.11. Вроджена розколина |
губи: а – до операції; б – після операції. |
піднебіння. |
3 7 4 |
Спеціальна хірургія |
а |
б |
в |
Рис. 3.1.12. Етапи операції уранопластики: а – лінії розрізів; б – формування слизисто-надкістничного клаптя; в – пластика м’якого піднебіння.
ального пластмасового обтуратора для піднебіння. При виборі терміну операції враховують характер розколини, ступінь деформації верхньої щелепи, загальний стан дитини. При відсутності протипоказань операцію слід виконувати у віці 4-5 років із наступним відвідуванням логопеда, щоб відновити мову у дитини до початку занять у школі. Вибором операції є радикальна уранопластика, метою якої є ліквідація розколини м’якого піднебіння.
Після операції піднебіння закривають спеціальною захисною пластинкою з пластмаси, яку фіксують до зубів верхньої щелепи.
Пошкодженняобличчя
Розрізняють забій, рани, переломи кісток, вивихи нижньої щелепи і т. ін. Найбільш часто буває забій м’яких тканин, при якому виникає біль, набряклість травмованих тканин та утворюється гематома, яка може поширюватися на сусідні ділянки обличчя. У зв’язку з вираженою підшкірною судинною сіткою при пораненнях обличчя, як правило, виникає сильна кровотеча.
Лікування. Хворим із забоями м’яких тканин обличчя призначають холод на місця травми, знеболювальні засоби. При пораненнях обличчя, із-за косметичних наслідків первинна хірургічна обробка ран має свої особливості. Після зупинки кровотечі шкірні краї рани висікають у виключних випадках, а якщо і висікають, то ощадливо і на невеликих ділянках. Закінчують обробку рани ретельним співставленням країв рани і накладанням косметичних тонких шовкових (капронових) швів, останні знімають на 4-5-ий день після операції. При забруднених або уже гнійних ранах лікування проводять звичайним (відкритими або під пов’язкою) способом. При появі здорових грануляцій в окремих випадках накладають вторинні шви. У всіх випадках поранення обличчя слід провести протиправцеву профілактику.
Переломикістокноса
Переломи кісток носа виникають внаслідок прямої травми. Переломи можуть бути кісток і хрящів.
3.1. Захворювання і пошкодження голови |
3 7 5 |
|
|
|
|
Клініка. Потерпілі скаржаться на біль, носову кровотечу. При пальпації місця перелому виявляють деформацію і зміщення кісток носа. Для верифікації діагнозу проводять рентгенографію кісток носа.
Лікування. Після зупинки кровотечі, кісткові відламки вправляють зі сторони носової порожнини і фіксують їх двома валиками, які розташовують по обидва боки носа.
Переломищелеп
Переломи щелеп поділяють на переломи верхньої та нижньої щелепи. Переломи верхньої щелепи зустрічаються рідше. Вони бувають трьох типів. При першому типі лінія перелому проходить горизонтально, на межі альвеолярного відростка і тіла щелепи. При другому типі лінія перелому проходить поперечно в ділянці перенісся, внутрішній стінці очної ямки і спускається вниз по щелепно-скроневому шву до крилоподібного відростка. При третьому типі лінія перелому теж починається з перенісся, переходить через дно орбітальної ямки і далі по лобно-скроневому шву через дугу скроневої кістки на щелепний горбик і крилоподібні відростки клиноподібної кісточки (рис. 3.1.13).
Частіше спостерігають переломи нижньої щелепи. Розрізняють переломи її тіла, підборідного відділу, кутів віток і альвеолярної частини. Вони можуть бути одиничними, подвійними, множинними, осколковими, без зміщення і зі зміщенням відламків. Переломи нижньої щелепи бувають одно- і двобічними. Переломи щелеп із пошкодженням цілості слизової оболонки рота називають відкритими.
Клініка. При переломах щелеп у потерпілих виникає біль під час жування, утруднене ковтання, порушується прикус і мовлення. При огляді виявляють деформацію обличчя. При переломах верхньої щелепи першого типу за Лефаром можна виявити рухомість її відламків разом із зубами. При переломах другого і третього типу у потерпілих виникає крововилив у клітковину очної орбіти і кон’юнктиву й рух верхньої половини обличчя при змиканні щелеп. Для виявлення перелому нижньої щелепи її захоплюють знизу пальцями правої
а б в
Рис. 3.1.13. Переломи верхньої щелепи (за Лефором): а – перший тип; б – другий тип;
в – третій тип.
3 7 6 Спеціальна хірургія
руки, великий палець поміщають на правий кут щелепи, а вказівний на лівий кут. При стисканні щелеп у місці перелому виникає біль, крепітація та зміщення відламків. Переломи щелеп можуть ускладнюватися травматичними кон-
|
трактурами. Двобічні переломи підборід- |
|
|
ного відділу нижньої щелепи можуть уск- |
|
|
ладнюватися западанням язика й асфіксією. |
|
|
Важливе |
значення для встановлення пра- |
|
вильного |
діагнозу має рентгенографія |
|
кісток лицьового черепа в двох проекціях. |
|
|
Лікування. Перша допомога потерпі- |
|
|
лим із переломами щелеп полягає в зупинці |
|
|
кровотечі, попередженні западання язика й |
|
|
асфіксії. Для цього проводять ревізію по- |
|
Рис. 3.1.14. Фіксація язика до |
рожнини рота: видаляють згустки крові, |
|
нижньоїщелепи. |
сторонні тіла, вивихнуті зуби; при запа- |
|
|
данні язика його прошивають на відстані |
|
|
1,5 - 2 см від кінчика ниткою або англійсь- |
|
|
кою булавкою і фіксують до пов’язки, час- |
|
|
тин одежі потерпілого. Фіксувати язик мож- |
|
|
на також за допомогою притискальної по- |
|
|
в’язки до нижньої щелепи (рис. 3.1.14) або |
|
|
“аптечної петлі (рис. 3.1.15). |
|
|
Перед відправкою потерпілого в спеці- |
|
|
алізований заклад виконують тимчасову |
|
|
іммобілізацію: при переломах верхньої ще- |
|
|
лепи в рот кладуть паличку або дощечку |
|
|
та фіксують її кінці до голови бинтом; іммо- |
|
|
білізацію нижньої щелепи здійснюють за |
|
|
допомогою стандартних транспортних шин |
|
|
(рис. 3.1.16), при їх відсутності наклада- |
|
Рис. 3.1.15. Фіксація язика за |
ють пращеподібну бинтову пов’язку. |
|
Транспортування таких хворих прово- |
||
допомогою“аптечноїпетлі”. |
дять у сидячому положенні, якщо потерпі- |
|
а |
б |
в |
|
Рис. 3.1.16. Верхньощелепна шина: а – ложка Лімберга; б – підборідна шина-праща Ентіна; в – шина-дощечка Лімберга.
3.1. Захворювання і пошкодження голови |
3 7 7 |
||
|
|
|
|
|
лий без свідомості, його вкладають на ноші вниз |
||
|
обличчям, під груди і голову підкладають ска- |
||
|
тану одежу, одіяло і доставляють у стоматолог- |
||
|
ічне відділення. У стаціонарах хворим проводять |
||
|
репозицію (співставлення) і фіксацію відламків |
||
|
за допомогою зв’язуючих шин із алюмінієвого |
||
а |
дроту або спеціальних шин (рис. |
3.1.17) |
|
|
Годування хворих здійснюють через зонд. |
||
|
Середній термін фіксації – 4-6 тижнів. |
||
|
Вивихнижньоїщелепи |
|
|
|
Вивих нижньої щелепи виникає при широко- |
||
|
му розкритті рота (позіханні, крику). Вивих може |
||
б |
бути однобічним і двобічним, останній зустрі- |
||
Рис. 3.1.17. Міжщелепне |
чається частіше. |
|
|
витягненнятафіксація |
Клініка. При однобічному передньому виви- |
||
відламків: а – фас; б – профіль. |
ху нижньої щелепи її суглобова голівка переска- |
||
|
кує через суглобовий горбик скроневої кістки і |
||
|
залишається перед ним. Суглобова сумка, як |
||
|
правило, не розривається, рот напівзакритий. |
||
|
При двобічному вивиху хворий не може закри- |
||
|
ти рота, нижня щелепа висунута до переду і |
||
|
фіксована, щоки втягнуті, мовлення незрозумі- |
||
|
ле, відмічається напруження жувальних м’язів, |
||
|
слинотеча і сильний біль. При пальпації спере- |
||
|
ду від козелка вуха визначається глибока ямка, |
||
|
під скроневою кісткою випуклість. |
||
|
Лікування. Вправлення вивиху нижньої ще- |
||
|
лепи проводять під місцевим знеболюванням. |
||
|
Для цього, відступивши на 2 см до переду від |
||
|
козелка, вводять голку на глибину 2-2,5 см і |
||
Рис. 3.1.18. Вправлення вивиху |
вливають 5-10 мл 1% розчину новокаїну. Після |
||
того, як настала анестезія, хворого садять на |
|||
нижньоїщелепи. |
стілець і підтримують його ззаду. Хірург обгор- |
||
|
|||
тає свої великі пальці бинтом і бере нижню щелепу так, щоб великий палець лежав на жувальній поверхні задніх корінних зубів і заходив якомога глибше (до висхідної вітки нижньої щелепи), а решта чотири пальці охоплювали щелепу справа, зліва і знизу (рис. 3.1.18).
Захоплену таким чином щелепу відтягують донизу, потім піднімають її вверх і здійснюють рух спереду назад, при цьому чути специфічне клацання і голівка щелепи стає на своє місце. Хірург повинен швидко забрати свої пальці із зубів у сторони до щік, щоб хворий не прикусив їх. Після вправлення вивиху на підборід-
3 7 8 |
Спеціальна хірургія |
дя накладають підтримуючу пов’язку. Якщо виникають труднощі і повторні спроби, вправлення є неефективними, тоді проводять двобічну анестезію новокаїном за Берше. З цією метою на відстані 2 см до переду від козелка вуха, під скроневою дугою, перпендикулярно до кістки роблять укол і просувають голку на глибину 2-2,5 см. При цьому вводять 5-10 мл 1% розчину новокаїну. Після анестезії вправлення вивиху значно полегшується, а інколи щелепа самостійно стає на своє місце. Застарілі і невправимі вивихи підлягають оперативному лікуванню.
3.1.9. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ОБЛИЧЧЯ
Фурункулиікарбункули
Виникають внаслідок бактеріального забруднення волосяних мішечків та проток сальних залоз при розчухуванні, видавлюванні вугрів. На обличчі вони переважно розташовуються на верхній губі, носогубній складці, кінчику носа.
Клініка. При появі гнійників у хворих виникає субфебрильна температура, загальна слабість, з’являється біль. При огляді виявляють набряк, почервоніння, частковий некроз шкіри. При збільшенні та поширенні гнійника виявляють ознаки інтоксикації: піднімається температура тіла, виникає лихоманка і т. ін.
Слід наголосити, що при спробі видалити гнійник на обличчі, може настати дисемінація інфекції, розвинутись тромбофлебіт лицьових вен із переходом на вени очної ямки, мозку, з наступним розвитком абсцесів, менінгіту, септикопіємії.
Лікування. Залежить від характеру процесу. Неускладнені фурункули лікують амбулаторно. Запальний інфільтрат обколюють новокаїном з антибіотиком, призначають фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, ультрафіолетове опромінення). Для прискорення розкриття і виділення гною до верхівки фурункула (карбункула) прикладають саліцилову кислоту. Із косметологічних міркувань розкриття гнійників на обличчі проводять у виключних випадках із невеликих розрізів, при наявності флюктуації та поширенні запального процесу. При тромбофлебітах вен обличчя хворого госпіталізують у гнійне хірургічне відділення, призначають антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламідні препарати, антикоагулянти. У тяжких випадках проводять внутрішньовенне введення кристалоїдних рідин, дезінтоксикаційних розчинів (гемодезу, неогемодезу і т. ін.).
Абсцесиіфлегмониобличчя
Виникають частіше при захворюваннях зубів і щелеп або розвиваються як ускладнення фурункулів, карбункулів. Локалізуються переважно на скронях, біля крил носа, під жувальними м’язами.
Клініка. На місці гнійника з’являється інфільтрат, набряк тканин, гіперемія шкірних покривів. При поверхневому розташуванні гнійника визначається флюктуація, порушується функція жувальних м’язів і ковтання. Крім того, у хворих спостерігається висока температура тіла (до 40 оС), головний біль, загальна слабість, тахікардія і т. ін. Особливий вид флегмони представляє собою гангренозна флегмона дна порожнини рота – ангіна Людвіга, яка перебігає надзвичай-
3.1. Захворювання і пошкодження голови |
3 7 9 |
|
|
|
|
но тяжко, з високою температурою та інтоксикацією, нерідко закінчується летально. Гангренозний процес призводить до розпаду м’яких тканин.
Лікування. Хворі з абсцесами або флегмонами обличчя підлягають госпіталізації у гнійні хірургічні відділення. При одонтогенних флегмонах у першу чергу видаляють джерело інфекції – каріозні зуби. Якщо сформувався гнійник, його розкривають за допомогою розрізів за ходом віток лицьового нерва. Загальне лікування передбачає весь комплекс протизапальної, загальнозміцнюючої терапії.
Остеомієлітщелеп
Основною причиною остеомієліту щелеп є каріозні зуби (гнійний периодонтит), травми, а також гематогенне занесення інфекції.
Клініка. У хворих виникає сильний пульсуючий біль, почервоніння, набряк ясен, підвищується температура тіла. Хворий не може розкрити рота, часто на боці ураження виявляють каріозні розхитані зуби, навколо яких формується гнійний процес, який розкривається в порожнину рота або назовні, формуючи норицю. При поширенні гнійного процесу на щелепу утворюється секвестральна коробка, з якої через норицю виділяються мілкі секвестри. Остеомієліт може набути хронічного характеру. Внаслідок тривалого остеомієліту може виникати рубцеве зведення щелеп, анкілоз суглобів, деформація щелепи. Вирішальне значення у встановленні діагнозу має рентгенограма щелепи, яка дозволяє уточнити характер і розповсюдження остеомієліту в кістковій тканині.
Лікування. Хворих з остеомієлітом щелеп госпіталізують у стоматологічне відділення. Якщо причиною остеомієліту є уражені зуби, їх видаляють і розкривають гнійник. Інколи необхідно видалити декілька зубів, якщо вони уражені запаленням. Розріз проводять на слизовій оболонці рота або на шкірних покривах щелепи. Поряд з цим призначають антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламідні препарати. Секвестри після затихання запального процесу видаляють оперативним шляхом. Всі розрізи із-за косметичних міркувань слід проводити зі сторони рота.
3.1.10. ПУХЛИНИ ОБЛИЧЧЯ
Судинніпухлини
На обличчі утворюються прості і печеристі гемангіоми. Досить часто печеристі гемангіоми сильно спотворюють обличчя. Гілчасті гемангіоми частіше розташовуються на вушній раковині, щоці, підборідді, в ділянці навколовушної залози. На обличчі можуть зустрічатися лімфангіоми (див. рис. 2.5.4).
Лікування. Гілчасті гемангіоми лікують оперативним методом. Невеликі печеристі і прості гемангіоми припікають вуглекислотою – відбувається рубцювання тканин, спорожніння і облітерація судин. При великих печеристих гемангіомах здійснюють висікання пухлини, перев’язку приводящих судин, проводять променеву терапію.
У чоловіків похилого віку може розвинутися пухлиноподібний утвір нижньої половини носа, останній набуває спотвореного вигляду, стає бугристим. Шкіра над пухлиною має синюватий відтінок, всіяна крупними порами. Цей
3 8 0 |
Спеціальна хірургія |
процес захоплює всю шкіру. Операція проводиться з косметичною метою і полягає у видаленні скальпелем або електроножем надлишкових поверхневих шарів до отримання нормального вигляду носа.
Ракшкіриобличчя
Зустрічаються в основному у похилих людей, з однаковою частотою у чоловіків і жінок; частіше спостерігається у сільських жителів.
Клініка. Рак розвивається на грунті дискератозу, який виникає внаслідок тривалого впливу атмосферних чинників (зміна вологості й температури повітря, вітер, сонячна інсоляція) із рубців, бородавок, родимок. Спочатку на шкірі з’являється неболюче потовщення у вигляді вузлика, з якого через деякий час утворюється виразка. Виразка поступово збільшується, її краї і дно стають щільними. З часом виразка поширюється на навколишні тканини, переходить на кістки, досягаючи значних розмірів (див рис. 2.5.5).
Лімфатичні вузли уражаються в пізніх стадіях хвороби. Діагностика раку шкіри неважка. В сумнівних випадках проводять біопсію і гістологічне дослідження.
Лікування. В початкових стадіях захворювання можна застосовувати як хірургічне, так і променеве лікування, останнє дає кращий косметичний ефект. Під час операції з метою профілактики рецидиву і метастазування видаляють регіонарні підщелепні лімфатичні вузли. У пізніх стадіях захворювання проводять тільки коагуляцію великих виразок.
Ракгуби
Виникає з епітелію червоної облямівки нижньої губи. Спостерігається частіше у чоловіків похилого і старечого віку. Важливе значення у його виникненні мають куріння та хронічна травматизація губ (рис. 3.1.19.).
Клініка. Рак губи може виникати на грунті папіломи, вогнищевого або дифузного дискератозу, тріщин губ, рубців, лейкоплакій. На початку захворювання утворюється невелика поверхнева виразка, яка швидко розростається в глибину і в ширину. Ракова виразка має щільне дно і краї, покриті кірками, які
|
легко кровоточать. Ракова виразка може |
|
|
|
поширюватися на м’язи і щелепу. Некро- |
|
тичний розпад супроводжується неприє- |
|
мним запахом. Метастазами можуть ура- |
|
жатись підщелепні і підборідні лімфатичні |
|
вузли, а в подальшому – і шийні. |
|
Діагноз не викликає затруднень, ра- |
|
кову пухлину необхідно диференціювати |
|
від сифілітичної виразки, туберкульозу, а |
|
також від папіломи, яка росте з сосочків |
|
сполучної тканини, і вкрита гіперпластич- |
|
ним епітелієм. У сумнівних випадках про- |
|
водять цитологічне і гістологічне дослід- |
|
|
Рис. 3.1.19. Рак нижньої губи. |
ження біопсійного матеріалу. |