56. Виборчі права громадян в Україні та механізми їх здійснення.

Ви́борче право - система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування.

Виборчі права громадян в Україні регулюються Конституцією та відповідними виборчими законами, які в своїй сукупності по суті являють собою механізм реалізації даного права. Є всі підстави вважати, що виборче право – це гарантоване державою право громадян на участь у виборах.Ст. 38 Конституції України закріплює право вільно обирати і бути обраним в органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Вказане право відноситься до політичних прав, а отже таким правом можуть користуватися лише громадяни України.У ст. 71 Конституції України визначається, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

В правовій літературі прийнято розрізняти активне і пасивне виборче право. Активне виборче право характеризується рядом активних дій по вибору того чи іншого кандидата і настає з 18 років, про умові, що такий громадянин має право голосу, тобто судом не визнаний не дієздатним (ст. 70 КУ).Пасивне ж виборче право – це право громадянина бути обраним в органи державної влади і місцевого самоврядування. Воно настає (ст. 76 КУ та ЗУ "Про вибори народних депутатів України"): по виборам депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів – 18 років (міст Києва і Севастополя – з 21 року); по виборам народних депутатів України – з 21 року, по виборам Президента України – з 35 років.

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер становище змінилось. На виборах народних депутатів України, наприклад, кожний виборець має два голоси - по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах.

57. Політична культура: сутність, типологія, функції.

Політична культура - інтегративний якісний показник розвитку суспільства. Вона включає в себе культуру політичного пізнавання й поведінки громадян та їхніх формувань, культуру організації й функціонування політичних інституцій, громадянського суспільства.

Політична культура виконує певні соціальні функції:•Виховна функція. Її призначення полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості.•Регулююча функція. Покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. •Захисна функція. Полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо).•Прогностична функція. Сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб'єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій.•Комунікативна функція. Забезпечує ідейно-політичний зв'язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства.•Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Охарактеризуємо типологію американських політологів Г. Алмонда і С. Верби.

Патріархальний тип.Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

Підданський тип.Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві).

Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

У реальній політиці існують, як правило, змішані типи: піддансько-активістський, патріархально-підданський та ін.

Процес формування політичної культури відбувається передусім під впливом політичного життя, певних режимів, політичних систем. Чим вони демократичніші, тим вищий рівень політичної культури громадян. За таких обставин виховний процес здійснюється об'єктивно. Але, попри це, необхідні цілеспрямовані заходи й засоби: демократична система освіти й політосвіти, змістовна робота засобів масової інформації, високий духовний рівень мистецтва й літератури, конструктивний вплив на маси партійних і непартійних об'єднань, творчий розвиток гуманітарних наук тощо. Виняткове значення в набутті політичної культури мають суспільні ідеали. Їх відсутність спустошує людину, робить її байдужою, аполітичною. Суспільство без справжнього гуманістичного ідеалу є неповноцінним, історично нежиттєздатним.Від політичної культури людей вирішальною мірою залежать характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичної системи суспільства. Саме цими критеріями вимірюється її зрілість. Чим вища політична культура, тим вужчою є сфера політичної контркультури, яка суперечить домінуючим позитивним політичним і демократичним цінностям і виконує дестабілізуючу роль.