48. Дайте характеристику освіти та науки радянської України.

Освіта

Проведена в перші роки Радянської влади робота з розбудови системи освіти давала відчутні результати. Але на початку 1921 р. поза школи ще залишалося багато безпритульних сиріт і напівсиріт.

Не вистачало вчителів.

На Україну вводилася і розвивалася нова система народної освіти.

У республіці було створено мережу курсів та навчальних закладів з підготовки педагогічних кадрів, що сприяло швидкому збільшенню кількості вчителів та поліпшенню їх соціального складу.

З поліпшенням економічного положення в країні збільшувалися асигнування на освіту.

У процесі формування радянської школи вчителі набували все більший досвід, опановувалися новими методами навчання і виховання дітей.

З метою розробки наукових основ радянської системи навчання в Києві в 1922 р. був створений Український інститут педагогіки. Грамотність серед населення піднялася з 24 до 52,6%. Це дозволило уряду Радянської України розпочати з 1924 р. підготовку до введення обов'язкового початкового навчання дітей у віці 8-10 років. У 1928/29 навчальному році вже навчався 71% дітей шкільного віку.

Успішне виконання п'ятирічного плану, прискорення темпів народного господарства вимагали негайного підвищення культурного рівня трудящих, їх спеціальної та технічної підготовки.

За 1926 - 1932 рр.. в республіці кількість педагогічних інститутів зросла з 12 до 46, а технікумів - з 59 до 84, що дало відповідне зростання і навчання в них: з 14,8 до 47,9 тис. чоловік.

У 1932/33 навчальному році на Україні працювало 126 тис. учителів

У цей час у республіці вже працювало більше 21 тис. загальноосвітніх шкіл з кількістю учнів близько 4,5 млн. Навчанням охоплювалося 98% дітей шкільного віку, 95% дітей, що отримали початкову освіту, продовжували навчання в старших класах.

За рівнем грамотності населення України посіло перше місце в СРСР, що було видатним завоюванням українського народу, який відкрив широкий шлях до подальшого підвищення культурного рівня трудящих.

До 1940-го року кількість шкіл у містах і селах постійно збільшувалася. До кінця 1940 р. педагогічні кадри на Україні підготовлялися в шести університетах, 24 педагогічних і 45 вчительських інститутах, 83 педагогічних училищах, а також на педагогічних курсах

У підвищенні рівня роботи радянської школи важливу роль грали комсомольські і піонерські організації. Разом з комсомольськими і піонерськими організаціями велику роботу в школах проводили учнівські комітети (учкоми).

Широкий розвиток отримали позашкільні дитячі заклади. На початок 1941 р. в системі Наркомпросу УРСР діяло близько 800 палаців піонерів і школярів, дитячих клубів, технічних та екскурсійно-туристичних станцій. У школах і позашкільних установах працювало 82 тис. різних гуртків, які охоплюють більше 2 млн. дітей.

Підготовка кадрів фахівців

Кадри вищої кваліфікації готувалися у вузах, а середньої - в технікумах. Замість універсальної вищої школи, яка готувала фахівців широкого профілю, створювалися галузеві інститути.

Уніфікація вищої освіти та її реорганізація привели до збільшення кількості інститутів і .

Бурхливий розвиток вищої та середньої спеціальної школи сприяло подальшому підйому народного господарства країни, розквіту духовного життя народу. Вузи і технікуми республіки щорічно випускали значну кількість інженерів, техніків, педагогів, лікарів, агрономів, культурно-освітніх працівників, серед яких було багато комуністів і комсомольців.

Стан освіти в роки Великої Вітчизняної війни та її повоєнна відбудова

У роки Великої Вітчизняної війни було зруйновано багато приміщень шкіл, і взагалі, ситуація народної освіти як загальноосвітньої так і вищої значно погіршилася, тому що увага радянського керівництва була зосереджена на воєнному конфлікті.

У ході звільнення окупованих територій радянське керівництво приділяло велику увагу відновленню закладів народної освіти.

У 1943 році було відновлено роботу шкіл у районах республіки, очищених від фашистських окупантів. Багатьма школами керували промислові підприємства, шахти тощо.

Недостатньо було педагогічних кадрів. Для вирішення цієї проблеми було демобілізовано з фронту вчителів та прискорився випуск педагогічних кадрів з педвузів. У 1944/45 р. було прийнято ряд питань з поліпшення матеріально-побутових умов працівників народної освіти.

У роки четвертої п'ятирічки партійними і радянськими органами була проведена велика робота щодо відродження народної освіти.

У важкі воєнні роки студентство як і все радянське населення переживало серйозні матеріально-побутові труднощі: не вистачало приміщень для занять, гуртожитків, їдалень, учбових посібників, підручників, лабораторного обладнання. Для їх подолання партійні і радянські організації виділили кошти і спеціальні майстерні, які виготовляли меблі, обладнання.

З кожним роком збільшувалися державні асигнування на вищу освіту. Якщо в 1946 р. вони складали близько 4,2 млрд. карбованців, то в 1947 р. - більше 6 млрд, а в 1950 р. більше 7 млрд. У 1947 р. Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У прийняли рішення про покращення матеріально-технічної бази Київського державного університету.

У 1950/51 р. в республіці функціонувало 160 вузів. Кількість студентів перевищила навіть довоєнний період і складала 201,5 тис. осіб. Працювали також 584 середніх спеціальних навчальних закладів, у яких навчалося 227,8 тис. осіб.

Розвиток народної освіти після повалення тоталітаризму. Її реформування в часи побудови нової політики та на шляху до розпаду СРСР

Часткова десталінізація життя зумовила формування нових реалій суспільно-політичної й духовної атмосфери. Для української культури відкрилися ширші перспективи розвитку. Продовжувалася русифікація України.

У 60--80-ті роки розвиток культурного життя в Україні теж мав суперечливий характер. Щорічно відкривалися нові школи, зростала кількість учителів, водночас внаслідок зниження приросту населення зменшувалася кількість дітей шкільного віку.

Дедалі менше ставало шкіл з українською мовою навчання. У деяких великих містах, особливо Донецького регіону, вони зовсім зникли.

Загалом, у період с середини 50-х років і до незалежності України, рівень шкільної освіти був значно нижчий порівняно з попередніми роками.

У середині 50-х років інтенсивно йшла підготовка кадрів для середньої школи. Розширилася мережа заочної освіти, було збільшено можливості підготовки кадрів на відповідних факультетах університетів.

Невпинно зростала кількість спеціалістів. У 1960 р. в господарстві республіки працювало понад 500 тис. фахівців з вищою освітою -- у 2,5 рази більше, ніж у 1940 р.

Загальна кількість профтехучилищ проти 50-х років зросла майже в 1,5 рази, а сільських -- більше ніж удвічі. У системі профтехосвіти в середньому за рік готувалося 270--290 тис. спеціалістів масових робітничих професій.

У 1972 р. передбачали забезпечення середньою освітою кожного громадянина України. Така норма була закріплена і в Конституції УРСР 1978 р.

З упровадженням обов'язкової середньої освіти поширювалися вечірня та за очна форми навчання. У профтехучилищах відкривалися спеціальні групи для набуття учнями середньої освіти.

Характерною ознакою залишалася русифікація освіти, яка стала масовою після 1978 р

Зникли українські школи в Криму, де третину населення становили українці. Усього за 1960--1980 рр. число україномовних шкіл у республіці зменшилося на 8,7 тис.

Протягом 1965--1985 рр. зросла кількість фахівців із вищою освітою -- з 0,9 млн. до 2,7 млн.

Кожен тре тій житель України навчався в якому-небудь навчальному закладі.