Іспит КПУ 1-30

13. КУ у ст. 32 встановила право кожного громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пору­шує суспільні відносини, які забезпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочину — конфіденційна інформація про приватне життя осо­би, яка може міститися в творі, що публічно демонструється, або в творі, ви­даному в засобах масової інформації, а також закріплюватися на різних матеріальних носіях; папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіденційних належать такі відомості, які складають особисту або сімейну таємницю особи, наприклад, інформація про сімейний стан. Об'єктивна сторона злочину полягає у одній із таких дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденційної інфор. щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформації; в) незаконному викори­станні конфіденційної інфор.; г) незаконному поширенні зазначеної інфор.; ґ) поширенні конфіденційної інформ. в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інфор.. Під незаконним збиранням конфіденційної інфор. варто розуміти збір неуповноваженим на це суб'єктом відомостей про приватне життя іншої особи, що містять його особисту або сімейну таємницю. Незаконне зберігання зазначених відомостей — це будь-які умисні дії, пов'язані з перебуванням конфіденційної інформації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, в приміщенні, тайнику, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання. Злочин вважається закінченим із моменту здійснення хоча б однієї із зазначених дій. Суб'єктивна сторона - прямий умисел. Суб'єктом злочину- особа 16 р.( мб службова).

14. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК). Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосереднім об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей. Потерпілим від цього злочину можуть виступати діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи). Об'єктивна сторона злочину передбачає дві форми: 1) злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); 2) злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні. Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів (наприклад, пряма відмова від сплати встановлених судом аліментів, приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміна місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Злісним ухиленням є будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів. Злочин є закінченим з моменту, коли зазначене ухилення набуло злісного характеру. Суб'єкт злочину - спеціальний (батьки й усиновителі). Суб'єктивна сторона - прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 164 КК) є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання иепрацездатних батьків. КУ встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є моральним і юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Це положення базується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов'язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Об'єктом злочину є право непрацездатних батьків на їх утримання їхніми дітьми. Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання непрацездатних батьків. Потерпілими від цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі. Об'єктивна сторона характеризується злісним ухиленням від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків. Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру. Суб'єктом злочину можуть бути повнолітні діти, у т.ч. усиновлені, які за рішенням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

15. Ст.178 Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків. Безпосереднім об’єктом злочину є конституційне право людини щодо суспільних відносин, які забезпечують свободу совісті і віросповідання. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає право власності. Предметом злочину є релігійні споруди чи культові будинки. З об’єктивної сторони злочин може виражатися у формі пошкодження або зруйнування (юридичний синонім до поняття знищення – це приведення у повну непридатність для використання за цільовим призначенням). Склад злочину матеріальний. Він вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляд, пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ст. 179 Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь. Безпосереднім об'єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують свободу віросповідання і повагу почуттів віруючих. Предмет злочину – релігійні святині. Релігійні святині – це проголошені кожною релігією священні символи: Біблія, ікони, храми, поховання, місця паломництва, святі джерела тощо. З об’єктивної сторони цей злочин може проявлятися у формі:1) утримування;2) осквернення;3) знищення релігійних святинь. Утримування релігійних святинь – це самоуправні дії щодо збереження під своїм контролем предметів або місць релігійного поклоніння, які винний відповідно до рішення відповідного державного органу зобов’язаний передати іншій релігійній організації чи звільнити на їх користь. Осквернення релігійних святинь – це вчинення будь-яких дій щодо релігійних святинь (непристойних написів, малюнків, пошкодження, інших дій, пов’язаних з глумом над святинями), які є образливими для релігійних почуттів віруючих, предметами чи місцями релігійного поклоніння яких є ці святині. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, пов’язаних з утриманням, оскверненням або знищенням релігійних святинь. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона характеризується переважно умисною формою вини. Незаконне знищення релігійних святинь може характеризуватися необережною формою вини. Ст. 180 Перешкоджання здійсненню релігійного обряду. Основним безпосереднім об’єктом злочину є право на свободу віросповідання. Додатковим факультативним чи додатковим обов’язковим об’єктом виступає фізична або психічна недоторканність особи. Об’єктивна сторона злочину виражатися у формі:1) незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд; 2) примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду. Релігійний обряд – сукупність визначених внутрішніми церков ними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дії віруючих, спрямованих на встановлення обопільних відносин між людиною і надприродними об’єктами. Перешкоджання відправленню релігійного обряду полягає у створенні будь-яких перепон, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють його відправлення. Воно може здійснюватись шляхом по гроз, застосування фізичного насильства, обману чи у будь-який інший спосіб. Під зривом, релігійного обряду слід розуміти його порушення чи припинення, що потягнуло за собою неможливість його подальшого відправлення. Момент закінчення злочину пов’язується з настанням відповідних наслідків – моментом зриву або поставлення під загрозу зриву релігійного обряду. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Ст. 181 Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів. Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров’я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, що проявляються в організації або керівництві групою фізичних осіб. 1) поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою; 2) здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів. Злочин вважається закінченим з моменту створення групи або вчинення дій по керівництву нею. Суб’єкт злочину загальний. Ним може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснювала організацію або керівництво зазначеною групою. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

16.Поняття і види злочинів проти власності. Родовим об'єктом з-нів проти власності є сусп.відносини власності,що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Юридичним вираженням відносин власності є право власності — це, відповідно до п. 1 ст. 2 ЗУ «Про власність», врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають — держава, юридичні та фізичні особи. Ст.13 КУ проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні. Майно як предмет злочину має певні ознаки: 1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим; 2) економічна — майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею; 3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо. З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.Види:1) корисливі: пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб(заг.ознаками,що об’єднують різні злочини цієї груи є:1)незакон.оберт.чужого майна;2)корисливі мотив і мета-прагнення,спонукання до незакн.збагачення за рах.чужого майна;); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб(заподіяння майн.шкоди шляхом обману або зловживання довірою;привласнення ос.знайденого або чужого майна,що випадково опинилося у неї);2) некорисливі(умисне знищення або пошкодж.майна;погроза знищення майна;необережне знищення або пошкодж.м.;поруш.обовязків щодо охорони м.).

17. КРАДІЖКА Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна:не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного.Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.  Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її: 1) повторно;2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.

18. ГРАБІЖ.Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим. визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будьякої протидії вчинюваному ним діянню).З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий "ривок", коди грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.Суб'єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14річного віку.Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не е небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

19.РОЗБІЙ. Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя).З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, - від грабежу.Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або'його утримання. Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні чужим майном. Розбій - усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, або 3) організованою групою ;4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. 6) спрямований на заволодння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах. Напад з метою заволодіння майном, вчинений бандою, за загальним правилом кваліфікується лише як бандитизм.

20.ВИМАГАННЯ.Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, й особиста свобода, здоров'я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру.Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого,а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння Іншої шкоди. Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на заволодіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності. Ст. 189 називає чотири види погроз; 1) погроза насильством;2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошенння відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці. Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку.Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання - це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна, або 6) організованою групою; 7) що завдало значної шкоди потерпілому, або 8) майнової шкоди у великих чи 9) в особливо великих розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

21.ШАХРАЙСТВО. Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому  неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або

3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, або

5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою;

7) що заподіяло значної шкоди потерпілому.

22.1.Заподіяння майн.шкоди шляхом обману або зловжив.довірою.Безпос.обєкт цього з-у-відносини власності в галузі використ.майна,що належ.власнику,а також відн.,які випливають з різного роду договорів і зовобязань,внаслідок яких власник мав би отримати дохід-відносини з формув.фондів власн.Обєкт.стор.характериз.відсутністю ознак шахрайства.Тут ос.,яка вдається до обману або зловжив.довірою,не заволодіває чужим майном,не обертає його на свою користь або ін.осіб,не отримає право на таке майно.Обертання на власну користь платежів,які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій,характериз.тим,що обов’язкові платежі які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадянам,винний протиправно обертає на власну користь.Такі сусп.небезп.діяння вчин.шляхом обману або зловжив.довірою ос.,наділеною повноваженнями використання або контролю за використ.майна,що надається громадянам або організаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних,комунальних,видовищних та подібних послуг.2.Повноваження особою знайденого або чужого майна,що випадково опинилося у неї. Цей злочин полягає у привласненні ос.знайденого або такого,що випадково опинилося у неї,чужого майна,яке має особливу історичну,наукову,худ.чи культ.цінність,а також скарбу.Відпов.до цив.зак-ва громад.,який знайшов чужу річ,зобов’язаний повідомити про знахідку власника і повернути річ йому або органу влади,а скарб здати фін.органу або ж представнику влади.