Орфографічні норми

Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс; уживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; уживання апострофа; правила правопису слів іншомовного походження; прізвищ, географічних назв; правила написання морфем тощо.

Вузлики на пам’ять!

Святослав, В’ячеслав, пів’ящика, возз’єднати, під’їжджати, сільський, інший, майбутнє, київський, законний, буквений, військкомат, жит­тєвий, шістнадцять, матеріально відповідальний, спитати, схва­лити, розповісти, прізвище, екс-президент, пріоритет, прем’єр-міністр, до побачення, без сумніву, по-перше, по-українському.

Запам’ятайте!

Спів... – перша частина складних слів, що вказує на спільність (іноді одночасність) у чому (в існуванні, володінні, звучанні тощо) кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь, пишеться разом: співавтор, співавторство, співвітчизник, співжиття, співзвучний, співіснування, співпереживання, співпрацівник, співпрацювати, спів­праця, співробітник, співробітництво, співрозмовник, співучасть. Інших значень ця частина слова не має, отже, замість співпадати, співпасти українською мовою треба вживати збігатися, збігтися. Замість співставляти, співставити, співставлення, співставний – зіставляти, зіставити, зіставлення, зіставний (або порівнювати, порівняти тощо).

Пунктуаційні норми

Пунктуаційні норми – це система правил, що регулюють уживання розділових знаків: крапки, трьох крапок, знака оклику, знака питання, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, лапок, дужок, абзацу. Свідоме засвоєння пунктуаційних норм сприяє виробленню умінь і навичок безпомилкового вживання розділових знаків.

Наприклад:

Зміст свободи слова і думки полягає у тому, що ніхто не може забо­ронити людині дотримуватися своїх думок, певним чином відображати об’єктивну дійсність у своїх уявленнях та публічно висловлювати ці матеріалізовані в мові відображення, зокрема як погляди і переконання. Останні можуть при цьому стосуватися будь-яких сфер: зовнішньої політики, державної влади, економічних процесів, освіти і культури, розвитку законодавства тощо (Коментар законодавства України).

Мовні норми характеризуються історичною й соціальною зумовле­ністю, стабільністю, хоча з розвитком літературної мови вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, що виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове функціонування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють акцентні варіанти (помилка і помилка, договір і договір, завжди і зав­жди), лексичні (телефонна трубка і слухавка, масштаб і вимір, карта і мапа), морфологічні (стіл, а в родовому відмінку стола і столу).

У літературній мові ці варіанти не порушують самої норми, а ро­блять її більш точним інструментом добору мовних засобів у стиліс­тичному плані.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послуговується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб до­сконало оволодіти мовними нормами й послідовно дотримуватися їх.