Зміст:
Вступ.
Поняття заповіту.
Класифікації форм заповіту.
Словник термінів.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ:
Характерною ознакою історичного періоду, який нині переживає Україна, є «наступ» приватної власності, і ця обставина неминуче обумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності.
Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Зародки спадкування були ще в докласовому суспільстві. Але спадкове право — подібно до того, як власність (в економічному розумінні) існувала ще до утворення класів, держави і права, але право власності виникло тільки в класовому суспільстві — з'явилося лише з виникненням держави, яка захищала інтереси власників.
Тому невипадково, що право спадкування тісно пов'язане саме з правом власності. Спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.
Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику. Майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, включаючи майнові права та обов'язки спадкодавця, а також пов'язані з ними особисті (немайнові) права.
Суттєвою особливістю універсального правонаступництва є одночасність переходу до правонаступника всіх прав і обов'язків, які входять у склад майна правопопередника. Склад цих прав та обов'язків визначається на момент відкриття спадщини.
Поняття заповіту:
Право заповідати майно — одне з цивільних прав, передбачених Цивільним кодексом України. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті.Таке розпорядження зроблене у встановленій законом формі називається заповітом. Отже виходячи з вищесказаного можна визначити, що заповіт - це угода яка виражає волю однієї особи і здійснюється нею особисто щодо подальшої долі свого майна після своєї смерті або ж це особисте розпорядження громадянина на випадок смерті з зазначенням кола спадкоємців яке має бути виражене в письмовій нотаріальній формі.
Згідно зі ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За своєю юридичною природою заповіт є односторонньою угодою. У цій угоді одою. У цій угоді знаходить відображення волевиявлення лише однієї особи - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, які були згадані у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини. На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, а навіть й не знав про те, що на його користь складено заповіт.
Звичайно угоди можуть укладатися через представника, але це не стосується до такого типу угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках має укладатися лише особисто заповідачем, при цьому заповідач має бути дієздатною особою обов’язково.
Особистий характер заповіту виключає можливість укладення одного заповіту двома особами навіть в тому випадку, коли заповідалося спільне майно.
Невід'ємне право заповідача – у будь-який момент скасувати або змінити раніше складений заповіт. Пізніше складений заповіт скасовує раніше складений повністю або у частці, у якій вона суперечить заповіту, складеному пізніше (ст. 1254 Цивільного кодексу). Заповіт може бути скасований шляхом подання відповідної заяви нотаріусу або тому органу (посадовій особі), на який покладено здійснення нотаріальних дій. Таким чином, анулювання раніше складеного заповіту може і не супроводжуватися складанням нового заповіту або внесенням змін у раніше складений заповіт.
Згідно з чинним законодавством кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоєм-ців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Коли громадянин залишив заповіт, то після його смерті майно переходить до особи чи до осіб, вказаних у заповіті, тобто настає спадкування за заповітом. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунені від спадщини і що спадкоємці за заповітом висловлять згоду прийняти спадщину.
Одним із принципових положень є свобода заповіту. Цивільний кодекс передбачає право заповідача зазначити у заповіті ті обставини, наявність або відсутність яких є умовою виникнення в осіб, вказаних у заповіті, права на спадкування - заповіт з умовою (ст. 1242 Цивільного кодексу). Отже, заповідач обумовлює виникнення права на спадкування у зазначеної у заповіті особи тільки за наявності певних умов як пов'язаних, так і не пов'язаних з її поведінкою. Так, заповідач може, наприклад, зазначити, що його син одержить право на спадкування, якщо на момент відкриття спадщини буде студентом Гарвардського університету. При цьому не можна вважати ці умови ні обмеженням правоздатності, ні обмеженням суб'єктивних прав. Ніхто не зможе примусити сина навчатися там, де він не хоче. Отже, жодні його суб'єктивні права не будуть порушені. Умова має існувати на момент відкриття спадщини. При цьому та обставина, що син не знав про цю умову, або не міг її виконати, або настання умови від нього не залежало, не може мати правового значення і не може служити підставою визнання такого правочину недійсним.
Відповідно до ст. 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми (укладання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту.
Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачеві.
У заповіті обов'язково зазначається місце та час його укладення (ст. 1247 Цивільного кодексу України).
Заповіт має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право відповідно до ст. 1251-1252 Цивільного кодексу України посвідчувати цей документ.
Законодавець закріплює право спадкоємців після відкриття спадщини самим здійснити тлумачення змісту заповіту. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до загальних вимог щодо тлумачення змісту правочину (ст. 1256 Цивільного кодексу).