1. Поглинуту дозу – кількісь енергії іонізуючого випромінювання, поглинутої одиницею маси опромінюваного середовища. Одиницею вимірювання поглинутої дози в системі Si є грей (Гр).

Грей – поглинута доза опромінення, яка дорівнює енергії 1 джоуль, поглинутій в 1 кг маси середовища: 1 Гр = 1 Дж/кг. Позасистемна (застаріла) одиниця поглинутої дози – рад. 1 рад = 0,01 Гр = 100 ерг енергії на 1 г маси середовища.

Поглинута доза у повітрі – міра кількості іонізуючого випромінювання, яке взаємодіє з повітрям. Вимірюється також в Дж/кг маси повітря, тобто в Греях.

Застаріле поняття поглинутої дози у повітрі – експозиційна доза, під якою розуміють обємну щільність іонізації повітря. Одиницею експозиційної дози використовувався рентген (Р).

Рентген – доза рентгенівського або γ-випромінювання, від якої в 1 см³ сухого стандартного повітря (0⁰С, 760 мм рт.ст., маса 0,001293 г) утворюється 2,08  10⁹ пар іонів. Похідні одиниці – мілірентген (мР), мікрорентген (мкР).

2. Потужність поглинутої у повітрі дози (ППД) – приріст дози за одиницю часу або рівень радіації. Вимірюється: в системі Si Гр/годину; - позасистемна (застаріла) одиниця – рентген на годину (Р/год), мілірентген на годину (мР/год), мікрорентген на секунду (мкР/сек). У звязку з тим, що усі нині використовувані дозиметричні прилади градуйовані у цих одиницях, то ними ще користуються, але результати вимірювання потрібно перераховувати в системні (грей-, мілі-, мікро-, наногрей/годину): 1 мР/год = 8,73 мкГр/год = 6,46 мкЗв/год.

3. Еквівалентна доза (Н) – доза будь-якого виду іонізуючого випромінюван-ня, яка викликає такий же біологічний ефект, як стандартне (еталонне) рентге-нівське випромінювання з енергією 200 КеВ.

Для розрахунку еквівалентної дози використовують радіаційний зважуючий фактор (W_R) – коефіцієнт, що враховує відносну біологічну ефективність різних видів іонізуючих випромінювань. Для рентгенівського, гама-, бета-випроміню-вань різних енергій він дорівнює 1, для α-частинок та важких ядер віддачі – 20, для нейтронів з енергією < 10 КеВ – 5; 10-100 КеВ – 10; 100 КеВ – 2 МеВ – 20; 2-20 МеВ – 10; > 20 МеВ – 5.

H = D  W_R

Одиницею еквівалентної дози є зіверт (Зв) – це доза будь-якого виду іоні-зуючого випромінювання, що дає такий же біологічний ефект, як один грей стандартного рентгенівського випромінювання (з енергією 200 КеВ). В практиці користуються також похідними – мілізіверт (мЗв), мікрозіверт (мкЗв).

Ефективна доза – це сума еквівалентних доз, одержаних окремими органами і тканинами при нерівномірному опроміненні організму, помножених на тканинні зважуючі фактори, які дорівнюють: для гонад – 0,20; для червоного кісткового мозку, легень, шлунку – 0,12; інших органів і тканин – 0,05.

Одиницею виміру ефективних доз також є зіверт.

Колективна еквівалентна та колективна ефективна дози – це суми відповід-них індивідуальних доз окремих контингентів населення (персоналу підприємств атомної промисловості, атомної енергетики, населення, проживаючого в межах контрольованих зон, які вимірюються в людино-зівертах і використовуються для прогнозування стохастичних (імовірних) ефектів опромінення – лейкозів, інших злоякісних новоутворень.

156. Усі без винятку -випромінюючі і переважна більшість -випромінюючих радіонуклідів супроводжуються і гамма випромінюванням. Тому захист від зовнішнього гама-випромінювання повністю забезпечує і захист від - та -випромінювання.

Лише чисті -випромінювачі, у яких відсутнє -випромінювання (P³², S³⁵, C¹⁴, Ca⁴⁶, Sr⁸⁹, Sr⁹⁰, Ir⁹⁰), потребують захисту від зовнішнього опромінення, дещо відмінного від захисту від -випромінювання. Такий захист досягається відстанню та екрануванням і оснований на довжині пробігу -частинок у повітрі чи в екрануючих матеріалах. А довжина пробігу залежить від енергії цього випромінювання

157- 170.Серед джерел іонізуючих випромінювань, які використовуються в медичних установах, найбільш розповсюдженими являються рентгенівські діагностичні апарати. Рентгенівське випромінювання, що генерується цими апаратами, характеризується значною проникаючою здатністю, у зв’язку з чим може являти певну небезпеку для персоналу рентгенологічних підрозділів, пацієнтів, яким проводяться рентгенологічні процедури, осіб, які перебувають в суміжних приміщеннях і на прилеглій території. Тому їх розміщення, планування і експлуатація повинні відповідати вимогам радіаційної безпеки.

Вимоги до розміщення, планування, опорядження, санітарно-технічного обладнання рентгенологічних підрозділів медичних установ, протирадіаційного захисту їх персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів викладені в “Будівельних нормах і правилах”, “Санітарних правилах і нормах – Рентгенологічні відділення (кабінети)”(СанПіН 42-129-11-4090-86), “Санітарних правилах роботи при проведенні медичних рентгенологічних досліджень” (№ 2780-80).

Санітарне законодавство не дозволяє розміщення рентгенологічних відділень (кабінетів) в житлових будинках і дитячих установах. Особливих вимог до їх розміщення в лікувальних установах воно не передбачає. Проте з метою зменшення кількості суміжних приміщень для постійного перебування співробітників і хворих перевагу віддають блочному розміщенню в окремій прибудові або на першому чи останньому поверсі будівель.

Радіаційна безпека пацієнтів базується на зменшенні променевого навантаження при проведенні рентгенологічних досліджень населення, особливо вагітних жінок, дітей і підлітків, яке може бути досягнуто здійсненням комплексу організаційних, медичних і технічних заходів. Організаційні заходи передбачають впорядкування рентгенологічних досліджень населення, обмеження річних доз опромінення для різних категорій пацієнтів, підвищення кваліфікації персоналу і відповідальності за виконання процедур.

Вони відображені в наказах, санітарних правилах, методичних вказівках, виданих МОЗ України. Всі пацієнти, які підлягають рентгенологічним дослідженням, в залежності від їх призначення поділяються на чотири категорії.

Радіологічні відділення лікарень розміщують, як правило, в одноповерхових будівлях з асиметрично-блочним плануванням, яке забезпечує ізольоване розміщення кожного структурного підрозділу:

• відділення дистанційної променевої терапії;

• відділення для лікування закритими джерелами;

• відділення для лікування відкритими джерелами;

• відділення (лабораторії) радіонуклідної діагностики.

Закритими джерелами називають радіонукліди, фізичний стан яких (метал) або оболонка, в якій вони знаходяться, виключають можливість забруднення ними навколишнього середовища (в тому числі і тканин хворого). Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

• використанням всіх засобів протирадіаційного захисту (захист відстанню, часом, кількістю, екрануванням (всі маніпуляції з радіонуклідними джерелами повинні виконуватись тільки в захисних боксах та за захисними екранами, вхід в маніпуляційну зсередини повинен мати захисну стінку з бетону);

• дотримання норм радіаційної безпеки і санітарних правил при роботі з джерелами випромінювання.

Радіаційна безпека хворих забезпечується:

• раціональним вибором форми променевої терапії;

• дотриманням існуючих правил проведення променевої терапії.

Відкритими джерелами називають радіонукліди, при роботі з якими можливе забруднення ними навколишнього середовища – повітря, рук, одягу, інших поверхонь. Відкриті джерела являють собою - і -випромінюючі радіоактивні речовини в порошкоподібній формі та у формі істинних розчинів, колоїдних розчинів, суспензій, які вводять в пухлини через ін’єкційні голки. Радіонукліди йоду водять в організм аліментарним шляхом. Протирадіаційний захист персоналу забезпечується:

• використанням всіх засобів захисту від зовнішнього опромінення;

• дотриманням вимог радіаційної асептики, які попереджують можливість внутрішнього опромінення;

• дотримання правил особистої гігієни. Радіаційна безпека пацієнтів забезпечується дотриманням вимог радіаційної асептики в межах відділення.

Насамкінець, слід відмітити, що всі методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.

Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці та інші).

Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання та інші

176. Здоровий спосіб життя людини – це великий комплекс біологічно та соціально цілеспрямованих і доцільних методів і засобів життєдіяльності, відповідних потребам і можливостям людини, яких вона свідомо дотримується з метою забезпечення формування, збереження та укріплення здоров’я, здатності до продовження роду і досягнення активного довголіття.

Здоровий спосіб життя населення – такий образ його життя, який забезпечує поєднання повноцінної біологічної і соціальної адаптації кожної людини з можливістю максимального самовираження народу, нації, класу, соціальної групи в конкретних умовах життя і який зумовлює і забезпечує подальший розвиток суспільства.

177. До суб’єктивних методів і засобів відносяться:

• дотримання особистої гігієни – дотримання режиму праці і відпочинку, сну і бадьорості, режиму харчування;

• регулярне підтримання чистоти тіла;

• регулярні заняття фізичною культурою, використання методів і засобів загартовування організму;

• не допускати зловживання шкідливими звичками – наркотиками, токсикантами, алкоголем, тютюнопалінням.

• рівень культури особистості.

До об’єктивних методів і засобів відносяться:

• матеріальне забезпечення особистості, яке обумовлене рівнем освіти, професійною приналежністю, наявністю, характером роботи, рівнем оплати; наявністю і чисельністю сім’ї; житлові умови;

• забезпеченість холодним і гарячим водопостачанням у житлі, а для ряду професій – і на виробництві, чи заклади громадського характеру – лазні, сауни, басейни;

• психогігієнічний мікроклімат у взаєминах з громадськістю, трудовим колективом, у сім’ї тощо;

• повноцінність, достатність, збалансованість, різноманітність харчування;

• відповідність гігієнічним вимогам побутового та виробничого одягу та взуття, індивідуальних засобів захисту на виробництві;

• відповідність гігієнічним вимогам важкості, інтенсивності, напруженості праці, факторів виробничого середовища.

178. Загартування. Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища.

Основні принципи загартування:

1. поступовість – поступове збільшення інтенсивності і тривалості впливу чинника загартування;

2. систематичність – процедури слід проводити регулярно за визначеною системою;

3. комплексність – цілеспрямоване поєднання участі у загартовуванні всіх органів і систем організму та впливу кількох чинників середовища;

4. індивідуальний режим, його відповідність біологічним ритмам організму.

Значення загартування :

• підвищує адаптаційні можливості організму до впливу несприятливих чинників;

• знижує чутливість до респіраторних та інших інфекційних захворювань;

• підвищує працездатність;

• сприяє формуванню позитивних фізіологічних реакцій.

Основні чинники загартування: повітря, вода, сонячне випромінювання та відповідні можливостям організму, але поступово наростаючі фізичні навантаження і аутотренінг психофізіологічного стану.

179. Програма здорового способу життя

• врахування і використання індивідуальних біоритмів;

• підвищення психоемоційної стійкості (вміння стримувати себе);

• оптимальна для організму рухова активність;

• раціональна якість і режим харчування;

• комплексне регулярне загартування;

• гігієнічна поведінка у побуті, трудовому процесі;

• регулювання фізіологічних відправлень;

• запобігання, подолання шкідливих звичок (наркотики, алкоголь, тютюнопаління);

• використання біологічно активних речовин і геропротекторів;

• медикаментозна корекція хвороб (головним чином хронічних).

180. Фізична культура має велике значення для збереження і зміцнення здоров’я кожної людини та для профілактики гіподинамії. Фізичні вправи впливають на кору головного мозку та підкоркові центри, створюють урівноважений нервово-психічний стан, викликають відчуття бадьорості, стимулюють розвиток мускульної системи організму, серцево-судинної системи.

Фізична культура включає:

• ранкову зарядку для відновлення фізичної активності і працездатності після сну;

• фізкультурні паузи під час трудового дня на виробництві для підвищення працездатності;

• фізичні вправі у вільний від роботи час.