Перелік питань

для підготовки до заліку студентів стоматологічного факультету з навчальної дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій»

Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця

1. Женевська конвенція (1949 р.) та Додаткові протоколи до неї (1977р.). Основні положення

Після другої світової війни, в ході якої мирне населення зазнало масових знущань, репресій і депортацій, в серпні 1949 року у Женеві, на Дипломатичній конференції, була прийнята IV Женевська конвенція про захист цивільного населення, яке знаходиться в зоні конфлікту або на окупованій території.

Попередніми Женевськими конвенціями (ЖК) забезпечуються наступні види захисту:

І Женевська конвенція - захист поранених і хворих в діючих арміях, а також медичного і духовного персоналу у військах.

II Женевська конвенція - захист поранених, хворих, медичного і духовного персоналу із складу збройних сил, які потерпіли аварію на морі.

III Женевська конвенція - захист військовополонених.

і в 1977 році прийняті два Додаткових протоколи до Женевської конвенції 1949 року з метою забезпечення захисту всього цивільного населення в зоні збройних конфліктів.

Відповідно до положень Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них всі військовослужбовці та особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатанти, а медичний, духовний персонал та цивільне населення відносяться до не комбатантів.

Основні положення Женевських конвенцій вимагають завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними і військовими об’єктами. При цьому усяка особа, яка не належить до збройних сил, є цивільною особою, а до цивільних об’єктів відносяться усі ті об’єкти, які не мають ефективного впливу для забезпечення військової переваги.

Забороняються напади на військові об'єкти, наслідки від яких неможливо передбачити і при яких разом з військовими, уражаються цивільні об’єкти і цивільні особи. Забороняється напад на цивільне населення або окремих осіб в якості репресивних дій.

Таким чином, Женевська конвенція від 12.08.1949 р. і додаткові Протоколи (1977р.) до неї визначили головне право людини на життя, основні положення захисту цивільного населення, осіб і цивільних об'єктів. Вони зобов'язують сторони, що конфліктують, до гуманної поведінки по відношенню до цих осіб і об'єктів.

2. Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (2004 р). Постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки, їх завдання та робота під час надзвичайних ситуацій.

Порядок забезпечення діяльності Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність цих комісій здійснюється відповідно до положення про такі комісії, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Основні завдання комісії:

- координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

- організація та керівництво проведенням робіт при ліквідації наслідків НС.

Робота комісії під час НС - це:

- керівництво ліквідацією НС;

- вивчення обстановки, причин виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи;

- організація робіт і взаємодія з органами виконавчої влади, громадськими організаціями з питань евакуації населення та надання допомоги потерпілим;

- залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;

- взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, територія яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;

- визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти і населення від НС.

3. Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (2004 р.). Медичний і біологічний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій.

.Медичний захист

Заходами запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій є:

планування і використання існуючих сил і засобів органів охорони здоров’я незалежно від їх відомчої належності;

розгортання в надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних закладів;

своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів;

контроль за продуктами харчування, питною водою і джерелами водопостачання;

завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

підготовка медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.