1.Критерії комплексної оцінки стану здоров’я дітей і підлітків:

• Наявність або відсутність у момент обстеження хронічних захворювань.

• Рівень функціонального стану основних систем організму.

• Ступінь опірності організму несприятливому впливу чинників навколишнього середовища.

• Рівень нервово-психічного і фізичного розвитку, що досягнутий, та ступінь його гармонійності.

Відповідно до указаних критеріїв розроблена схема розподілу дітей і підлітків за групами здоров’я. Виділяють 5 груп здоров’я:

Перша група здоров’я – Здорові діти і підлітки з гармонійним розвитком та рівнем розвитку функціональних систем організму, що відповідає вікові.

Друга група здоров’я – Здорові діти і підлітки, що мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, а також знижену опірність до гострих та хронічних захворювань, тобто часто і тривало хворіють.

Третя група здоров’я – Діти і підлітки, які страждають хронічними захворюваннями у стані компенсації, зі збереженням функціональних можливостей організму.

Четверта група здоров’я – Діти і підлітки, які страждають хронічними захворюваннями у стані субкомпенсації, зі зниженими функціональними можливостями оранізму.

П’ята група здоров’я – Діти і підлітки, які страждають хронічними захворюваннями у стані декомпенсації, зі значно зниженими функціональними можливостями організму.

2.Календарний вік

виміряється кількістю обертань Землі навколо Сонця і виражається в

календарній шкалі. Однак, календарний вік не може служити повною мірою

показником здоров'я, працездатності, якості життя обличчя того самого

року народження. Добре відомо, що навіть зовнішній вигляд людей одного

календарного віку буває настільки різним, що орієнтоване визначення віку

може бути помилковим. У зв'язку з цим для оцінки життєздатності,

функціонального стану організму використовується не календарний, а

біологічний вік, що більш адекватно відбиває міру вікових змін

організму, його біологічні можливості у відношенні майбутньої життя,

темпи старіння.

Найбільш розповсюджені критерії оцінки здо- ров'я у сучасній медицині отримали назву так званих біологічних маркерів, під якими розумі- ють певні ознаки, інтегральне відображення ок- ремих сторін життєдіяльності людини. Під час проведення досліджень використову- валися такі методики, як оцінка працездатності серця (проба Руф'є); визначення адаптаційного потенціалу, що характеризує рівень здоров'я [3; 4]; визначення стану центральної нервової си- стеми (ортостатична проба); визначення біологіч- ного віку [2], а також оцінка рівня фізичної підготовленості за допомогою тестових вправ: біг на 100 метрів, стрибок у довжину з місця, біг на 500 метрів (дівчата) та 1000 метрів (юнаки), підтягу- вання на перекладині (юнаки) та згинання і роз- гинання рук в упорі ід підлоги (дівчата).

3.

4. такі періоди дитячого віку: А. Внутрішньоутробний етан: 1) фаза ембріонального розвитку — до 9 тижнів вагітності; 2) фаза плацентарного розвитку (плода)— 9—40 тижнів вагітності; Б. Позаутробний етап: 1) період новонародженості (0—28 днів); 2) період немовляти, або період вигодовування груддю (29 днів — 12 міс), (зазначимо, що в деяких випадках вигодовування буває штучним); 3) період нейтрального дитинства (1—Уроків): а) переддошкільний (1—3 роки); б) дошкільний (3—7 років); 4) молодший шкільний вік (7—10 років); 5) середній шкільний вік (11—14 років); 6) період статевого дозрівання, або старший шкільний вік (15—18 років).

Внутнішньоутробний етап має величезне значення для подальшої життєдіяльності людського організму. Він складається з двох фаз: фази ембріонального розвитку і фази плода. У першій фазі відбувається формування органів і систем, що закінчується до 56-го дня вагітності. З 22—23-го дня починає битися серце зародка (ембріона). Оскільки в ембріональній фазі формуються органи, то в цей період зародок особливо чутливий до несприятливої дії навколишнього середовища — інфекції, іонізуючого випромінювання, дії хімічних речовин, лікарських засобів. Вплив різних шкідливостей у цей період часто призводить до виродливостей, вад розвитку. Фаза плацентарного розвитку характеризується в основному ростом плода, хоча розвиток уже сформованих органів триває не тільки в цю фазу, а й після народження. Протягом першого року життя відбувається інтенсивний ріст дитини: до кінця року маса, яка була при народженні, потроюється, довжина тіла збільшується на 25 см. Це вимагає повноцінного харчування з достатньою енергетичною цінністю. Травний канал відрізняється функціональною незрілістю ферментних систем і процесів усмоктування, тому легко можуть виникати гострі і хронічні розлади травлення.

Для грудної дитини дуже велике значення має правильне вигодовування, тобто годування такою їжею, яку її травний канал здатний перетравити.

З часу народження дитина має пасивний імунітет: в її кров'яному руслі є антитіла, що перейшли від матері. Протягом перших місяців життя пасивний імунітет послаблюється і починає формуватися набутий імунітет внаслідок впливу різних інфекційних збудників, з якими зустрічається організм.

Основними особливостями внутрішньоутробного періоду розвитку е швидкий ріст і харчування дитячого організму за рахунок материнського. Легені матері дихають також і для плода, обмін речовин відбувається завдяки ферментам, печінці і ниркам матері. Тому на розвиток ембріона і плода дуже впливають харчування, спосіб життя і стан здоров'я матері.

З моменту народження дитини починається період новонародженості — перший період позаутробного існування. Для нього характерний процес перебудови різних систем організму, пристосування їх до позаутробного існування. З моменту народження починають функціонувати легені дитини. З початком легеневого дихання пов'язана перебудова кровообігу: закриваються вії овальної ямки, артеріальна протока, утворюються велике та мале кола кровообігу. Починає працювати система травлення, підвищується основний обмін речовин. Найінтенсивніші ці процеси в перші 7 днів життя, тобто в ранній неонатальний період. В цей час запустіває, муміфікується і відпадає залишок пуповини, заживає пупочна ранка (до 14-го дня життя). З досягненням року починається період нейтрального дитинства, який триває до 7 років. Інтенсивність росту і здатність організму відповідати поширеною реакцією на захворювання поступово зменшуються. У пер еддошкільний період (з 1 до 3 років) діти вчаться самостійно їсти, пересуватися і активно пізнають навколишній світ, у них з'являється фразова мова. Але і в дошкільному віці в них ще не розвинута здатність концентрувати увагу на певному завданні, засвоювати абстрактні, узагальнюючі поняття.

5. Стан фізичного розвитку оцінювали шляхом зіставлення антропометричних показників (зріст, маса, окіл грудної клітки) порівняно з нормативними [4]. Для порівняння антропометричних параметрів використовували антропометричні таблиці стандартів з урахуванням віку і статі. Також визначали біологічну зрілість дітей [10] та соматотип [3, 7], як маркер фенотипової різноманітності дитячого населення. Ці показники диференціювали залежно від віку та статі обстежуваного контингенту. Соціально-біологічні чинники вивчали методом сімейного анкетування [2, 5] за допомогою спеціально розробленого опитувальника, з наступним варіаційнодисперсійним аналізом отриманих даних [2]. До соматоскопічних показників відносять: стан шкірних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно-рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), а також ознаки статевого дозрівання (обволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитоподібного хряща гортані, мутація голосу у юнаків) Провідними соматометричними показниками вважають: довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи

(обводи голови, плеча, стегна тощо), які визначають на підставі використання спеціальних антпропометричних точок. До фізіометричних показників належать: м’язова сила кистей, життєва ємність легень, станова сила тощо.

6.В основі погіршення здоров"я - цілий комплекс соціально-економічних причин, серед яких не останню роль відіграє недосконалість існуючої системи медичного обстеження дітей та підлітків: погіршення якості харчування, забруднення навколишнього середовища ("техногенні перевантаження"); збільшення стресових ситуацій у житті школярів та інше [6]. Виходячи з того, що одним із найбільш чутливих та найоб"єктивніших показників стану здоров"я дитячої популяції є фізичний розвиток, а процеси зростання та розвитку дитини тісно пов"язані з багатьма чинниками довкілля та індивідуальними особливостями, Були визначені фактори, які мають достовірний або близько до достовірного вплив на фізичний розвиток дітей: тип та благоустрій житла; кількість членів сім"ї на одну кімнату; температурний режим житла; вологість житла; наявність шуму у житлі; соціальний стан матері; нервово-емоційне напруження на роботі матері; пологи даної дитини за строками; період новонародженості у перші 28 днів; характер харчування; режим харчування дитини. З вірогідністю, більшою за 98%, можна стверджувати, що діти, які проживають в окремій квартирі або будинку, на 3,5 см вищі за дітей, які проживають в гуртожитках або комунальних квартирах, а діти з вологих та перенаселених помешкань на 4-5 см нижчі, ніж їхні однолітки з комфортних умов. Тенденції до зниження зросту у дітей у молодшого шкільного віку виявляються, якщо житло немає комунальних зручностей і якщо воно шумливе. Водночас матеріальні умови сім"ї на довжину тіла у дітей суттєво не впливають, що збігається з даними інших дослідників [1]. Загальний вплив несприятливих умов життя дітей зменшує довжину тіла в середньому на 2,8 см. Для ілюстрації цієї закономірності наводимо рисунок 2. Більшість факторів, які нами вивчалися, пов"язана з батьками, тобто дія цих факторів на дитину опосередкована, а не пряма.

7.Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.

Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне відхилення (), що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники досліджуваної дитини від середніх показників, властивих певному віковостатевому періодові.

Відхилення у межах від –1 до +1 вважають середнім розвитком досліджуваної ознаки, від –1,1 до –2 – розвитком нижче середнього, від –2,1 та нижче – низьким, від +1,1 до +2 – вище середнього, від +2,1 та вище – високим.

Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одна від одної проводять горизонтальні лінії, кількість яких зумовлюється числом ознак, що підлягають оцінці, і на кожній з них відкладають значення отриманих відхилень, котрі з’єднують прямими лініями .Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. Якщо величини відхилень укладаються в одну сигму – розвиток вважається пропорційним, якщо не укладаються – непропорційним. Використання методу оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії дозволяє подолати головний недолік методики сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки. Оціночні таблиці у цьому випадку ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють дати більш ґрунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов’язаних ознак.

Перший етап проведення оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести довжину тіла дитини.

Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові та порівнюють з ними фактичні показники досліджуваних ознак. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають його стандартне значення та ділять на сигму регресії (_R) для кожної досліджуваної ознаки. Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану організму, так і відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові Центильний метод, на відміну від традиційних, орієнтованних на оцінку ознак фізичного розвитку, які варіюють за законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого опису характеру їх розподілу, що має право- або лівосторонню асиметрію.

Суть центильного методу полягає у зіставленні фактичної ознаки розвитку окремої характеристики фізичного розвитку з упорядкованим рядом, що включає у свою структуру весь діапазон коливань досліджуваної ознаки, розподілений на 100 інтервалів, потрапляння в які має рівну імовірність, проте розміри цих центильних інтервалів в абсолютних одиницях вимірювань неоднакові.

Для визначення ступеня фізичного розвитку використовують 7 фіксованих центилів: 3-й, 10-й, 25-й, 50-й, 75-й, 90-й та 97-й і відповідно 8 центильних інтервалів:

• 1-й інтервал (нижче 3%) – дуже низькі показники;

• 2-й інтервал (від 3% до 10%) – низькі показники;

• 3-й інтервал (від 10% до 25%) – знижені показники;

• 4-й та 5-й інтервали (відповідно від 25% до 50% та від 50% до 75%) – середні показники;

• 6-й інтервал (від 75% до 90%) – підвищені показники;

• 7-й інтервал (від 90% до 97%) – високі показники;

• 8-й інтервал (вище 97%) – дуже високі показники.

8.Спочатку за даними довжини тіла та її щорічного збільшення, числа постійних зубів, ступеня розвитку вторинних ознак статевого дозрівання, терміну осифікації кісток кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з календарним. У залежності від значень отриманих показників він може відповідати календарному вікові, випереджувати його або відставати від нього.

Наступний етап комплексного методу пов’язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із застосуванням шкал регресії та віково-статевих стандартів розвитку функціональних показників. Фізичний розвиток вважається:

• гармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки, що визначені, перебувають у межах М±1_R або від М±1,1_R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від –1 і вище;

• дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки, що визначені, перебувають у межах від М1,1_R до М2_R або від М+1,1_R до М+2_R за рахунок дефіциту маси або підвищеного жировідкладання та функціональні показники знаходяться у межах від –1,1 до –2;

• різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки, що визначені, перебувають у межах від М2,1_R і нижче або від М+2,1_R і вище за рахунок дефіциту маси або підвищеного жировідкладання та функціональні показники характеризуються відхиленнями від –2,1 і нижче.

Висновок щодо фізичного розвитку дитини у випадку використання комплексного методу повинен мати такий вигляд: “Фізичний розвиток Петренко І., 10 років, середній (вище середнього, високий, нижче середнього, низький), гармонійний (дисгармонійний, різко дисгармонійний), біологічний вік відповідає календарному вікові (випереджає календарний вік, відстає від календарного віку)”.

Отже, під час використання комплексного методу оцінки фізичного розвитку рівень біологічного розвитку визначається на підставі встановлення ступеня відповідності його основних ознак віково-статевим стандартам Рівень фізичного розвитку за довжиною тіла визначається за допомогою шкал регресії або у випадку їх відсутності за методом сигмальних відхилень.

Як і в попередньому випадку існують 5 оцінок фізичного розвитку за ростом: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький.

Середню зважену величину кожного показника фізичного розвитку знаходять у таблиціЗа допомогою коефіцієнта регресії та сигми регресії складають оціночні таблиці (шкали регресії за ростом), які дозволяють визначити гармонійність розвитку людини за морфологічними ознаками. Ступінь гармонійності фізичного розвитку встановлюється шляхом порівняння фактичної маси тіла і обводу грудної клітки зі стандартними величинами цих показників для певного віку і статі.

Різницю між фактичною і стандартною величинами показника фізичного розвитку ділять на сигму регресії і отримують величину сигмального відхилення, яка дозволяє визначити ступінь гармонійності фізичного розвитку школяра.Функціональні показники під час використання комплексного методу оцінюють за допомогою методу стандартних сигмальних відхилень.

9.До закономірностей розвитку і росту дітей належать:    1. Поступовість і необоротність. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів - один за одним, вдруге повторитися вони не можуть.    2. Надійність біологічної системи - такий рівень регулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальний перебіг з його екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, яка гарантує пристосування до нових умов, і з швидким поверненням до початкового стану.    3. Нерівномірність і безперервність росту і розвитку. Життя дитини - це безперервний процес розвитку. Перші кроки і подальше вдосконалення рухової функції, перші слова дитини і розвиток мовної функції, перетворення дитини в підлітка у період статевого дозрівання, розвиток центральної нервової системи, ускладнення рефлекторної діяльності - це приклади змін в організмі дитини. Нерівномірність росту - пристосування, вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя пов’язаний із збільшенням маси тіла, а уповільнення росту в наступні роки зумовлене активними процесами диференціювання клітин, тканин, органів 4. Акселерація - прискорення розвитку. Вона характеризується : - збільшенням довжини тіла і маси новонароджених (за останні 30-40 років на 0,5-1см і 100-150г); - збільшення зросту, маси (інших параметрів тіла) дітей і підлітків усіх вікових груп. Сучасна 9-річна дитина має зріст і масу 10-річної дитини 1940 року; - більш ранню зміну дитячих пропорцій тіла дорослими; - більш раннє прорізування і заміну молочних зубів постійними (на 1-2роки); - прискорене окостеніння скелету, зокрема дрібних кісток зап’ястя (на 1-2роки), і більш раннє завершення росту. У 18ст. у чоловіків ріст тривав до 26років,

10.Ендоекологічний синдром стомлюваності, коли у внутрішньому середовищі людей всіх вікових груп, особливо дітей, взаємодія бактерій кишечника, легенів, сечостатевих шляхів, шкіри, всіх покровів, бактеріально-вірусних і протозойних факторів змінюються. Все це створює немов монолітне, єдине, ендоекологічне начало всередині людини і із захисного поступово перетворюється в повного “монстра”, який поїдає внутрішнє середовище організму здорової людини.      Ендоекологічні епідемії можуть мати самі різноманітні внутрішні механізми, які за своїми властивостями пов’язані із зміною внутрішнього середовища і з порушенням бар’єрних механізмів: захисту клітини організму людини.

11.Земельні ділянки під забудову загальноосвітніх навчальних закладів повинні розміщуватися у межах населеного пункту з дотриманням санітарних норм щодо забезпечення належної відстані від джерел викидів шкідливих речовин, шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань. Не допускається розміщення освітніх закладів в санітарно-захисних зонах промислових підприємств та інших об’єктів, які є потенційними джерелами забруднення довкілля небезпечними факторами. Відведення земельної ділянки здійснюється за наявності технічних умов на електропостачання, водопостачання, каналізування, опалення тощо, погоджених з територіальними установами Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України.

Ширина санітарно-захисної зони між межею земельної ділянки школи та об’єктами, що її оточують, повинна бути не меншою 50 м. Будівля загальноосвітнього навчального закладу має розміщуватися на відстані 100–170 м від проїжджої частини дороги.

Радіус обслуговування від місця проживання учнів до загальноосвітнього навчального закладу повинен складати не більше 0,5 км пішохідної доступності. Отже, цілком слушним слід вважати розміщення шкіл на відстані транспортної доступності, яка складає 15 хвилин для учнів шкіл I ступеня (початкова школа) та 30 хвилин – для учнів шкіл IIIII ступенів (основна або неповна середня і середня або старша школа).

Радіус пішохідної доступності щодо розміщення шкіл I ступеня у сільській місцевості має становити не більше 2 км та не більше 15 хвилин в один бік. Максимальний радіус обслуговування учнів шкіл II–III ступенів не повинен бути більше ніж 15 км.

Підвезення учнів до навчального закладу у сільській місцевості має здійснюватися спеціальним транспортом. Причому транспортним обслуговуванням повинні забезпечуватися учні, які проживають на відстані від школи понад 3 км, з обов’язковим попереднім визначенням зупинок відповідного транспорту. Відстань від місця проживання до місця збирання школярів на зупинці не має бути більшою за 500 м.

Земельна ділянка загальноосвітнього навчального закладу має поділятися на наступні функціональні зони: навчальна зона, навчально-виробнича зона, навчально-дослідна зона, фізкультурно-спортивна зона, зона відпочинку, господарська зона, житлова зона, а також сільськогосподарська зона (для шкіл, що розташовані у сільській місцевості). Фізкультурно-спортивну зону слід розташовувати по довжині земельної ділянки з півночі на південь поруч з навчальною, але не з боку вікон приміщень для початкових класів. Господарська зона повинна мати окремий в’їзд і розташовуватися поблизу від навчальної (навчально-виробничої) зони та приміщень їдальні. Навчально-дослідна зона повинна складати не більше ніж 25% від загальної площі земельної ділянки. У міських школах вона може бути зменшена за рахунок будівництва на ділянці парників, теплиць і оранжерей,

12.Будівля загальноосвітнього навчального закладу має забезпечувати оптимальні умови для організації навчально-виховного процесу, відпочинку та харчування учнів. Тому на території земельної ділянки її слід розташовувати таким чином, щоб рівень освітлення та інсоляції навчальних приміщень був оптимальним, а взаємозв’язок між ділянкою і будівлею – найбільш раціональним.

Розрізняють компактну, блочну (блочно-секційну) та павільйонну системи архітектурно-композиційних рішень щодо улаштування навчальних будівель (мал. 39.1). Дві останніх слід вважати найбільш доцільними для використання у сучасних умовах. При цьому в одній секції мають розміщуватися максимум три паралелі класів для дітей одного віку або дві паралелі класів для двох суміжних (1 та 2 класи, 3 та 4 класи тощо) вікових груп.

Будівлі загальноосвітніх навчальних закладів повинні мати не більше трьох поверхів. У будівлях загальноосвітніх шкіл передбачається розміщення наступних

функціональних груп навчальних приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, блоки (кабінети) трудового навчання та професійної орієнтації, класи продовженого дня, фізкультурно-спортивні приміщення, приміщення харчоблоку, медичний блок, актова зала, бібліотека, адміністративні та допоміжні приміщення тощо.