65. Особливості дієтичного харчування хворих різними нозологічними формами захворювань

З курсу дієтотерапії відомо, що розроблено і науково обґрунтовано 15 рецептур дієт (з варіаціями) для різних нозологічних груп захворювань, які відрізняються набором продуктів та особливостями їх кулінарної обробки.

Особливістю нутрієнтного складу цих дієт є те, що у більшості з них збережено або навіть збільшено до 100-120 г білків, за виключенням таких хвороб як подагра, сечокислий діатез, гломерулонефрит тощо. Кількість жирів та вуглеводів, як правило, зменшено, а мінеральних речовин, мікроелементів, вітамінів – збережено, а при деяких захворюваннях, наприклад інфекційних – збільшено, бо частина їх втрачається при впріванні.

Детально харчування хворих вивчається в курсі дієтотерапії.

67. Фізіологічна роль вітамінів визначається їх біокаталітичними характеристиками – участю в регуляції обміну речовин в організмі. Найбільш частими гіповітамінозами, які зустрічаються серед населення є гіповітамінози С, А, рідше групи В, особливо у ранньовесняний період, коли запаси овочів зменшуються, а вміст аскорбінової кислоти та каротину в них знижується.

Однак психоемоційні навантаження, характерні для сучасних умов життя, сприяють підвищеним потребам організму в вітамінах, що уможливлює розвиток гіповітамінозів і в інші пори року.

69. При гіповітамінозі В₂ (рибофлавін) чи В₆ (піридоксин) спостерігається підвищена сальність (себорея) обличчя із-за гіпертрофії сальних залоз, у першу чергу за вушними раковинами, на лобі, носо-губних складках, яка у подальшому розвитку гіповітамінозу змінюється атрофією сальних залоз, що проявляється злущенням епітелію, під яким при зшкрябуванні з’являються блискучі ділянки шкіри.

Досить специфічною ознакою гіповітамінозу В₂ є перикорнеальна ін’єкція судин склери очей, яку можна спостерігати за допомогою бінокулярної лупи чи щілинної лампи: на місці переходу рогівки у склеру внаслідок розростання судин утворюється віночок фіалково-блакитного кольору. Цей симптом часто супроводжується кон’юнктивітом зі збільшенням ін’єкції судин від центру до периферії, на відміну від банальних кон’юнктивітів (ін’єкції судин – до центру).

При гіповітамінозах В₂, В₆, рідше РР (нікотинова кислота, ніацин) спостерігається хейлоз – слизова губ спочатку стає блідою, а потім в місці змикання губ, із-за мацерації епітелію та його злущення слизова стає червоною. З’являються вертикальні тріщини губ, ангулярний стоматит – сірувато-жовті папулки в куточках рота, при їх мацерації зявляються тріщини, покриті жовтуватими шкуринками. При недостачі цих вітамінів спостерігаються зміни з боку язика – розвивається гіпертрофічний глоссіт: язик набухає, збільшується в об’ємі, по краях – почервоніння з відбитками зубів. Сосочки язика гіпертрофуються, спочатку на кінчику, а потім на бокових поверхнях і спинці. Можуть зявитися глибокі борозни (“географічний язик”). У подальшому гіпертрофія сосочків змінюється десквамацією епітелію по всій поверхні, язик стає “лисим”, полірованим, гладеньким, яскраво-червоним, вогнево-полумя’ним (особливо при гіповітамінозі РР) або з малиновим відтінком (при гіповітамінозі В₂).

При гіповітамінозі А (ретинол) спостерігаються: гіперкератоз – збільшене ороговіння епідермісу на ліктях, колінних суглобах. Шкіра покривається сіткою мілких подовжніх і поперечних тріщин мозаїчного вигляду; фолікулярний гіперкератоз – на шкірі сідниць, стегон, литок, розгинальних поверхонь рук в області волосяних фолікул підсилене ороговіння епітелію, шкіра стає шорсткуватою, “гусячою”, “колючою”. При зшкрябуванні епітелію з’являються жовтуваті плями (на відміну від гіповітамінозу С, при якому у цьому випадку з’являється синя пляма крововиливу).

При гіповітамінозі С (аскорбінова кислота), Р (тіофлавоноїди) спостерігається швидко наступаюча стомленість, блідість шкіри, ціаноз видимих слизових оболонок, кистей рук, стоп ніг, набряклість і розпушення ясен, біля краю різців на слизовій оболонці ясен зявляються невеличкі ізольовані червоні острівці. Зливаючись, вони утворюють кайму біля зубного краю ясен. Ця кайма, яскраво-червона спочатку, у подальшому стає синюшною, міжзубні сосочки набухають, слизова оболонка стає червоною, розпушеною, легко ранимою – від зубної щітки, черствого хліба. У більш виражених випадках спостерігається спонтанна кровоточивість ясен, яку, правда, слід диференціювати від пародонтозу.

При різко вираженому дефіциті вітаміну С в харчовому раціоні розвивається клінічна картина цинги: до описаних вище симптомів гіповітамінозу приєднуються сильне схуднення, ревматоїдні болі у мязах, суглобах, особливо під час руху, ознаки малокрів’я (задишка, тахікардія), синюшна кайма на яснах, їх спонтанна кровоточивість. У подальшому ясна загнивають, зявляється гнійний запах з рота, зуби розхитуються і починають випадати. Зявляються спонтанні крововиливи у шкірі, мязах, суглобах та всіх внутрішніх органах і тканинах. Легко нашаровується вторинна інфекція.

Дефіцит вітаміну В₁ (тіаміну) проявляється у сильній стомлюваності, особливо при ходьбі, болючості мязів литок, парестезіях, втраті апетиту, закрепі, задишці, тахікардії тощо.

Дефіцит у раціоні вітаміну Д (кальціферолу) та ультрафіолетової радіації сонця (роботи в шахтах, метро, закритих приміщеннях, особливо взимку) проявляється в подразливості, слабкості, пітливості, болях у мязах, крихкості зубів, кісток (часті переломи), у дітей – затримка розвитку зубів, схильність до захворювання дихальних шляхів. При авітамінозі Д розвивається рахіт.

Недостатність вітаміну В₁₂ (ціанкобаламіну) може спричинитися до розвитку мегалобластичної гіперхромної анемії, об’єктивно спочатку зявляється блідість слизових оболонок, кон’юнктив, сухість у роті, яскравість язика, зниження апетиту, пронос, поліневрити.

78-86. Органолептичні дослідження харчових продуктів (і готових блюд) не потребують спеціального оснащення, а тому можуть виконуватися не лише в лабораторії, а і на самому продовольчому об’єкті, при відборі проб.

Спочатку слід ознайомитися з документацією продовольчого об’єкту, з накладними, сертифікатами на партію продовольства, дату поставки. Далі оглядають умови зберігання, обробки продуктів, наявність холодильників, санітарний стан об’єкта, стан тари, маркіровка (терміни зберігання та реалізації продукта та ін.).

Вивчають зовнішній вигляд зразків продуктів (при денному світлі), їх колір, відтінки, як ознаки несвіжості, псування чи фальсифікації, підозрілі вкраплення, плями відмінного від продукту кольору та ін. За допомогою лупи виявляють наявність амбарних шкідників, фінн, а з компресоріусмом – личинки трихінел Методи відбору проб для лабораторного аналізу залежать від виду продуктів (сипучі, поштучні, рідкі, в тарі, без тари і т.д.). Вибирають середню пробу, яка відображала б якість всієї партії продовольства.

Сипучі та тверді харчові продукти (крупа, зерно, борошно, тверді жири та ін.) відбирають спеціальними щупами, ножами (мал. 28.1), совками з різних місць тари чи партії продовольства (до 10 зразків, з яких розмішують середню пробу масою до 1 кг). Рідкі і мякі харчові продукти спочатку розмішують (мутовкою, струшують), відбирають з різної тари, партії продукту, отримуючи середню пробу.

Закриті консервовані продукти відбирають з партії поштучно, у першу чергу – підозрілі (бомбажні консерви, з пошкодженою тарою).

Проби мяса відбирають зрізанням з туші, напівтуші та з обов’язковим відбором кісток, суглобів.

Сипучі, тверді продукти без тари та поштучні відбирають у поліетиленові мішечки, рідкі – в скляну тару. Проби обов’язково опечатують, пломбують. Складається акт відбору проб, який підписується особою, яка відібрала пробу, та відповідальною особою продовольчого об’єкту. До проби додається супровідний бланк, в якому приводяться паспортні дані продовольчого об’єкту, маса чи кількість зразків проб, мета лабораторного дослідження, адреса лабораторії, куди зразок направляється, дата і година відбору проби, підпис особи, яка відібрала пробу.

Органолептичні дослідження харчових продуктів (і готових блюд) не потребують спеціального оснащення, а тому можуть виконуватися не лише в лабораторії, а і на самому продовольчому об’єкті, при відборі проб. Консистенція визначається пальпаторно – натискуванням на продукт (м’якуш хліба, м’ясо). У свіжих продуктах ямка виправляється, у несвіжих – залишається.

Запах у свіжих харчових продуктів приємний, специфічний, у несвіжих – неприємний, навіть гнильний. Ряд продуктів у свіжому вигляді зовсім не повинні мати запаху.

Смак визначають в останню чергу, пересвідчившись у безпечності продукту. При підозрах на псування чи забруднення мікробами, отруйними речовинами смак не визначають.

Іноді використовують також слух (плюскіт в консервних банках при їх недостатньому заповненні, відсутність шипіння газованих напоїв, наявність шипіння при бродінні кваснини тощо).

При органолептичних дослідженнях в лабораторії використовують також пробну варку бульйонів з досліджуваних продуктів, у першу чергу - мясних. З числа інтегральних показників якості харчових продуктів визначають:

- вологість, шляхом висушування або відгону до постійної маси попередньо зваженої проби; а рідких продуктів – за допомогою ареометрів, лактоденсиметра (молоко) (мал. 28.6, а).

- сухий залишок - також шляхом висушування, визначення питомої маси ареометром або розрахунком за вологістю.

- зольний залишок – спалюванням сухого залишку до світло-сірого попелу мінеральних речовин.

Вміст білків у харчовому продукті чи в готовому блюді визначають за вмістом у продукті загального азоту, який визначають за методом К’єльдаля або Лоурі (викладені в спеціальних посібниках). Множенням кількості азоту на коефіцієнт 6,25 визначають кількість білку.

Вміст жирів у продуктах визначають за класичним методом Сокслета шляхом екстракції жиру з наважки продукту ефіром в апараті Сокслета або іншими методами, також викладеними в спеціальних методичних, учбових посібниках, а в молоці – за допомогою бутирометра (мал. 28.6, б).

Вуглеводи в харчових продуктах (моно-, ди-, полісахариди) визначають йодометричним методом, за їх інверсією, шляхом гідролізу. Деталі методик також описані у відповідних керівництвах.

При лабораторному аналізі овочевих консервів, молока, готових блюд у більшості випадків визначають вміст вітамінів і, в першу чергу, аскорбінової кислоти, каротину.

Мінеральні солі та мікроелементи визначають, як правило, з спеціальними цілями

101. Законодавство про охорону праці в Україні регламентується урядовими структурами (Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Міністерством праці, Міністерством охорони здоров’я), профспілковими організаціями, іншими відомствами та громадськими організаціями.

1. Конституцією України передбачено, що “кожен має право на працю ... , безпечні умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється” (ст.43); “Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується скороченим робочим днем для працівників ряду професій і виробництв, які визначаються законом, скороченою тривалістю роботи у нічний час…” (ст.45); “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування” (ст.49) та інших.

2. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” прийнятий Верховною Радою 24.02.1994 р. У якому також сказано, що “Громадяни мають право на: … безпечні для здоров’я умови праці; відшкодування шкоди, завданої її здоров’ю; … обов’язкові медичні огляди.” Законом передбачено усунення від роботи осіб, які ухиляються від обов’язкових медичних оглядів і щеплень.

Законом передбачено єдиний Державний реєстр небезпечних і шкідливих факторів, проведення Державної санітарної експертизи проектів промислового будівництва, технологій виробництва, сировини, напівфабрикатів, готової продукції, запобігання захворювань, травм, отруєнь та інших.

3. Закон України про охорону праці, прийнятий Кабінетом Міністрів за № 64 від 1993 р. передбачає створення належних санітарно-гігієнічних умов на виробництві, запобігання причин травматизму, профзахворювань і отруєнь, зниження дії шуму, вібрації, інших шкідливостей, очистку і знешкодження відходів тощо.

Законом передбачено проведення широких оздоровчих і профілактичних заходів, обов’язкових медичних оглядів, диспансерного обслуговування, забезпечення лікувально-профілактичною допомогою, протезною допомогою інвалідам праці, санітарною освітою.

Серед законодавства про працю важливе місце займає Кодекс законів про охорону праці (КЗОП, 1992) розроблений профспілковими організаціями, Міністерством охорони здоров’я, іншими відомствами, кодекс включає велику кількість законів про техніку безпеки, виробничу санітарію, охорону праці жінок, підлітків, осіб старших вікових груп; про колективні договори між робітниками і працедавцями; про правила внутрішнього розпорядку на підприємствах, забезпечення індивідуальними засобами захисту, спецодягом і взуттям та інше.

Міністерством охорони здоров’я розроблені “Основи законодавства України про охорону здоров’я” № 2801 – ХП від 1992 р.; “Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень” та “Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони” (Держстандарт 12.1.085 - 88); “Положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів” (Постанова Кабміну № 431 від 1992 р.); Санітарні правила для підприємств чорної металургії (№ 2527 - 82) та ряду інших галузей тощо.

Особливе місце серед документів санітарного законодавства займають правові закони, правила, інструкції: “Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці” (Постанова № 754 Кабміну від 1993 р.); “Порядок зупинення або призупинення інвестиційної діяльності при порушенні санітарного законодавства” (Наказ МОЗ № 65 від 1995 р.), Наказ МОЗ про відсторонення від роботи осіб при порушенні правил санітарного законодавства (№№ 65,66,67 від 1995р.); про кримінальну відповідальність за грубі порушення санітарного законодавства та інші.

104. Види запобіжного санітарного нагляду.

До запобіжного санітарного нагляду відносяться:

1. Розробка і наукові обґрунтування основ санітарного законодавства:

• участь у розробці Державних стандартів України (ДСУ), на різноманітну продукцію промислового виробництва, у першу чергу на продукцію харчової промисловості, воду, продукцію легкої промисловості;

• участь у розробці Будівельних норм і правил (БНіП);

• розробка Санітарних правил і норм (СанПіН), гранично допустимих концентрацій (ГДК), гранично допустимих рівнів (ГДР), гранично допустимих доз (ГДД), лімітів доз (ЛД), мінімальних допустимих рівнів (МДР), орієнтовно безпечних рівнів впливу (ОБРВ), технічних умов (ТУ), норм радіаційної безпеки України (НРБУ), Системи стандартів безпеки праці, Системи „людина-машина”, охорони природи та інше.

2. Організація і проведення санітарної експертизи проектів різного призначення на всіх етапах проектування – населених місць, житлових, навчальних, громадських, виробничих будівель, а також проектів технологічних ліній, конвеєрів, систем вентиляції, конструктивних рішень захисту від шуму, вібрації, теплового, електромагнітного, лазерного, ультрафіолетового, іонізуючого випромінювання, хімічних, пилових забруднень повітря робочої зони;

• експертиза проектів різноманітних станків, механізмів, машин, транспортних засобів;

• експертна оцінка проектів санітарно-технічного та ергонометричного обладнання інтер’єру приміщень різного призначення (житлових, навчальних, лікарняних, виробничих, оцінка робочих місць, кабін транспортних засобів, інших об’єктів, засобів управління механізмами, тощо.).

Організація і проведення експертизи проектної документації виконується у відповідності з нормами, правилами, інструкціями, державними стандартами, перерахованими вище, та іншими офіційними документами.

При вивченні технології проектуємо го промислового виробництва у першу чергу вивчають характер і ступінь впливу виробництва на умови праці і побуту робітників – сировини, продуктів виробництва, побічних продуктів, відходів, газо-, паровикидів, стічних вод, твердих покидьок, забруднення ними повітря, водойм, ґрунту, оцінку методів і засобів знешкодження цих відходів, визначають розміри зон санітарної охорони.

При цьому вивчають вихідні дані: - акт про вибір ділянки для даного будівництва; - будівельний паспорт, відомості про існуючу забудову, наземні споруди, підземні комунікації, достатність їх потужності; - дані про геологічні та гідрологічні характеристики ділянки; - технічні умови приєднання до існуючих комунікацій водо-, енерго-, газопостачання, чи створення (будівництво) нових, більш потужних комунікацій; - дані про стан водоймищ, ґрунту, джерел забруднення атмосферного повітря.

105.Мета запобіжного санітарного нагляду в будівництві – контроль за дотриманням діючих державних санітарних норм і правил на всіх етапах проектування і будівництва.

106.На першому етапі проектування – при розгляді проектного завдання та техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) будівництва завданням медичної служби є оцінка екологічної та санітарно-гігієнічної доцільності планування задуму того чи іншого будівництва, з урахуванням гігієнічних характеристик існуючих об’єктів та об^’єктів що проектуються (їх взаємний негативний чи позитивний вплив один на одного).

Другий етап:

• санітарна експертиза проектних матеріалів: ескізного проекту (зображення ділянки та будівель в аксонометричній, косокутовій проекції, тобто їх загальний вигляд);

• експертиза генерального плану, тобто плану території забудови;

• експертиза архітектурно – будівельного проекту (креслення фасадів, розрізів, поповерхових планів будівель з експлікаціями та пояснювальною запискою, тобто текстовою частиною проекту, креслень елементів санітарного благоустрою –вентиляції, холодного і гарячого водопостачання, каналізації, електро-, газопостачання, низькострумних комунікацій);

• техніко – будівельних робочих креслень, по яких безпосередньо ведеться будівництво.

Третій етап – прив’язка індивідуального чи типового проекту до земельної ділянки: участь у роботі комісії по відведенню і оцінці цієї ділянки, експертиза ситуаційного плану – збільшеної у масштабі копії топографічної карти з зображенням ділянки забудови та оточуючих існуючих об’єктів.

Четвертий етап – санітарний нагляд за ходом будівництва з метою контролю дотримання всіх елементів затвердженого проекту. При необхідності яких-небудь змін у проекті (із-за економічних, технічних чи інших причин) ці зміни повинні бути узгодженні з санітарною службою.

П’ятий етап – участь у роботі комісії по прийманню побудованого об’єкта в експлуатацію, оформлення технічного, санітарного паспортів.

До цього комісія перевіряє повноту закінчення будівництва, визначає необхідні доробки чи виправлення дефектів, а потім, після усунення встановлених недоліків, державна комісія приймає об’єкт в експлуатацію . При цьому оформляється акт прийомки об’єкта в експлуатацію з підписами усіх членів комісії, у тому числі санітарного лікаря.

108. Види будівельних і технічних креслень.

1. Топографічні – ситуаційні плани – копії топографічних карт, на яких зображують ділянку для будівництва проектуємого об’єкта та оточуючу територію з зображенням існуючих об’єктів та елементів ландшафту (лісів, чагарників, водойм, висот, боліт тощо). Крутизна схилів зображується горизонталями – лініями, що з’єднують точки однієї висоти над рівнем моря. Вершини висот визначаються цифрами в метрах. Напрям схилу визначається бергштрихами.

2. Інженерно-будівельні креслення – зображення наземних споруд (мостів, гребель, виїмок, зрізів, естакад, доріг) та заглиблених в землю (трубопроводів, кабелів, тунелів тощо) – на ситуаційних та генеральних планах.

3. Архітектурно-будівельні креслення – зображення будівель різного призначення – житлових, навчальних, громадських, промислових.

4. Виробничі креслення – зображення технологічних ліній, конвеєрів, машин, станків.

5. Креслення електросхем, радіотехнічних схем, електронних схем та інші.

109-110. Користуючись ситуаційним планом, студенти повинні розглянути і схематично накреслити його у зошиті та оцінити:

1. Координати та висоту над рівнем моря ділянки проектованого об’єкта та оточуючих населених пунктів, екологічно цікавих об’єктів.

2. Рельєф місцевості, напрям і крутизна схилів в районі проектованої забудови, вірогідність повені чи зсувів. Наявність лісів.

3. Напрям панівних вітрів (роза вітрів) та відстань ділянки забудови до існуючих об’єктів, вірогідність взаємного забруднення повітря, ґрунту, відкритих водойм.

На генеральному плані (його також потрібно накреслити у зошиті протоколів) розглянути і оцінити:

1. Конфігурацію і розміри ділянки забудови (довжину, ширину, площу).

2. Перелік і взаєморозташування будівель та інших об’єктів на території (озеленення, проїздів), функціональне зонування території.

3. Відсоток забудови, озеленення території та їх відповідність гігієнічним нормативам.

4. Відстань (розриви) між будівлями, можливість і терміни затінення північніших будівель південнішими (або визначення терміну їх інсоляції за допомогою контрольно-інсоляційної лінійки, додаток 4).

5. Відстань будівель від проїздної частини вулиці (захист від шуму, загазованості повітря).

111. Поточний санітарний нагляд – комплекс заходів, що передбачають контроль за дотриманням гігієнічних нормативів, санітарних правил та інструктивних документів при експлуатації об’єктів.

Мета поточного санітарного нагляду – створення сприятливих умов побуту, праці, відпочинку, лікування, запобігання шкідливого впливу навколишнього середовища чи умов праці на організм людей, та шкідливого впливу несприятливих факторів об’єкта на колективне здоров’я і на довкілля.

113-114. Поточний санітарний нагляд – комплекс заходів, що передбачають контроль за дотриманням гігієнічних нормативів, санітарних правил та інструктивних документів при експлуатації об’єктів.

Мета поточного санітарного нагляду – створення сприятливих умов побуту, праці, відпочинку, лікування, запобігання шкідливого впливу навколишнього середовища чи умов праці на організм людей, та шкідливого впливу несприятливих факторів об’єкта на колективне здоров’я і на довкілля.

115-118. Методи, які використовують при проведенні санітарного обстеження об’єкта

1. Опитування керівників обєкту та його персоналу. Вивчення, чи перевірка технічної документації (технічного паспорта об’єкта, технології виробництва та інших), санітарної документації (санітарного паспорта, санітарних журналів, особових санітарних книжок працівників – харчових, торгових, учбових, медичних закладів та інших).

2. Візуальний огляд об’єкта, персоналу, елементів технології експлуатації об’єкта, використання органолептичних методів дослідження.

3. Використання експресних інструментальних методів дослідження фізичних шкідливостей (шуму, вібрації, освітлення, електромагнітних випромінювань різних частот, параметрів мікроклімату), запиленості повітря та інших факторів, як засобів об’єктивної оцінки умов експлуатації обстежуваного об’єкта.

4. Відбір проб та експресні чи лабораторні методи дослідження хімічних, бактеріологічних, інших біологічних шкідливостей - також об’єктивних показників оцінки санітарного режиму об’єкту.

5. Використання розрахункових методів якісної та кількісної оцінки тих чи інших факторів об’єкта за допомогою відповідних формул і номограм (наприклад: розрахунок параметрів захисту від іонізуючої радіації, щільності потоку енергії електромагнітних полів надвисоких радіочастот та інше).

6. Кінцевою метою поточного санітарного нагляду є складання санітарного опису об’єкта – при поглибленому санітарному обстеженні, а також його санітарного паспорта чи акта санітарного обстеження – при поточних планових періодичних, рейдових чи екстрених санітарних обстеженнях.

Для полегшення оформлення цих документів використовуються спеціальні карти-схеми, розроблені для кожного типу об’єктів – промислових, житлових, учбових, лікувально-профілактичних та інших. Ці карти-схеми приведені у додатках до практичних занять, а їх зразки - у додатках 2 і 3 цього заняття.

Кінцевим пунктом санітарного опису чи акту обстеження об’єкта повинні бути рекомендації чи розпорядження по ліквідації санітарних порушень, профілактичні, оздоровчі заходи з вказівкою терміну їх проведення. При грубих, небезпечних для персоналу чи довкілля санітарних порушеннях накладаються ті чи інші правові санкції аж до закриття об’єкта, юридичних заходів.

119. Приймальне відділення для соматичних хворих (у головному корпусі) та помешкання виписки хворих повинно бути єдиним і включати: оглядове приміщення, санітарний пропускник, палати тимчасового утримання поступаючих хворих, реанімаційний бокс, у ряді випадків - рентгенкабінет.

Для дитячого, акушерського, інфекційного, шкіряно-венерологічного, туберкульозного, психіатричного відділень повинні бути окремі приймальні відділення і приміщення виписки хворих.

Площі приміщень приймальних відділень нормуються відповідно кількості хворих, які будуть поступати протягом доби. В інфекційному, туберкульозному, шкіряно-венерологічному відділенні одежу поступаючого хворого направляють в дезінфекційне відділення, яке розміщують у окремому корпусі в господарській зоні.

121-122. В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати (з ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом).

Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в тупиковому виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці повинні бути передбачені: операційна – 30 м² (з розрахунку на 30-50 хірургічних ліжок у відділенні; для складних операцій - площа 45-50 м²), передопераційна - 10-20 м², стерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м², інструментальна, кабінет хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, гіпсова перев’язна, кабінет пересувної діагностичної та реанімаційної апаратури, анестезіологічного обладнання, приміщення для чистої і брудної операційної білизни, мийна і душова для операційної бригади, післяопераційні реанімаційні палати, туалети для персоналу, кімната операційної сестри та ін., залежно від профілю хірургічного відділення.

123-124. Кожне лікарняне відділення призначене для хворих з однаковими захворюваннями. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м² на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат площею 9-12 м² для важких соматичних та інфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м³, об’ємом вентиляції 40-50 м³/годину. Крім палат в палатній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м², засклена веранда (30 м²), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9 м²), процедурна (12-15м²), пост медичної сестри (4 м²), а в секціях відділень хірургічного профілю - перев’язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м²), кімната для чистої та брудної білизни (по 4 м²), санітарний вузол з ванною (10 м²), туалетом для хворих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м²), коридор. Коридор може бути боковим, з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).

126-127. До професійних навантажень та шкідливостей лікарів хірургічних спеціальностей відносяться:

• кількість оперативних втручань – до 150 на рік в загальній хірургії, 170 – в оториноларингології, 370 – в акушерстві та гінекології. З підвищенням кваліфікації хірурга зростають як кількість, так і складність операцій;

• вимушене положення тіла з нахилом тулуба вперед та тривалим статичним напруженням м’язів плечового поясу, спини, витягнутих вперед рук;

• нагріваючий мікроклімат операційної з високими потоками радіаційного тепла від джерела штучного освітлення (безтіньової лампи);

• іонізуюча радіація при рентгенологічних дослідженнях, особливо в травматології, судинній хірургії, нейрохірургії;

• токсична дія засобів наркозу (закису азоту, фторотану, хлороформу, діетилового ефіру) та анестетиків;

• високе розумове та нервово-емоційне напруження, пов’язане з складністю, тривалістю операційного втручання, виникаючих можливих ускладненнях, відповідальності за життя хворого.

Серед захворювань лікарів хірургічних спеціальностей з тимчасовою втратою працездатності переважають хвороби нервової системи, системи кровообігу, травлення, гострі респіраторні захворювання.

Серед хронічних захворювань цих спеціалістів найбільшу питому вагу займають захворювання системи кровообігу, неврастенії, що пов’язані з високим психоемоційним та фізичним напруженням. Це стенокардія, гіпертонічна хвороба, вегето-судинна дистонія, неврастенія. Гігієнічні особливості умов праці та стан здоров’я лікарів терапевтичного профілю залежать від форм обслуговування хворих. При поліклінічному, дільничному обслуговуванні провідна роль належить надмірному фізичному навантаженню, яке залежить від сезону року (кількості викликів), розмірів лікарської дільниці, типу забудови (одно- багатоповерхові будівлі, наявність чи відсутність ліфтів). Для цих спеціалістів характерні також психоемоційне напруження несприятлива дія фізичних факторів – рентгенівського випромінювання, УВЧ, НВЧ, ультразвукові, лазерні та інші діагностичні і фізіотерапевтичні засоби, хімічні шкідливості – фармакологічні препарати, від яких найчастіше страждають медичні сестри.

До професійних захворювань лікарів терапевтичного профілю, у першу чергу фтизіатрів, інфекціоністів, дермато-венерологів, гельмінтологів, лаборантів бактеріологічних, вірусологічних, гельмінтологічних лабораторій відносяться відповідні інфекції; фізіотерапевтів, рентгенологів, радіологів – дерматити, екземи, токсикодермії, меланоми, лейкози, рак шкіри, променева хвороба; психіатрів – психоневрози та інші.