Внутрішня картина хвороби

Внутрішня картина хвороби>"Аутопластична картина хвороби” є по своїй сутності суб’єктивним сприйманням її хворим.  Вона має 4 основні сторони:

1)     сенсорну (локальні болі і розлади),

2)     емоційну (страх, тривога, депресія, надія, тобто емоційні переживання),

3)     вольову (зусилля хворого справитись з хворобою, потурбуватись про обстеження і лікування і довести їх до кінця),

4)     раціональну і інформативну (знання про хворобу і її оцінка).

В дійсності психічні процеси всіх цих сторін переплітаються в різних комбінаціях і нерідко формують “вертикальні зв’язки”. Прикладом  такого “вертикального” зв’язку є факт так званої раціоналізації, коли раціональний компонент в більшій або меншій мірі піддається впливу безсвідомими процесами. Наприклад, хворий, який ухиляється від хірургічного втручання  “пояснює” це тим, що не вірить в успішний результат операції, коли в дійсності головною причиною є скритий страх перед операцією.

    

     Обумовленість аутопластичної картини хвороби

 

         Прояви аутопластичної картини хвороби визначають 6 основних факторів:

1) особливості хвороби;

2) обставини при яких протікає хвороба;

3) преморбід(Преморбидный тип личности обусловливает ее базисные черты, тип характера до того момента, как возникло психическое расстройство.) особистості;

4) соціальне становище хворого;

5) характер хворого;

6) відношення хворого до своєї хвороби.

Усі хворі в певній мірі бояться своєї хвороби, її можливих наслідків – інвалідності, смерті. Вони по-різному реагують.

Виділяють такі основні типи хворих:

         Підозріливі(тривожно-підозріливі). Вони –“теоретики” і прагнуть довідатись все про свою хворобу від сусідів по палаті, медичного персоналу, знайомих, із медичних книг. Але набуті ними напівзнання не сприяють заспокоєнню (їх напівзнання нерідко є більш шкідливим, ніж незнання). Незважаючи на скептичну настроєність, такі хворі легко піддаються навіюванню в межах кола неприємних думок, що стосуються їхньої хвороби. Вони не можуть позбутися своїх нав’язливих страхів і вигаданих хвороб, хоч і розуміють їх необгрунтованість, а часом і безглуздість. У таких хворих часто бувають уявні гастрит, виразка шлунку, холецистит, захворювання серця.        

Боягузливі – близький різновид підозріливих. Здебільшого це люди, які погано знають медицину. Їх діагнози обмежуються словами “печінка”, “серце”, “голова”, іноді з уточненням – “рак”, “Інфаркт”, “гіпертонія”. Але йти до лікаря вони уникають із побоювання, що вигаданий діагноз може підтвердитись.

         Мнимі (істеричні) хворі відрізняються від боягузливих тим, що вони охоче йдуть до лікарів, піддаються різним, часто неприємним, діагностичним маніпуляціям, наприклад, взяттю шлункового соку,  дуоденальному зондуванню, та ін., акуратно роблять усі призначувані аналізи. Незважаючи на негативні результати всіх досліджень і запевнення лікарів, що підозрюваної хвороби немає, ці хворі іноді роками відвідують кабінети поліклінік.

         Ліниві хворі. Це справжні хворі, здебільшого хронічні. Оскільки хвороба не тяжка, вони не вважають її серйозною. Призначені ліки приймають від випадку до випадку, “коли пригадують” або після багаторазових нагадувань. Вони часто не дотримуються рекомендованого режиму, не дотримуються призначеної дієти, не відмовляються від куріння, вживання алкогольних напоїв і т.п.         

Заглиблені в хворобу (іпохондричні). Хворий підкорився своїй хворобі, звикся з нею, іноді вважає її невиліковною, проте скрупульозно виконує всі приписи і рекомендації лікарів. День хворого розписаний по годинах. Хворий весь час, систематично, кілька разів на день вимірює температуру, лічить пульс, дуже цікавиться результатами багаторазово повторюваних аналізів. Хвороба стала змістом і метою життя хворого. Видужання може позбавити його інтересу до життя.

         Активні хворі. Це позитивний тип хворого. Він тверезо ставиться до свого захворювання, не засмучується, не вимагає надмірної уваги до себе. Спокійно і сумлінно виконує всі призначення, активно допомагає лікарю у боротьбі з хворобою. Настрій у нього рівний, бадьорий: він упевнений у своєму видужання і терпляче чекає його. Такий хворий швидко звикається з лікарняним режимом, з сусідами по палаті. Вимушена бездіяльність не обтяжує його. Він знаходить собі заняття:  читає, пише, щось майструє, при можливості допомагає  іншим хворим  у палаті.

         До цієї ж категорії належать більшість невиліковних хворих, приречених на інвалідність: паралізовані, ті, що втратили кінцівки, сліпі та ін. Вони не підкоряються своїй недузі.

          Вередливі, метушливі хворі. Дратівливість властива багатьом хворим як внаслідок їхньої хвороби, вимушеного перебування в лікарняній палаті і багатьох інших обставин.

         Аграванти і симулянти. Агравацією називається свідоме перебільшення симптомів хвороби. Симуляція – це пред’явлення вигаданої, удаваної хвороби. І те й друге трапляється не так рідко.

         До агравації схильні істеричні особи. При дослідженні вони охкають, стогнуть, здригаються від кожного дотику. Скарги їхні перебільшені. Практично межу між агравацією і симуляцією не завжди легко провести.

         Дисимулянти. Дисимуляція – це приховування своєї хвороби або фізичної вади. Найчастіше дисимулюють особи, які вступають до вузів та інших організацій і закладів, а також душевно хворі. Так, нерідко дисимулюють депресивний стан хворі на маніакально-депресивний психоз,  домагаючись передчасної виписки з лікарні (іноді з метою самогубства).

           Адекватні хворі. Їх поведінка відповідає гармонійному типу реагування на хворобу.

         Ясна річ, названі типи не охоплюють усієї різноманітності хворих, з якими доводиться мати справу медичним працівникам. Вони тільки ілюструють, як важливо медичному працівникові знати кожного із своїх хворих.

З усієї різноманітності індивідуальних ВКХ можна виділити такі типи ставлення до хвороби: а) нормальне – відповідне станові хворого та інформації про хворобу; б) зневажливе – хворий недооцінює серйозність хвороби, нехтує режимом і лікуванням, безпідставно оптимістичний щодо прогнозу; в) заперечуюче – хворий відганяє будь-які думки про хворобу, уникає лікарів. Сюди відноситься дисимуляція. г) нозофобне – сильний страх хвороби, неодноразово обстежується у різних лікарів; д) іпохондричне – підозра чи впевненість в наявності важкого захворювання (може поєднуватись з униканням обстеження – “все одно правду не скажуть”) е) нозофільне - пов’язане з певним заспокоєнням і приємними переживаннями (відпочинок, піклування членів сім’ї); ж) утилітарне – вищий прояв нозофільної реакції, може мати різне мотивування (отримання співчуття, уваги; вихід із неприємної ситуації – військова служба, ненависна робота тощо; отримання матеріального зиску – пенсія, страховка тощо). З утилітарно метою деякі пацієнти можуть вдаватись до свідомого чи менш свідомого перебільшення існуючих симптомів (агравація) або до штучного продукування симптомів неіснуючої хвороби (симуляція). Протилежна до симуляції дисимуляція – це приховування хвороби та її ознак.(зустрічається при “соціально несприятливих” хворобах – психіатричних, венеричних, а також, коли хвороба перешкоджає досягненню важливої мети). Реакції на хворобу можуть бути психологічно адекватними переживаннями факту хвороби, а також патологічними, такими, що заважають якісному одужанню. З метою діагностики типів ставлення до хвороби та інших, пов’язаних із хворобою, особистісних відносин у хворих на хронічні соматичні хвороби було розроблено Особистісний Опитувальник Бехтерівського інституту (ЛОБИ; 1980), за допомогою якого можуть бути діагностовано наступні типи ставлення до хвороби: ● Гармонійний: відрізняється тверезою оцінкою свого стану без перебільшень чи недооцінки його. Прагнення активно допомагати в досягненні успіху лікування, небажання обтяжувати інших турботами догляду за собою. У разі незадовільного прогнозу для одужання - переключення інтересів на аспекти життя, які лишилися доступними.

• Тривожний – постійне занепокоєння щодо несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності чи навіть небезпечності лікування, пошуки інформації про хворобу, дослухаються до думки спеціалістів, безперервно шукають авторитетів. Настрій здебільшого пригніченй внаслідок тривожної налаштованості.

● Іпохондричний - усі інтереси відходять вбік, особа занурюється у хворобу. Повне зосередження на суб’єктивних неприємностях і хворобливих відчуттях, прагнення постійно розповідати про це. Перебільшення хворобливої дійсності, пошук несуттєвих хвороб. Перебільшення побічної дії препаратів. Одночасне прагнення лікуватися і зневіра в успіхові, вимога ретельного обстеження і страх шкоди, болісності процедур. 

• Меланхолійний – пригніченість хворобою, невіра у видужання, можливість покращення, ефект лікування. Активні депресивні висловлювання аж до суїцидальних думок. Песимістичний погляд на усе довкола. Невіра в успіх лікування навіть за сприятливих об’єктивних даних.

● Апатичний - повна байдужість до своєї долі, кінцевого наслідку хвороби, лікування. Пасивна підпорядкованість процедурам і лікуванню. Втрата зацікавленості до життя і всього, що хвилювало.  ● Неврастенічний - переважає «дратівлива слабкість» зі спалахами дратівливості на першого-ліпшого, особливо при болях, неприємних відчуттях, невдачах лікування. Нерідко усе закінчується сльозами і каяттям. Нестерпність хворобливих відчуттів, нездатність чекати полегшення. Потім – розкаяння за нестриманість. ● Психастенічний (обсесивно-фобічний) – Тривожна помисловість стосовно переважно не реальних, а уявних ускладнень хвороби і лікування, невдач у особистому і професійному житті через хворобу. Уявні небезпеки хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від тривоги стають прикмети і ритуали.

• Сенситивний - надмірна стурбованість можливим негативним враженням, яке можуть справити на оточуючих відомості про його хворобу. Побоювання, що його будуть уникати, вважати неповноцінним, зверхньо ставитися, розпускати плітки. Побоювання стати тягарем для рідних через хворобу. 

● Егоцентричний (істеричний) - «втеча у хворобу». Демонстрування близьким і оточуючим своїх страждань і переживань з метою цілком заволодіти їх увагою. Вимога виключної турботи - усі мають відкинути все. Розмови оточуючих швидко переводяться «на себе». Інші люди, які теж потребують турботи, оцінюються лише як «конкуренти». Постійне бажання довести іншим свою винятковість стосовно хвороби. ● Ейфоричний – недоречне піднесення настрою, іноді награне. Зневага, легковажне ставлення до хвороби і лікування. Сподівання на те, що «все минеться само собою». Прагнення отримати від життя усе, незважаючи на хворобу. Легкість порушення режиму, навіть якщо це може мати серйозні наслідки. ● Анозогнозичний – активне невизнання хвороби та її наслідків, заперечення неявних проявів хвороби, приписування їх якимось випадковим обставинам. Відмова від обстеження і лікування, бажання обійтись «своїми силами». поблажливо - безпечне ставлення до хворобливих симптомів, можливого негативного прогнозу щодо одужання, порушення режиму лікування, відмова від обстежень, терапії.  ● Ергопатичний – «Втеча від хвороби у роботу». Незважаючи на тяжкість хвороби і потерпання, наявне надцінне ставлення до роботи, прагнення продовжувати її. Вибіркове ставлення до обстеження, лікування, терапевтичного режиму, зумовлене прагненням будь-якою ціною зберегти професійний статус і можливість активної праці. Часто зривають курс лікування.

• Паранойяльний – впевненість в тому, що хвороба є результатом чийогось злого наміру. Крайня підозріливість до ліків, процедур, намагання приписати побічні дії або ускладнення халатності чи навіть злочинним намірам лікарів і персоналу. Звинувачення і вимоги покарання винних.