1

4. Сатиричні оповідання Грінченка ("Як я вмер", "Історія одного протесту", "З заздрощів") є певним продовженням іронічного пафосу оповідань 80-х років ("Зустріч"). Суть їх — в інвективі, осміянні українського псевдопатріотизму, духовного рабства, ницості графоманства тощо. в яких висміяв обмеженість, підлабузництво, лицемірство.

На початку XX ст. під впливом революційних подій оновлюється реалізм творів Б. Грінченка: активно-дійова концепція людини й мистецтва вела письменника до переосмислення багатьох прийомів, засобів і самого способу відтворення дійсності,що яскраво проявилось у сатиричних оповіданнях «Як я вмер»,«Сам собі пан», «Історія одного протесту», «З заздрощів» та ін.

У них нової якості набула реалістична, суспільна прицільність, дієво оцінна гострота — не через «голу» тенденційність, а через суб'єктивну художню присутність автора, через його гнів і сміх.

Вона, ця присутність, відображалась^, з одного боку, в активній позиції героя й автора, а з другого — в інтенсифікації художнього письма. Письменник не тільки створює типові характери в типових

обставинах, але й посилює експресивність образу, критицизм змальованих ситуацій і характерів. Тепер Б. Грінченка не задовольняє зображення тільки зовнішніх прикмет, дій і вчинків людини: він звертається до відтворення внутрішнього світу героїв, їх переживань, що висвітлюють їх поведінку, до іронії й сарказму, що супроводять оповідь. Новизна реалізму автора новели «Як я вмер» полягає не тільки в тому, що підвищилась виразно оцінна гострота зображених подій і характерів, а в

майстерному зображенні драматизму життя, в проникливому аналізі людських стосунків і типів, у змалюванні соціальне детермінованих конфліктів і перипетій. Видатним здобутком Гріиченка як автора сатиричних оповідань було його вміння відтворити динаміку характеру як соціальної особистості.

Пафос реалізму Грінченка ~ у викритті ліберальної буржуазії й інтелігенції, що свою духовну порожнечу і пасивність прикривала пишними фразами про свободу і рідний край, в ідеалі, що поєднався з демократичними і революційними настроями мас. Тому загострився і критицизм творів, набуваючи іншої смислової величини, ніж у ранніх оповіданнях, незвичайної громадянської вагомості. Критика буржуазного суспільства і його носіїв у самій реалістичності досягає значного естетичного ефекту: вона характеризує утверджуюче мистецтво, те мистецтво, що оголює суть явища, зриває маски. Типізуюча суть цього способу, його естетична функція — виявити невідповід-

ність, суперечність між видимою, брехливою формою і справжньою суттю, ідеалом і нікчемністю, потворною дійсністю («Як я вмер», «Сам собі пан» «Історія одного протесту»), тобто між образом світу, що по-новому бачиться автору чи герою, і світом старим, що заважає їм бачити й прозрівати, протестувати проти соціальної несправедливості.

В одному із кращих оповідань «Брат на брата», що відтворює події 1905 р. і викриває лицемірну суть царського маніфесту, Ідо розв'язав руки чорносотенській реакції, Грінченко оголює всю буржуазну дійсність, з величезним болем і гнівом розповідає про те, як піп і поліцай організували погром школи, в якому брали участь і несвідомі, обдурені селяни. Письменник створює символічний образ мракобісся, зла, що душить будь-які поривання трудящих до волі, і це зло тисячолапе: воно неначе дрібне, розсіяне, буденне, але тим ще небезпечніше, воно — у лицемірній фразі ліберала, у пустослів'ї інтелігента, у затурканості людей з народу, що спільно з робітниками не піднімаються на боротьбу. У концепції дійсності виразно домінують соціальні критерії. Поза ненависною власницькою дійсністю. Грінченко бачив іншу, настання якої пов'язує з дією народних мас.

Отже, у сатиричних оповіданнях Б. Грінченко досяг типізуючо-звинувачувального пафосу, висміявши характерні явища свого часу. Художня механіка, техніка типізації явищ життя ішла шляхом створення індивідуальних характерів, а водночас за рахунок активізації авторської оцінки, її розвінчуючої сили, іронії, сатири.