ekologichne otvet

гарантують незалежність, неупередженість та об’єктивність оцінки ведення лісового господарства у будь-якій країні.

Поява сертифікованих лісів зумовила формування ринку сертифікованої продукції, зокрема в країнах, які чутливі до екологічних і соціальних аспектів її походження. Лісова сертифікація розглядається як один із ефективних способів боротьби з незаконними рубками, оскільки вся одержана із сертифікованих лісів деревина відповідним чином маркується та забезпечується супровідними документами, що дозволяє простежити її рух від виробника до споживача, а отже і запобігти появі на ринку деревини сумнівного походження. Вона виступає свого роду перепусткою до ринків лісопродукції, учасники яких об’єднані спільною ідеологією розвитку екологічно чистого виробництва та соціально-етичного маркетингу.

== Однією з найбільш поширених міжнародних схем лісової сертифікації є Лісова Опікунська Рада (ЛОР) — з англійської Forest Stewardship Council (FSC). Діяльність цієї міжнародної недержавної організації була започаткована в 1993 році впливовими екологічними і соціальними та лісопромисловими й торговельними організаціями, активними громадськими діячами і науковцями в питаннях збереження лісів.

Рівні та структура побудови стандартів ЛОР

Стандарти системи ведення лісового господарства за схемою ЛОР мають три просторових рівні: міжнародний; національний; регіональний.

[ред.] Міжнародний рівень лісової сертифікації

Міжнародний рівень лісової сертифікації представлений стандартом FSC-STD-01-001 (V 4.0), складається з 10 принципів та 56 критеріїв.

Принцип — керівна ідея, основоположне правило діяльності в сфері ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку.

Критерій — сукупність вимог щодо напрямів практичної діяльності з метою втілення принципів лісової сертифікації.

Принципи і критерії складають універсальний та єдиний каркас основоположних засад ведення лісового господарства для усіх країн світу та різних типів лісів. Внесення змін до принципів і критеріїв є виключною прерогативою ЛОР.

Для оцінки ведення лісового господарства на підприємстві недостатньо міжнародного рівня стандартів (принципи і критерії), вони мають бути деталізовані на національному та регіональному рівнях.

[ред.] Національний та регіональний рівні лісової сертифікації Національний та регіональний рівні стандартів складається з індикаторів і показників (верифікаторів),

які розкривають зміст критеріїв з урахуванням існуючих особливостей ведення лісового господарства в країні чи регіоні.

Індикатор — кількісна та якісна характеристика критерію, яка містить екологічні, соціальні, економічні, технічні чи інші нормативи, які, як правило, диференційовані за природними зонами.

Показник — система способів отримання відомостей, на основі яких здійснюється перевіряння ступеня відповідності ведення лісового господарства встановленим вимогам.

Індикатори являють собою кількісну та якісну характеристику критерію, що містить екологічні, соціальні, економічні, технічні чи інші норми функціонування лісової, соціальної або ж виробничої системи, описує елементи управління, важливі для розвитку процесів, спрямованих на досягнення сталого лісового господарства. Для кожного критерію пропонується як правило 2-4 індикатори. Показники (верифікатори) дозволяють визначати джерела отримання інформації, на основі якої здійснюється перевіряння ступеня відповідності ведення лісового господарства встановленим вимогам. Регіональний рівень стандарту передбачає диференціацію переважно екологічних норм для окремих регіонів країни.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 251

[ред.] Стандарт ЛОР для системи ведення лісового господарства України

Швидке поширення схеми ЛОР у світі полягає у можливості проведення сертифікації за умови відсутності стандартів національного та регіонального рівнів. У цьому випадку застосовуються так звані стандарти аудитора.

Стандарти аудитора — це універсальні стандарти, які розроблені органом сертифікації в процесі консультації з усіма заінтересованими сторонами та знайомством з особливостями лісового господарства на основі принципів і критеріїв ЛОР. По суті, стандарти аудитора є прообразом стандартів національного чи то регіонального рівнів.

Для України, яка характеризується єдиною законодавчою базою лісового господарства та суттєвими відмінностями в природно-кліматичних умовах його ведення було розроблено стандарт, який містить єдині універсальні вимоги, норми, яких можуть бути диференційовані за окремими природними зонами. Таким чином для умов ведення лісового господарства України принципи, критерії, індикатори та показники залишаються однаковими, тоді як частина нормативів, що містяться в індикаторах була диференційована за природними зонами (Полісся, Українські Карпати, Лісостеп, Степ та Гірський Крим).

Ієрархічна структура стандарту ЛОР для системи ведення лісового господарства України зображена на рисунку.

Ієрархічна структура стандарту ЛОР для системи ведення лісового господарства України Стандарт був розроблений робочою групою з питань добровільної лісової сертифікації в Україні, схвалений і зареєстрований як стандарт організації України: СОУ 02.0-33692178-001:2008 „Сертифікація системи ведення лісового господарства. Принципи, критерії та індикатори”.

Два перших елементи структури стандарту, розроблені ЛОР, і за змістом повністю відповідають міжнародному стандарту FSC-STD-01-001 (V 4.0), три наступні — це похідні, які деталізують національні та регіональні особливості ведення лісового господарства в Україні.

Індикаторам відповідає кілька типів показників (верифікаторів), які дозволяють підвищити достовірність оцінки відповідності ведення лісового господарства визначеним нормативам.

Як правило, застосовуються наступні три типи показників. Документація — установчі документи, державні акти землекористування, проект організації та розвитку лісового господарства, плани, карти, звітні матеріали (бухгалтерська і статистична звітність, дані моніторингу, тощо) та інші документи. Ці показники підтверджують наявність документів і виступають необхідним свідченням виконання низки вимог, які передбачені діючим законодавством, нормативною базою, вимогами принципів, критеріїв та індикаторів ЛОР. Польова інспекція — потребує оцінювання тих показників, які свідчать про міру відповідності лісогосподарських заходів планам заходів, нормативним, інструктивним документам та іншим якісним і кількісним нормам.

Опитування місцевого населення, органів місцевого самоврядування, персоналу підприємства, інших зацікавлених сторін — полягає у підвищенні достовірності результатів документальної, польової та візуальної оцінок шляхом виявлення фактів, які можуть вплинути на їх результати.

96. Правові форми відтворення лісів

Стаття 79. Мета відтворення лісів

Відтворення лісів здійснюється з метою:

1)досягнення оптимальної лісистості шляхом створення в максимально короткі строки нових насаджень найбільш економічно та екологічно доцільними способами і технологіями;

2)підвищення водоохоронних, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень;

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 252

3) поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності та біологічної стійкості.

Відтворення лісів здійснюється шляхом їх відновлення та лісорозведення.

Стаття 80. Відновлення лісів

Відновлення лісів здійснюється на лісових ділянках, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо).

Зруби і згарища підлягають залісенню протягом не більше двох років. Лісові культури, що загинули, відновлюються в наступному році. Терміни залісення можуть бути продовжені у зв'язку з необхідністю ліквідації наслідків стихії (вітровал, пожежа, посуха тощо) органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, відповідними територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

На лісових ділянках, зайнятих чагарниками, низькопродуктивними і малоцінними деревостанами, відновлення більш цінних та високопродуктивних деревостанів здійснюється шляхом реконструкції та проведення лісокультурних робіт.

Стаття 81. Лісорозведення

Лісорозведення здійснюється на призначених для створення лісів землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед низькопродуктивних та непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), на землях сільськогосподарського призначення, виділених для створення полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень.

Землі, призначені для лісорозведення, відповідно до Земельного кодексу України відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Стаття 82. Обсяги і способи відновлення лісів і лісорозведення

Обсяги робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження з урахуванням фактичних змін у лісовому фонді України та стану земель, що підлягають залісенню.

Відновлення лісів проводиться способами, що забезпечують створення високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід.

Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення продуктивних деревостанів з високими захисними властивостями.

97. Особливості витратного способу компенсації шкоди, заподіяної лісам внаслідок забруднення небезпечними речовинами та порушення права пожежної безпеки

За загальним правилом особи, які вчинили правопорушення лісового законодавства, підлягають юридичній відповідальності. Загальний перелік таких порушень закріплений у ст. 105 ЛК України.

Особливості застосування різних видів юридичної відповідальності (цивільно-правової, адміністративної, кримінальної та дисциплінарної) визначені спеціальним законодавством.

Сутність цивільно-правової відповідальності полягає в обов'язку фізичних і юридичних осіб відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Це пов'язано з широким застосуванням при обчисленні шкоди таксового та витратного методів, які є об'єктом регулювання лісового законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. затверджені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству. Вони стосуються: пошкодження дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту; знищення або пошкодження лісових культур, насаджень і молодняка природного походження та самосіву на землях, призначених для лісовідновлення та лісорозведення; знищення або пошкодження сіянців та саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях; самовільний сінокос і випас худоби; знищення і пошкодження лісогосподарських та відмежувальних знаків; знищення або пошкодження мурашників; пошкодження сіножатей та пасовищних угідь; знищення або пошкодження

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 253

лісоосушувальних каналів, дренажних систем і шляхів; незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників до ступеня припинення росту; самовільна заготівля (збирання) недеревних рослинних ресурсів у порядку спеціального використання, а також загального використання на ділянках, де це заборонено чи допускається тільки за спеціальним дозволом.

Кратність розміру стягнень визначається пропорційно до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відповідно до характеру порушень. Наприклад, за пошкодження дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту одного дерева діаметром (у корі біля шийки кореня в сантиметрах) до 10 см - 0,2 щодо лісів першої групи та 0,1 щодо лісів другої групи; до 12,0 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян залежно від групи лісів.

Витратний спосіб відшкодування шкоди лісу застосовується також у випадках, коли ліси пошкоджені пожежею, небезпечними речовинами, матеріалами, предметами. Так, розміри стягнень за шкоду, заподіяну лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями і громадянами, через пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, промисловими та комунально-побутовими викидами (скидами) і покидьками, а також через пошкодження лісу внаслідок підпалу або порушень правил пожежної безпеки в лісах, становлять: стягнення за пошкодження лісових культур і насаджень природного походження, яке обчислюється в десятикратному розмірі діючих такс на деревину, що відпускається на пні за першим розрядом у всіх таксових поясах без застосування встановлених норм зниження такс; вартість робіт з припинення негативного впливу на насадження зазначених факторів або гасіння лісової пожежі; вартість робіт з очищення території; вартість робіт, пов'язаних з вирощуванням лісових насаджень до віку деревостанів, що пошкоджені зазначеними негативними факторами.

За допомогою такс обчислюється шкода, заподіяну лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами знищенням, пошкодженням чи незаконною рубкою окремих дерев, груп дерев, чагарників на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, що не належать до лісового фонду.

Майнова (таксова) відповідальність за шкоду, заподіяну видам рослин (лісових), занесених до Червоної книги України, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 року. Особливістю цієї відповідальності є встановлення більш значних розмірів майнових стягнень за шкоду, заподіяну цим видам рослин, що обчислюються у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.

Відшкодування шкоди, завданої лісовим ресурсам, застосовується до винних осіб незалежно від того, несуть вони адміністративну або кримінальну відповідальність чи ні.

Підставою для притягнення винних осіб у порушенні вимог лісового законодавства до адміністративної відповідальності є відповідне адміністративне правопорушення (проступок), передбачене КпАП України.

Усі адміністративні правопорушення у цій галузі поділяють на кілька груп. До першої групи належать проступки, спрямовані на порушення права державної власності на ліси: самовільна переуступка права лісокористування, а також укладення інших угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на ліси (ст. 49); використання ділянок земель державного лісового фонду для розкорчовування, спорудження будівель, переробки деревини, влаштування складів тощо без належного дозволу на використання цих ділянок (ст. 63); порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64); незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також молодняка природного походження і самосіву на площах,

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 254

призначених під лісовідновлення (ст. 65); перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів, у тому числі лісових ресурсів (ст. 912) .

До другої групи належать: знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об'єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень (ст. 65і); знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66); порушення вимог пожежної безпеки в лісах, знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі (ст. 77); самовільне випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, рослинності або її залишків у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища або з порушенням умов такого дозволу, а так само невжиття особою, яка одержала дозвіл на випалювання зазначеної рослинності або її залишків та опалого листя, заходів щодо своєчасного їх гасіння (ст. 77і).

Третю групу становлять порушення правил використання лісових ресурсів: здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67); самовільне сінокосіння і випасання худоби в лісах і на землях державного лісового фонду, не вкритих лісом, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовим квитком; збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід тощо з порушенням установлених строків їх збирання (ст. 70); пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69); пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою та

нафтопродуктами, промисловими і комунально-побутовими викидами, відходами і покидьками, що спричиняє його усихання чи захворювання (ст. 72); засмічення лісів побутовими відходами (ст. 73).

До четвертої групи правопорушень належать: порушення правил та інструкцій з відновлення, поліпшення стану і породного складу лісів, підвищення їх продуктивності, а також з використання ресурсів спілої деревини (ст. 68); введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів (ст. 71); знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74); знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75).

П'ята група - це порушення за незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об'єктів рослинного світу, в тому числі ботанічних колекцій, ті ж дії щодо видів рослин, занесених до Червоної книги України, або використання і охорона яких регулюється відповідними міжнародними договорами України (ст. 88); порушення порядку придбання чи збуту об'єктів рослинного світу (ст. 88і); погіршення середовища перебування (зростання) рослин, види яких занесені до Червоної книги України, знищення, незаконне або з порушенням встановленого порядку вилучення їх з природного середовища, а також порушення умов утримання (вирощування) рослин цих видів у ботанічних садах, дендрологічних парках, інших спеціально створених умовах, що призвело до їх загибелі (пошкодження) (ст. 90); порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку ботанічних колекцій та торгівля ними (ст. 882).

Окремо виділяють порушення, передбачене ст. 153: знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих дерев, чагарників, газонів, квітників та інших об'єктів озеленення в населених пунктах,

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 255

невжиття заходів для їх охорони, а також самовільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об'єктами озеленення.

На винних у порушенні лісового законодавства за зазначені правопорушення накладаються такі види адміністративних стягнень: штрафи: на громадян - від 0,1 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від 0,4 до 4 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; конфіскація незаконно добутого, об'єктів, знарядь і засобів вчинення правопорушення або без такої.

Притягати до адміністративної відповідальності та накладати адміністративні стягнення за лісопорушення уповноважені органи Держкомлісгоспу України (ст. 241) та органи Мінприроди України (ст. 242 і Кодексу).

Кримінальна відповідальність передбачена за кілька злочинних діянь у галузі лісокористання та охорони лісів. Зокрема, відповідно до ст. 245 КК України знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, уздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. Позбавлення волі не звільняє винних осіб від відшкодування збитків, завданих цим злочином.

Згідно зі ст. 246 Кодексу карається незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших охоронюваних лісах.

Ці дії зумовлюють покарання у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк від шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.

Дисциплінарна відповідальність у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів настає для керівників та працівників лісогосподарських підприємств, установ, організацій за порушення установлених правил використання лісових ресурсів, які вони зобов'язані виконувати в межах посадових повноважень. Застосування дисциплінарної відповідальності здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

98. Поняття і основні складові екологічної мережі в Україні

Екологічна мережа (екомережа) України - це єдина територіальна система, яка створюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Відносини, пов'язані з формуванням в Україні екомережі, регулюються законами України «Про екологічну мережу України» (2004), «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000), «Про Генеральну схему планування території України» (2002), Земельним кодексом України, а також законами України про окремі типи територій та об'єктів, що підлягають особливій державній охороні, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 256

Об'єкти екомережі міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України, зокрема, Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів (1971), Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992), Конвенції про біологічне різноманіття (1992), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (1999).

Передбачається формування екомережі України шляхом створення єдиної територіальної системи, яка б складалась із структурних елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території.

Ключовими територіями у складі екомережі мають стати території та об'єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об'єктів особливої державної охорони. Це насамперед території та об'єкти природно-заповідного фонду; водно-болотні угіддя міжнародного значення; водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України, та деякі інші. Саме ці території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для цього регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Крім того, передбачається віднесення до складу ключових територій екомережі деяких категорій сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (пасовиша, сіножаті, ділянки степової рослинності, кам'яні розсипи, піски, солончаки, що мають особливу природну цінність).

Сполучні території (екокоридори) поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу.

Буферні території - це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це передусім законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні. До відновлюваних територій екомережі увійдуть території, що становлять порушені, деградовані і малопродуктивні землі, а також землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, зокрема, радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим статусом.

Проектування екомережі передбачає: а) нанесення на планово-картографічні матеріали територій та об'єктів, включених до переліків екомережі; б) визначення територій, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законом обмежень на їх планування, забудову та інше використання; в) обґрунтування необхідності включення територій та об'єктів до переліків екомережі, резервування

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 257

територій для цих потреб, надання природоохоронного статусу, введення обмежень (обтяжень) для відновлюваних, буферних та сполучних територій для забезпечення формування екомережі як єдиної просторової системи; г) розроблення рекомендацій щодо визначення режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлятають особливій охороні, відновлюваних, буферних та сполучних територій, які пропонується створити, а також щодо необхідності вилучення і викупу земельних ділянок; ґ) узгодження регіональних і місцевих схем формування екомережі із Зведеною схемою формування екомережі України, поєднання її із Всеєвропейською схемою формування екомережі та із затвердженою проектною документацією з урахуванням державних, громадських і приватних інтересів, визначення перспективних напрямів забезпечення збереження та невиснажливого використання цінних ландшафтів та інших природних комплексів, об'єктів і територій.

Проектування екомережі здійснюється шляхом розроблення регіональних схем формування екомережі Автономної Республіки Крим та областей, а також місцевих схем формування екомережі районів, населених пунктів та інших територій України. Регіональні та місцеві схеми формування екомережі затверджуються відповідними радами після їх погодження із територіальними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. А Зведена схема формування екомережі України входить складовою частиною до Генеральної схеми планування території України і затверджується Верховною Радою України. До Зведеної схеми формування екомережі України, а також регіональних та місцевих схем формування екомережі періодично, у міру розширення можливостей для розвитку такої мережі, але не рідше одного разу на десять років, вносяться зміни органами, до повноважень яких віднесено затвердження зазначених схем. Зведена схема формування екомережі України, відповідні регіональні та місцеві схеми є основою для розроблення усіх видів проектної документації при здійсненні землеустрою, розробці містобудівної документації, а також у процесі здійснення господарської та іншої діяльності.

Закон України «Про екологічну мережу України» встановлює важливу норму: включення територій та об'єктів до переліку територій та об'єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні природні ресурси, їх власника чи користувача. Включення територій та об'єктів до переліків територій та об'єктів екомережі не завдає шкоди правам тих, на чиїй території вони розташовані. Одночасно власники і користувачі територій та об'єктів, включених до переліків територій та об'єктів екомережі, зобов'язані забезпечувати їх використання за цільовим призначенням. 3 цією метою вони беруть на себе зобов'язання щодо збережен ня природних ресурсів, їх екологічно збалансованого та раціонального використання.

Включення тих чи інших територій та об'єктів до складу екомережі не призводить до автоматичної зміни правового режиму їх охорони та збереження. При включенні до переліку об'єктів екомережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні за законодавством України, ці території та об'єкти зберігають охоронний правовий режим, встановлений для відповідних категорій. Якщо ж, виходячи з вимог Зведеної схеми формування екомережі України, відповідних регіональних чи місцевих схем, виникає необхідність зміни режиму охорони та використання певного об'єкта, то змінюється статус, тип або категорія відповідного об'єкта екомережі. Режим охорони та використання буферних зон, сполучних і відновлюваних територій екомережі визначається згідно з відповідною схемою екомережі.

Включення територій та об'єктів екомережі до відповідних переліків здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З метою координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади - виконавців Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000-2015 роки при

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 258

Кабінеті Міністрів України та при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях утворюються координаційні ради з питань формування екомережі, що є їх дорадчими органами. До їх компетенції належить: а) аналіз стану виконання основних положень Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000-2015 роки; б) організація розроблення Зведеної схеми формування екомережі України, відповідних регіональних та місцевих схем; в) організація підготовки один раз на п'ять років Національної доповіді про стан формування національної екомережі; г) сприяння реалізації міжнародних програм і проектів технічної допомоги, залучення іноземних інвестицій, спрямованих на формування національної екомережі; Г) забезпечення широкого інформування населення про стан та перспективи формування екомережі; д) підготовка пропозицій щодо формування основних засад державної політики і механізму її реалізації в галузі збереження ландшафтного та біорізноманіття; е) впровадження принципів екосистемного підходу в природоохоронній діяльності. Положення про координаційні ради з питань формування екомережі при Кабінеті Міністрів України та при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях та їх персональний склад затверджуються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Закон України «Про екологічну мережу України» передбачає здійснення системи державного моніторингу екомережі для оцінки її цілісності, стану природних комплексів та об'єктів, включених до переліків екомережі, своєчасного виявлення негативних змін та прогнозування їх можливого розвитку, розроблення відповідних прогнозів та рекомендацій щодо формування, збереження та використання екомережі. Державний моніторинг екомережі входить до складу моніторингу навколишнього природного середовища і здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Території та об'єкти екомережі підлягають і державному обліку. Такий облік є складовою державного земельного кадастру, державних кадастрів інших природних ресурсів, територій та об'єктів природнозаповідного фонду, державної статистичної звітності і здійснюється в порядку, що визначається законом.

З метою врахування інтересів громадян та їх об'єднань у формуванні, збереженні та використанні екомережі територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища інформують населення через засоби масової інформації та письмово відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про розроблення схем екомережі. Громадяни та їх об'єднання залучаються до обговорення проектів схем екомережі та стану їх виконання. При цьому можуть проводитися громадські слухання відповідних проектів.

Державний контроль за формуванням, збереженням та використанням екомережі здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. У порядку, визначеному законом, може здійснюватися також громадський контроль за формуванням, збереженням та використанням екомережі.

Передбачається, що формування національної екомережі України забезпечить її поєднання з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, сприятиме розвитку міжнародної співпраці у цій сфері.

Сучасний стан природних ландшафтів України, на жаль, лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі. У цілому, за даними Національної доповіді України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі,

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 259

підготовленої до 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи» (Київ, 2003), природні ландшафти існують майже на 40 % території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить 19,65 % території країни. Враховуючи, що лише 44 % лісів виконують захисні та природоохоронні функції, є підстави вважати, що стан, близький до природного, мають ландшафти на площі 12,73 % території країни. Одночасно наслідки нераціонального використання природних ресурсів у минулому, а саме екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обгрунтуванням у процесі розвитку агропромислового комплексу, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії, призвели до знищення майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України.

99. Правовий режим водоохоронних зон та прибережних захисних смуг

Водоохоронна зона - це природоохоронна територія регульованої господарської діяльності, що створюється для підтримання сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм (ст. 87 Водного кодексу України).

Правовий режим водоохоронних зон визначається ВК України. На їх території, зокрема, заборонено: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може дозволятися добування піску і гравію, але при дотриманні певних умов: тільки за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок; на підставі дозволів, отриманих після погодження з органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, з наступними змінами.

Розміри та межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. До складу водоохоронних зон входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

У межах водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги та смуги відведення з особливим режимом їх використання, що визначається ВК України (статті 88-91).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони встановленої законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлений більш суворий режим, ніж на решті території водоохоронної зони. Ці смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм. Так, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок - 25 метрів; для середніх річок - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Вздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 260