1. Зародження економіко-теоретичних знань.

Життєві потреби людини, суспільства у розвитку економіки, у збільшенні виробництва матеріальних благ зумовили намагання людини проникнути у сутність суспільно-економічних процесів, розкрити таємницю руху суспільного виробництва з тим, щоб навчитися регулювати економічне життя, домагатися його все вищої ефективності. Уже в древньому світі робляться серйозні спроби виявити внутрішні пружини економічного розвитку. В працях мислителів древнього Єгипту, Китаю, Індії розглядались важливі процеси економічного розвитку, формувались висновки щодо окремих елементів економічних знань. Економічні ідеї знайшли вираз у збірниках законів царства Ешнуни (XX ст. до н. є.) та вавілонського царя Хамурапі (XVIII ст. до н. є.). У них передбачені захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регулювання економічних відносин. Пам'ятником древньоіндійської літератури є «Артхашастра» (IV-VI ст. до н. є.), в якій викла-даються знання щодо економіки, техніки і політики, передбачене регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації. У Китаї найбільше поширення одержало конфуціанство.

Мислителі древньої Греції та Древнього Риму намагались визначити принципи і методи організації та управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою - політикою. Так, Ксенофонт (430-355 р. до н. є.) у своїй праці «Економікос» визначає економію як науку про збагачення свого господарства. Цікаво, що землеробство він ставить нарівні з воєнним мистец-твом. А ремесло навіть не включав у предмет економії, бо це було негідним для вільних людей. Таким було ставлення і до торгівлі.

Філософ Платон (427-347 р. до н. є.) у своїх творах побудував ідеальну державу, в якій мали існувати три стани: правителі (філософи), воїни та ремісники, землероби, дрібні торгівці, що належали до вільних людей. Раби з цієї класифікації виключались, бо в них він бачив не людей, а знаряддя праці, які говорять. Між усіма станами, за Платоном, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон зневажав, вважав, що це доля нижчих верств населення.

Арістотель (384-322 р. до н. є.) був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Але оскільки у Древній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини. І зробив це найбільш глибоко серед античних мислителів. Він розрізняв простий товарний обіг та обіг грошей, рух грошей як засіб обігу та їхній рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю та вартістю товару.

У Древньому Римі Катон у своїй праці «Про Землеробство» обґрунтовує шляхи і методи розширення виробничої діяльності рабовласницьких латифундій з тим, щоб одержати більше дохо-ду. Інший римський мислитель Варрон (І ст. до н. є.) у трьох кни-гах «Про сільське господарство» висловив тривогу за долю ра-бовласницьких порядків, накреслив шляхи для повернення до натурального господарства.

У період феодалізму суспільство характеризувалось існуванням передусім класу феодалів і класу селян. Тому економічні вчення представників класу землевласників спрямовані на узурпацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства. А представники селян обґрунтовували усунення поміщицького землеволодіння, передачу землі селянам.

Так, Хома Аквінський (1224-1265) апологував приватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти -- природним багатством. Що ж стосу-ється золота та срібла, то це, на його думку, штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини. В Київській Русі утвердження феодальних порядків знайшло вираз у зведенні законів «Правда Русская» (XI-XII ст.), де обґрунтовувалась влас-ність князів на майно, рабів та напіврабів, регулювались торго-вельні та кредитні відносини. У середні віки з'являються «Домострой» Сільвестра та інших авторів, в яких слідом за «Економікос» Ксенофонта розглядаються проблеми організації феодаль-ного помістя, регулюються відносини між паном та його кріпос-ними залежними, між господарством і зростаючим ринком.

У пізнє середньовіччя (XVI-XVII ст.) відбувається розклад феодалізму і виникнення капіталістичних виробничих відносин. Великі географічні відкриття сприяли розгортанню зовнішньої торгівлі, втягненню у оборот величезних мас дорогоцінних металів шляхом пограбування колоній. Зростання ролі ринку у житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин - все це зумовило становлення економічної теорії, тобто економії як самостійної науки. На цих перших етапах економічна теорія виражала інтереси класу буржуазії, яка йшла до свого панування, і прогресивні тенденції суспільного розвитку. Тоді ж з'явився і сам термін «політична економія», який склався з трьох древньогрецьких слів: «політейя» - суспільний устрій, «ойкос» - дім, господарство та «номос» - закон. Економічна теорія, тобто політична економія - історична наука, вона розкриває закони розвитку економіки та методи її пізнання.

Так, капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі, Тому і перша школа буржуазної політичної економії - меркантилізм - трактувала економічний розвиток таким чином, начебто джерелом багатства суспільства є обіг, торгівля, а праця людей, зайнята у цій сфері, особливо в галузі міжнародної торгівлі, забезпечує нагромадження багатства, яке тоді ототожнювалось із золотом. Один з найбільших представників меркантилізму Антуан Монкретьєн (1576-1621) у 1615 р. опублікував «Трактат політичної економії». Англійський меркантиліст Томас Мен (1571-1641) обгрунтував, що баланс зовнішньої тор-гівлі є регулятором багатства країни. Для цього потрібно «продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти...». В Росії ця течія економічної думки була представлена особливо постаттю І. Т. Посошкова (1652-1726). Він написав «Книгу о скудости и багатстве», в якій доводив, що багатство країни визначається добробутом народу, «домашнім своїм багатством», він вимагав обмеження споживання закордонних товарів, пропонував створення мануфактури для переробки вітчизняної сировини і експорту пе-реважно готових товарів з тим, щоб забезпечити можливо біль-ший приплив металічних грошей в країну. Меркантилістичні ідеї у Посошкова поєднуються з вимогами поліпшення становища селян. Школа фізіократів відбила проникнення капіталу у сферу виробництва. Засновник цієї школи Франсуа Кене (1694-1774) у своїй праці «Економічна таблиця» та інших він доводив, що єдиним джерелом багатства є сільське господарство і вперше в історії економічних вчень зробив спробу зобразити річний процес відтворення у цілому. В основі цього процесу - еквівалентний обмін. Виходячи з цього він розкривав неспроможність меркантилізму, ототожнення багатства з грошима, трактування обігу як джерела багатства. Фізіократам належить заслуга обгрунтування, що не сфера обігу, а саме сфера виробництва є джерелом нових продуктів, додаткової вартості. Але їхня історична обмеженість полягала в тому, що вони вважали продуктивною лише землеробську працю, а в промисловості, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка дається йому землеробом. Вчення фізіократів було фактично першою концепцією капіталістичного виробництва, хоча вона мала риси феодалізму.

2. Предмет економічної теорії.

Економічна теорія вивчається в усіх вищих навчальних закладах. Але в різних країнах і в різні періоди вона нерідко викладалася під різними назвами: "економічна теорія", "основи економічної теорії", "політична економія" і подібними. У сучасний період у США та деяких інших країнах вивчається під назвою "економіка".

У СРСР викладався курс політичної економії. Але вона була поділена на дві протилежні науки: "політична економія капіталізму" і "політична економія соціалізму". їх використовували в різних цілях. У першій ставилося завдання обґрунтувати неминучість загибелі капіталізму. У другій — необхідність побудови комуністичного суспільства. Викладання фактично було підпорядковане протиставленню двох суспільних систем. Зараз неправомірність такого підходу очевидна. її переконливо доведено крахом соціалістичної системи, яку часто називають командно-адміністративною.

На початковому етапі переходу до ринкової економіки в нас відмовилися від назви "політична економія" як від дисципліни надмірно затеоретизованої та заідеологізованої. Тепер вживається назва "політична економія" в економічних навчальних закладах і "економічна теорія" або "основи економічної теорії" в усіх інших навчальних закладах.

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, так само як складна і багатогранна господарська діяльність. Економічна теорія, яка вивчає економічні процеси, постійно розвивається і змінюється, бо розвивається і змінюється суспільне виробництво. Отже, трактування предмета змінювалось. Так, давньогрецькі мислителі, меркантилісти, фізіократи, класична школа предметом вивчення економічної науки вважали закони домашнього господарства та дослідження джерел багатства. Щоб дати коротке, але всеохоплююче визначення економічної теорії (політичної економії), потрібно з'ясувати, які явища і процеси суспільного життя вона вивчає.

Економічна теорія вивчає:

1. Безмежні потреби. Діяльність людей підпорядкована задоволенню потреб. А вони є безмежними. І не тільки тому, що постійно відновлюються, а й тому, що змінюються за структурою та зростають кількісно й якісно. їх потрібно вивчати, бо вони підлягають задоволенню.

2. Обмежені економічні ресурси. Для створення благ, які задовольняють потреби людей, необхідні ресурси, а ресурси обмежені. Економічна наука досліджує, яким чином можна раціонально використати ресурси, щоб найповніше задовольняти потреби людей.

3. Економічні (виробничі) відносини. У процесі використання ресурсів і виробництва благ для задоволення потреб люди вступають у виробничі стосунки або економічні відносини. Виробничі відносини змінюються разом із продуктивними силами і потребами. Вони проявляються в різних формах володіння засобами виробництва, виробленою продукцією, в стосунках обміну, розподілу і споживання та в різних сферах виробництва: безпосередньо у виробництві, у фазах розподілу, обміну і споживання. Виробничі відносини становлять економічний базис суспільства.

4. Економічні закони, які регулюють суспільне виробництво. Економічні закови виражають постійні суттєві причинно-наслідкові зв'язки, які необхідно враховувати в практичній діяльності фірм та в економічній політиці держави. Розвиток економіки являє собою закономірний процес руху, де один економічний процес (явище) породжує інший, а внутрішнім імпульсом його є об'єктивна необхідність.

Економічна наука не може обійти й таких проблем як безробіття, інфляція, економічне зростання й ефективність виробництва, продуктивність праці, державні доходи і видатки, підвищення життєвого рівня населення, платіжний баланс і міжнародні валютні відносини, міграція робочої сили, конкуренція та багато інших.

Виходячи з вищесказаного, можна вважати, що предметом економічної теорії (політичної економії) є економічні відносини, що складаються в процесі використання виробничих ресурсів, їх взаємодія з продуктивними силами, закони економічного розвитку та діяльність економічних суб'єктів, спрямована на ефективне задоволення людських потреб. За визначенням К. Макконнела, економічна наука — це наука про ефективне використання обмежених ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб.

Об'єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв'язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва і його економічне зростання проходить на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія включає в себе мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. В центрі її аналізу ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці і т.д. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи. Об'єктом її дослідження виступає національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, зайнятість тощо. Мікроекономіка і макроекономіка взаємопов'язані в реальному економічному середовищі і взаємодіють одна з одною.

Проте економічна теорія - широкопланова наука. Багатогранність, багатоаспектність її примушує окремих авторів до перечислення визначень предмету. Так, професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:

1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.

3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.

4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.

5. Наука про багатство.

3. Економічні закони та економічні категорії, їх сутність та види.

Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

• всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо);

• закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;

• до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найглибинніші зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

• четвертий тип економічних законів — це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки.

На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

Економі́чна катего́рія — це логічні поняття виробленні людьми в процесі розвитку людської цивілізації, вони відображають найсуттєвішу, найголовнішу рису явищ, що дає змогу зрозуміти його сутність( товар, знаряддя праці, заробітна плата). Критерії економічних категорій: • повинні відображати не природні, а суспільно-економічні властивості; • мають у своїй залежності ієрархічну структуру; • мають історичний характер. У курсі з політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, з/п та ін.