Глава 32

діючи, людина мислить, а мислячи – діє навіть тоді, коли предметів руками не торкається (Київ, «Форум», 2000).

32.3. Функціональна будова психомоторики

Психомоторика – система «внутрішнє психічне – організм – зовнішнє психічне – рух», яка є живою («жива система», за визначенням С. Д. Максименка і В. В. Климента. – Авт.), неподільною, оскільки функціонує як одне ціле.

Психомоторика – самостійне утворення, однак містить

ідеомоторику, сенсомоторні процеси та моторні процеси

(дії).

Ідеомоторика – зв’язок уявлення про рух із його реальним виконанням, взаємозв’язок слова й дії. Експериментально доведено, що рухові уявлення завжди супроводжуються мікроскороченнями мускульних груп, які реалізують рухи, що їх особа уявляє.

«Давно було зазначено і науково доведено, що раз ви думаєте про певний рух (тобто маєте кінестезичне уявлення), ви його мимоволі, цього не помічаючи, здійснюєте. Таким чином, кінестезичні клітки кори можуть бути пов’язані, і дійсно зв’язуються, з усіма клітинами кори, представницями як усіх зовнішніх впливів, так і всіляких внутрішніх процесів організму. Це і є фізіологічні підстави для так званої довільності рухів, тобто зумовленості їх сумарною діяльністю кори» (І. П. Павлов, 1949).

Ідеомоторні акти не слід трактувати у вузькому значенні слова, тобто лише як неправильні рухи, що автоматично виникають слідом за уявленнями про рух.

Ідеомоторика також реалізовує зв’язок робочого руху з уявним образом. Проблема образу і його ролі в регуляції моторних актів – центральна проблема психології правильних рухів людини.

С. Д. Максименко і В. В. Клименко досить точно розкрили ідеомоторні процеси на прикладах (Київ, «Форум», 2000, с. 334 – 336), які ми переповідаємо.

Якщо ви стояли на краю прірви або на балконі десятого чи двадцять шостого поверху, то повинні зрозуміти свої відчуття, коли якась сила, до того ж цілком реальна сила, тягла вас униз. Реальність цієї сили незаперечна. Те саме ви переживаєте, коли йдете вздовж потяга, який рухається: вас так і тягне під колеса (коли ви стоїте, ефект не такий відчутний: тілу треба подолати власну інерцію, тобто витратити більше енергію).

Є випадки, коли люди не можуть упоратися зі ситуацією, яка видається простою, і падають з круч, балконів, потрапляють під колеса потяга.

Чому? Коли ви стоїте над прірвою або йдете вздовж потяга, що рухається, виникає образ і думка, що ви можете впасти вниз, потрапити під колеса. Цей образ падіння мимовільний, не залежить

745

Психомоторика

безпосередньо від вас, від вашої свідомості. Якщо синтез образу почуттів і думки працює нормально, людина миттєво оцінює ситуацію (відчуття безпеки) й активізує волю (коректор психомоторики). Вольова думка придушить уявний образ (падіння під колеса або з висоти), перебудовуючи образ і почуття безпеки на нову думку про необхідність триматися подалі від фатальної риски.

Коли зустрічаєте людину, яка вам приємна і подобається, то Вас так і тягне до неї. Ці почуття ви виявляєте живими рухами. Це все – ідеомоторні процеси, цілісність образу, уяви і думки. «Дія – це продовження процесу образу і думки» (Київ, «Форум», 2000, с. 335).

•люди з незначним енергопотенціалом. Енергії так мало,

що нема чим контролювати уяву, нема чим зупинити згубну для себе думку. За таких обставин будь-який ідеомоторний образ і думка, які виникають спонтанно в тумані незначної енергії, стають домінантними, керують діями. Домінанта тягне на себе останні краплі енергії. Ось чому процесові вольовому, здатному гальмувати дію, народитися нема з чого;

•люди, гранично занурені в себе, які живуть у світі марень та ілюзій. Знову першопричина – у негативній енергії. Мрійник ніби тут, з нами, він ніби такий, як усі. Але це не так: усі його справи здійснює уява. Світ реальний для нього – нудний, бляклий, сумний. Примарні прекрасні образи в душі мрійника, легко переливаючись один в одного, плинуть. І зненацька виникає неусвідомлювана екстремальна ситуація, коли мрійник опиняється над прірвою. Мисляче тіло реагує поза свідомістю. Збираючи рештки енергії, воно з образу створює думку про можливість падіння. Однак зупинити цю думку нема чим – вона відразу перебігає в дію, і мрійник лише останньої миті ніби прокидається від сну та усвідомлює те, що вже відбувається. Перетворення уявного образу або почуття на думку зумовлює почуттєвий вибух, який спалює всю енергію без залишку (на нашу думку, в цьому разі психоенергія марень більша, ніж психоенергія, пов’язана з контролем дій і вчинків. Тому психоенергія уяви керує діями і вчинками людини);

•люди, гранично зосереджені на важких роздумах. У

цьому разі вся енергія спрямована на утримання домінанти міркувань: думка про можливе падіння поряд з нею нікчемно мала, тому людина навіть не помічає її. Але, на відміну від домінанти, яка реалізується в знаки і символи, ця маленька думка реалізується в дію.

С. Д. Максименко і В. В. Клименко пишуть, що уявний образ – регулятор моторної дії – формується лише за умов зниженої енергії. Якщо людина перебуває в оптимальному стані, то синтез образу, думки і почуттів долучить волю поза свідомістю, і вона лише зазначить між іншим: от як тягне під колеса. Тому дослідники роблять висновок: що менше енергії, то нижча наша здатність бачити світ у

746

Глава 32

реальних обрисах й правильно оцінювати все, що відбувається довкола й усередині нас.

На нашу думку, усе залежить від величини і полярності психоенергетичного потенціалу того чинника, який регулює психомоторну дію в цей момент (ідеї, емоції, почуття, вольового зусилля, ментально-психічного коду, установки, образу, стереотипу та ін., що містяться у несвідомому, підсвідомому і надсвідомому). Що вищий психоенергетичний потенціал, то легше він «заглушує» менший, наприклад, контролю дій і вчинків.

Сенсомоторика – процес, у якому відображено зв’язок психіки з мускульним рухом.

Однак не кожен мускульний рух людини, наприклад, коли вона тремтить від холоду або куняє сидячи, є сенсомоторикою. Але будь- який робочий рух завжди є виявом психомоторики.

У процесі праці будь-які робочі рухи пов’язані із сприйняттями, власне, робочі рухи є відповіддю на сприйняття, яке водночас уточнює цей рух. Усе, що на робочому місці впливає на аналізатори (відчуття, сприйняття) і визначає у відповідь дії, називають сенсорним полем, а все те, на що той, хто працює, діє своїми робочими рухами, називають моторним полем.

Зв’язок сприйняття і руху у відповідь у трудовій діяльності може відбуватися в різних формах сенсомоторних процесів, у яких розрізняють чотири психічні акти:

1)сенсорний момент реакції – процес сприйняття;

2)центральний момент реакції – більш-менш складні процеси,

пов’язані з опрацюванням сприйнятого, інколи з відмінністю, пізнаванням, оцінкою і вибором;

3)моторний момент реакції – процеси, що визначають початок

іперебіг руху;

4)сенсорні корекції руху (зворотний зв’язок).

Залежно від складності центрального моменту реакції розрізняють так звані прості та складні сенсомоторні реакції.

Проста сенсомоторна реакція (або, як її інколи називають,

психічна реакція), можливо, є швидшою відповіддю простим одиночним рухом на сигнал, що раптово з’являється, але заздалегідь відомим. Просту реакцію оцінюють за часом. Розрізняють латентний час реакції (прихований), тобто час від моменту появи подразника, до якого привернуто увагу, до початку руху у відповідь. Швидкість простої реакції називають типовою для цієї людини (середній латентний час її реакції). Наприклад, швидкість простої реакції на світло дорівнює в середньому 0,2 с., а на звук – 0,15 с. Вона не однакова не лише в різних людей, а й у тієї самої людини в різних умовах, проте коливання її дуже незначні.

Решту сенсомоторних реакцій називають складними. Якщо у відповідь на один сигнал треба зробити рух, а на іншій – ні, ідеться про реакцію розрізнення.

747

Психомоторика

Якщо центральний момент пов’язаний із вибором потрібної рухової відповіді з низки можливих, таку реакцію називають реакцією вибору.

Центральний момент реакції може бути ще більш ускладненим через зміну значення у зв’язку з додатковим сигналом. Таку реакцію називають реакцією перемикання.

Складна реакція має певну психологічну структуру, у якій є такі елементи: увага – якщо в того, хто реагує, увагу чимось відвернуть, то реакція взагалі може залишитися незавершеною; пам’ять – для вибору правильної дії необхідно пам’ятати, між чим треба вибирати; мислення – хоча б у його простих формах, а іноді і в дуже складних; емоції – які трохи забарвлюють реакцію; вольове зусилля – відсутність якого уповільнює реакцію.

Складні реакції відбуваються значно повільніше, ніж прості, оскільки вимагають опрацювання сприйнятого. Водночас складні реакції, на відміну від простих, мають також інший показник, крім часу, – точність.

Точною називають реакцію, яка цілком відповідає вимогам ситуації в природних умовах виробничої праці або отриманого завдання в лабораторному експерименті. Під час повторення тих самих реакцій ступінь їх точності та швидкості може незначно (або навпаки – дуже сильно) змінюватися. Це характеризує ще одну якість складних реакцій – ступінь постійності, або варіативності.

Однак найскладнішим для трудової діяльності є такий психомоторний процес, як сенсомоторна координація, за якої динамічним є не лише подразник, який сприймають, як під час реакції на рухомий об’єкт, а й сама реалізація рухової дії. Інакше кажучи, під час сенсомоторної координації і сприйняття, і рух безперервно звіряють із завданням.

Простий вид сенсомоторної координації – реакція стеження, що полягає в утримуванні об’єкта, який має тенденцію до безперервних відхилень, у заданому положенні.

На перших етапах освоєння рухового завдання, що вимагає сенсомоторної координації, наголошують на дискретності рухових відповідей за механізмом ланцюгової реакції, що надалі змінюється злиттям окремих рухових актів у координовану єдину рухову дію.

Реагування через сенсомоторну координацію вирізняється такими показниками: часом реакції на пусковий сигнал – від появи рухового завдання до початку реагування; загальним часом реагування – до кінця розв’язання рухового завдання, яке виникає, звичний час реакції, що значно перевищує пусковий сигнал; точністю реагування, яку визначають і за кінцевим результатом реагування, і за кількістю та характером корекційних рухів, що забезпечують координованість реагування.

748