- •Глава 1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ
- •1.2. Психологія як наука про душу
- •1.3. Психологія як наука про свідомість
- •1.4. Психологія як наука про поведінку
- •1.5. Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом
- •Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ І КОНЦЕПЦІЇ
- •2.1. Структуралізм, функціоналізм і гештальтпсихологія
- •2.2. Фройдизм, психоаналіз
- •2.3. Трансперсональна психологія
- •2.4. Біхевіоризм
- •2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія
- •2.6. Гуманістична психологія
- •2.7. Психологічні концепції
- •Глава 3. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
- •3.1. Предмет і завдання сучасної психології
- •3.2. Місце психології в системі наук
- •3.3. Галузі психології
- •Глава 4. ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ, ЇЇ ПСИХІКА І ВСЕСВІТ У СВОЇЙ ЄДНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ
- •4.1. Структура і функціонування центральної нервової системи людини
- •4.2. Мозок, людська психіка і психічне в єдності світу
- •4.3. Розвиток психіки в онтогенезі
- •Глава 5. ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ
- •5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії
- •5.2. Причини та наслідки ненормативного психічного розвитку
- •5.3. Рівні ненормативного психічного розвитку
- •Глава 6. МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ
- •6.1. Методологічний простір психології
- •6.2. Принципи психології
- •6.3. Методи психології
- •Глава 7. ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
- •7.1. Особистість у психоаналізі, трансперсональній психології, біхевіоризмі
- •7.2. Особистість у когнітивній та гуманістичній психології
- •7.3. Жіночі теорії особистості
- •7.4. Факторні теорії особистості
- •7.6. Особистість у психології Сходу
- •7.7. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського
- •7.8. Особистість у радянській та українській психології
- •7.9. Людина як багатосистемне явище
- •7.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
- •Глава 8. ЛЮДСЬКА ПСИХІКА І ПСИХІЧНЕ
- •8.1. Сутність людської психіки і психічного
- •8.2. Багаторівневість психіки
- •8.3. Багатосистемність психіки
- •Глава 9. БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури особистості
- •9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості
- •9.3. Темперамент
- •Глава 10. МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •Глава 11. ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
- •11.1. Поняття інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •11.2. Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •Глава 12. ВІДЧУТТЯ
- •12.1. Відчуття як явище
- •12.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів
- •12.3. Класифікація та різновиди відчуттів
- •12.4. Загальні властивості відчуттів
- •Глава 13. СПРИЙНЯТТЯ
- •13.1. Поняття сприйняття
- •13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність
- •13.3. Теорії і методи дослідження сприйняття
- •13.4. Властивості та види сприйняття
- •Глава 14. ПАМ’ЯТЬ
- •14.1. Поняття пам’яті та її теорії
- •14.2. Фізіологічне підґрунтя пам’яті
- •14.3. Процеси пам’яті
- •14.4. Різновиди пам’яті
- •14.5. Пам’ять та організація знань
- •14.6. Індивідуальні особливості пам’яті
- •14.7. Шляхи розвитку пам’яті
- •Глава 15. МИСЛЕННЯ
- •15.1. Поняття мислення
- •15.2. Теорії мислення
- •15.3. Розумові дії та операції мислення
- •15.4. Форми мислення та його різновиди
- •15.5. Процес мислення і розуміння
- •15.6. Індивідуальні особливості мислення
- •Глава 16. МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ
- •16.1. Види мислення і репрезентації
- •16.2. Індивідуальні особливості інтелекту
- •16.3. Теорії інтелекту
- •Глава 17. УЯВА
- •17.1. Поняття уяви
- •17.2. Види уяви
- •17.3. Процеси уяви
- •Глава 18. ПСИХОСЕМАНТИКА
- •18.1. Поняття психосемантики
- •18.2. Сутність психосемантики
- •18.3. Основні психосемантичні методи
- •18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки
- •Глава 19. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ
- •19.2. Класифікація емоцій та почуттів
- •19.3. Експресивний компонент емоційного реагування
- •19.4. Характеристика різних видів емоційного реагування
- •19.5. Теорії емоцій
- •19.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю
- •19.7. Прикладна роль емоцій
- •Глава 20. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ЕМОЦІЙ
- •20.1. Емоції очікування й прогнозу
- •20.2. Фрустраційні емоції
- •20.3. Комунікативні емоції
- •20.4. Інтелектуальні емоції, або афективно-когнітивні комплекси
- •20.5. Характеристика емоційних станів, які виникають у процесі діяльності
- •20.6. Емоційні властивості людини
- •Глава 21. РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙ ІНШОЇ ЛЮДИНИ ТА УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ
- •21.1. Розуміння емоцій інших людей та емоційна здатність
- •21.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою
- •21.3. Керування емоціями
- •Глава 22. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ПОЧУТТІВ
- •Глава 23. ЕМОЦІЙНО ЗУМОВЛЕНА ПОВЕДІНКА ТА ЕМОЦІЙНІ ТИПИ
- •23.2. Емоційні типи
- •24.1.Особливості емоційної сфери у представників деяких професій
- •24.2. Вікові й статеві особливості емоційної сфери особистості
- •24.3. Емоції при патології
- •Глава 25. ВОЛЯ
- •25.1. Поняття волі та її функцій
- •25.2. Типи критеріїв волі та локус контролю. Вольові дії
- •25.3. Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання
- •25.4. Вольові якості
- •Глава 26. ЗДІБНОСТІ
- •26.1. Поняття здібностей та їхнього розвитку
- •26.2. Види здібностей
- •26.3 Розвиток здібностей
- •Глава 27. СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •27.1. Досвід
- •27.2. Характер
- •27.3. Акцентуації характеру
- •27.4. Спрямованість
- •27.4.1. Поняття спрямованості особистості
- •27.4.2. Теорії мотивації
- •27.4.3. Мотивація і мотивування та їх компоненти. Полімотивованість мети
- •28.4.4. Види мотивів
- •27.4.6. Зовнішня і внутрішня мотивація
- •Глава 28. ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ «СВІДОМІСТЬ-САМОСВІДОМІСТЬ»
- •28.1. Свідомість особистості
- •28.2. Самосвідомість особистості
- •28.3. «Я-концепція»
- •28.4. Самоповага і комплекс меншовартості особистості
- •28.5. Самореалізація особистості
- •Глава 29. ПСИХІЧНІ СТАНИ
- •29.1. Сутність психічних станів
- •29.2. Класифікація психічних станів
- •29.3. Особливості психічних станів
- •29.4. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних станів
- •29.5. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності
- •29.6. Стан страху та шляхи його подолання
- •Глава 30. УВАГА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •30.1. Поняття уваги
- •30.2. Фізіологічне підґрунтя уваги
- •30.3. Теорії уваги
- •30.4. Методи дослідження уваги
- •30.5. Моделі уваги
- •30.6. Основні властивості та види уваги
- •Глава 31. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •31.1. Поняття діяльності
- •31.2. Психологічна структура діяльності
- •31.3. Рухи і дії
- •31.4. Знання, навички і вміння
- •31.5. Перенесення та інтерференція
- •31.6.Основні види діяльності
- •Глава 32. ПСИХОМОТОРИКА
- •32.1. Підходи до розуміння психомоторики
- •32.2. Сутність психомоторики
- •32.3. Функціональна будова психомоторики
- •32.4. Рухи, дії та їх регулювання в психомоториці
- •32.5. Функції психомоторики
- •Глава 33. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ
- •33.1. Поняття научання, навчання та учіння
- •33.2. Научання і розвиток
- •33.3. Класичні концепції научання
- •33.4. Моделі научання
- •33.5. Типологія научання
- •Глава 34. МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА
- •34.1. Предметна сфера
- •34.2. Мова та її функції
- •34.3. Фізіологічні механізми мовної діяльності
- •34.4. Різновиди мовлення
- •Глава 35. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •35.1. Поняття соціалізації
- •35.2. Особливості, умови й механізми соціалізації
- •35.3. Процес соціалізації
- •Глава 36. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ
- •36.1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції
- •36.2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика
- •36.3. Особливості психологічного захисту в дітей
- •36.4. Використання захисту в життєдіяльності
- •Глава 37. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ДЕПРИВАЦІЯ
- •37.1. Психологічне розуміння відхильної поведінки
- •37.2. Особливості особистості з девіантною поведінкою
- •37.3. Депривація
- •Глава 38. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ
- •38.1. Розуміння психічного здоров’я
- •38.2. Вплив суспільної дійсності на психічне здоров’я особистості
- •Глава 39. ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •39.1. Поняття гармонії особистості
- •39.2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода
- •39.3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів
- •39.4. Психічна стійкість
- •39.5. Залежна поведінка як наслідок зниження психічної стійкості
- •39.6. Самоуправління і саморегулювання
- •Глава 40 САНОГЕННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
- •40.1. Розуміння саногенного потенціалу особистості
- •40.2. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості
- •40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах
- •Глава 41. КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •41.1. Розуміння криз особистості у психології
- •41.2. Типи криз особистості
- •41.3. Ставлення до кризи та її подолання
- •Глава 42. КОНТРОЛЬ І ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ
- •42.1. Поняття психологічних механізмів цілеспрямованої поведінки
- •42.2. Теоретичні підходи до аналізу структури регуляції дії
- •42.3. Вплив мети на поведінковий акт
- •42.4. Зворотний зв’язок та ефективність наступної дії
- •Глава 43. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
- •43.1. Підходи і теорії розвитку особистості
- •43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості
- •43.3. Формування змісту особистості
- •Глава 44. РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •44.1. Розуміння поняття «конкурентоспроможна особистість»
- •44.2. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості
- •44.3. Психологічні основи розвитку інтегральних характеристик конкурентоспроможної особистості
- •СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ
Глава 2
миттєво вловивши відношення між речами. Таке сприйняття відношень назвали «інсайтом» (осяянням). Він виникає завдяки побудові нового гештальта, який не є результатом навчання і який не можна вивести з колишнього досвіду.
Значне зацікавлення мала праця В. Келлера «Дослідження інтелекту в антропоїдів». Один з його піддослідних шимпанзе (Келлер назвав його «Арістотелем серед мавп») упорався із завданням дістати приманку (банан), миттєво вловивши відношення між розкиданими предметами (ящиками, палицями), користуючись якими він досягнув мети. У нього спостерігали щось подібне до властивого людині «осяяння», яке один психолог назвав «ага-переживанням» (а в давнину – вигуком Архімеда «Еврика!» – «Знайшов!»).
Вивчаючи мислення людини, гештальтпсихологи доводили, що розумові операції у розв’язанні творчих завдань підпорядковані особливим принципам організації гештальта («групування», «центрування» тощо), а не правилам формальної логіки.
Отже, свідомість у гештальттеорії розглядали як цілісність, охоплену динамікою пізнавальних (когнітивних) структур, які змінюються за психологічними законами.
2.2. Фройдизм, психоаналіз
Датою виникнення класичного психоаналізу вважають 1895 р., коли З. Фройд і Й. Бреєр почали застосовувати метод катарсису для лікування істерії. Це найвідоміший за межами психології напрям психологічної науки й практики, який здобув широкий світовий резонанс, мав вплив на різні шари культурного життя людства. Ідеї фройдизму вплинули на мистецтвознавство, літературознавство, медицину та інші галузі науки, пов’язані з людиною. Засновником психоаналізу є З. Фройд (1856–1939). Уперше загальні положення психоаналізу він виклав у 1900 р. – у «Тлумаченні сновидінь». На відміну від напрямів психології, представлених вище, психоаналіз – теоретичне вчення, зумовлене потребами клінічної практики.
Згідно з Фройдом, психіка аж ніяк не збігається зі свідомістю. Свідомість становить лише тонкий шар на поверхні несвідомого. Якщо не досліджувати несвідоме, ніяк не можна збагнути природу психіки.
Вчення психоаналізу має три рівні:
•метод дослідження, який спирається на виявлення неусвідомлюваного значення слів, учинків і продуктів уяви (снів, марень, фантазувань) через тлумачення вільних асоціацій;
•психотерапевтичний метод, який спирається на це дослідження;
•сукупність теорій психології і психопатології (теорія дитячої сексуальності тощо), у яких систематизовано відомості, отримані психоаналітичним методом дослідження й лікування.
45
Психологічні напрями, школи і концепції
Ключовими термінами психоаналізу є несвідоме – уявлення про те, що існує психічна діяльність, якої суб’єкт не усвідомлює; опір
– ідея про те, що на ставлення людини до об’єкта впливає ставлення до минулих об’єктів (насамперед тих, що оточували її в дитинстві); лібідо – психічна енергія, джерело якої – у несвідомому.
На основі багаторічних клінічних спостережень Фройд сформулював психологічну концепцію, відповідно до якої психіка, особистість людини складається з 3-х компонентів, рівнів: «ВОНО», «Я», «НАД-Я». «ВОНО» – несвідома частина психіки, вируючий казан біологічних вроджених інстинктивних потягів: агресивних і сексуальних. «ВОНО» насичене сексуальною енергією – «лібідо». Людина – замкнута енергетична система, кількість енергії в кожного – постійна величина. Несвідоме та ірраціональне, «ВОНО» підкоряється принципу задоволення, тобто задоволення і щастя – головні цілі в житті людини. Другий принцип поведінки – гомеостаз – тенденція до збереження зразкової внутрішньої рівноваги.
Рівень «Я»-свідомості перебуває у стані постійного конфлікту з «ВОНО», пригнічуючи сексуальні потяги. На «Я» впливають три сили: «ВОНО», «НАД-Я» і суспільство, яке висуває свої вимоги до людини. «Я» прагне встановити гармонію між ними, підкоряється не принципу задоволення, а принципу «реальності».
«НАД-Я» слугує носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль критика, цензора, совісті. Якщо «Я» ухвалить рішення або здійснить дію на догоду «ВОНО», але на противагу «НАД-Я», тоді отримає покарання у вигляді відчуття провини, сорому, докорів сумління. «НАД-Я» не пускає інстинкти в «Я», тоді енергія цих інстинктів сублімується, трансформується, втілюється в інших формах діяльності, які прийнятні для суспільства і людини (творчість, мистецтво, суспільна активність, трудова активність, у формах поведінки: у снах, описках, обмовках, жартах, каламбурах, у вільних асоціаціях, в особливостях забування).
Якщо енергія «лібідо» не знаходить виходу, то в людини виникають психічні хвороби, неврози, істерики, депресія.
Для порятунку від конфлікту між «Я» і «ВОНО» застосовують засоби психологічного захисту: витіснення, придушення – мимовільне усунення зі свідомості недозволених думок, відчуттів, бажань у несвідоме «ВОНО»; проекція – несвідома спроба позбутися нав’язливого бажання, ідеї, приписавши її іншій особі; раціоналізація – несвідома спроба раціоналізувати, обґрунтувати абсурдну ідею.
Становлення психіки в дитини відбувається через подолання Едипового комплексу. У грецькому міфі про царя Едипа, який убив свого батька й одружився з матір’ю, прихований, на думку Фройда, ключ до сексуального комплексу, що нібито одвічно тяжіє над кожним чоловіком: хлопчик відчуває потяг до матері, сприймаючи батька як суперника, що зумовлює одночасно і ненависть, і страх, і захоплення. Хлопчик хоче бути схожий на батька, але хоче смерті йому, і тому
46
Глава 2
переживає почуття провини, боїться батька. Боячись кастрації, дитина долає сексуальний потяг до матері, долає Едипів комплекс (до 5 – 6 років), і в неї виникає «НАД-Я», совість. Особливості сексуального розвитку в дитячому віці визначають характер, особистість дорослої людини, її патології, неврози, життєві проблеми і труднощі.
Фройд сформулював теорію сексуального розвитку. На його думку, сексуальна діяльність починається в період годування грудьми, коли рот немовляти стає ерогенною зоною – зоною задоволення (оральна фаза). З привчанням до туалету основна увага переміщується спочатку на відчуття, пов’язані з дефекацією (анальна фаза), а пізніше – на відчуття, пов’язані з сечовипусканням (уретральна фаза). Нарешті, приблизно у віці 4-х років, ці окремі потяги об’єднуються, починає переважати інтерес до статевих органів, до пеніса (фалічна фаза). Тоді ж розвивається комплекс Едипа (або Електри – у дівчаток), суть якого – у здебільшого позитивному ставленні до батька та агресивній поведінці щодо матері. На думку Фройда, діти позбуваються пізніше едипових тенденціх через страх кастрації.
Надмірне захоплення еротичною активністю або, навпаки, конфлікти, заборони чи травми, які їй перешкоджають, можуть спричинити затримку розвитку лібідо на якійсь стадії. Така затримка за умов нездатності розв’язати едипову ситуацію стає причиною психоневрозів, сексуальних збочень та інших форм психопатології. Фройд і його послідовники розробили докладну динамічну систему, у якій різні емоційні та психосоматичні розлади було співвіднесено зі специфічними особливостями розвитку лібідо і дозрівання.
У пізніх працях Фройд висунув припущення про існування двох категорій інстинктів: тих, які служать меті зберегти життя (інстинкт любові – Ерос) і тих, що протидіють життю і прагнуть повернути його в неорганічний стан (інстинкт смерті – Танатос). У разі загрози організмові виникає тривога. Якщо тривога справжня, загроза йде від конкретного зовнішнього джерела, якщо тривога невротична – джерело її невідоме. У дитячому віці тривога виникає внаслідок надмірного збудження інстинктів – пізніше вона з’являється в очікуванні небезпеки, а не як реакція на небезпеку. Тривожний сигнал мобілізує захисні заходи, механізми, спрямовані на уникнення реальної або вигаданої зовнішньої загрози, або психологічний захист, який нейтралізує підвищене збудження інстинктів. Інстинктивні потяги, які колись, у якихось ситуаціях були неприйнятні, а тому витіснені зі свідомості, пригнічені, сховані в несвідому частину психіки, зберігаються як приховані вогнища збудження й поступово розхитують систему захисту. Отже, неврози розвиваються внаслідок часткової відмови системи захисту. Більш важкий розлад механізмів захисту призводить до психіатричних захворювань (наприклад, шизофренії), яким притаманна значна деформація «ЕГО» і сприйняття реальності.
47
Психологічні напрями, школи і концепції
Завдання психоаналізу (за Фройдом): 1) відтворити з конкретних виявів групу сил, які спричинюють хворобливі патологічні симптоми, небажану неадекватну поведінку людини; 2) реконструювати минулу травматичну подію, звільнити пригнічену енергію і використати її з конструктивною метою (сублімація), дати цій енергії новий напрям (наприклад, за допомогою аналізу перенесення звільнити спочатку пригнічені дитячі сексуальні потяги – перетворити їх на сексуальність дорослої людини і тим самим дати їм змогу брати участь у розвитку особистості).
Мета психоаналітичної терапії, за скромними словами Фройда, «перетворити надмірні страждання неврозу в нормальні, звичайні моменти повсякденності».
Недоліком фройдизму є перебільшення ролі сексуальної сфери в житті та психіці людини, яка постає в основному як біологічна сексуальна істота, що перебуває в стані безперервної таємної війни з суспільством. Це змушує пригнічувати сексуальні потяги. Тому навіть послідовники Фройда, неофройдисти, відштовхуючись від основних постулатів ученого про несвідомість, скерували свої погляди в напрямі обмеження ролі сексуальних потягів у поясненні психіки людини.
Несвідоме наповнювали новим змістом. Місце нереалізованих сексуальних потягів посіли колективне несвідоме («архетипи»), виражене в міфології, релігійній символіці, мистецтві та передане у спадок (К.Г. Юнг), прагнення до влади внаслідок відчуття неповноцінності (А. Адлер), неможливість досягти гармонії зі соціальною структурою суспільства і відчуття самотності, яке при цьому виникає (Е. Фромм) та інші психоаналітичні механізми відторгнення особистості від суспільства. Отже, людина з погляду фройдизму – суперечлива, початково гріховна, така, що мучиться, невротична і конфліктна істота. Заслуга Фройда в тому, що він привернув увагу вчених до серйозного вивчення несвідомого в психіці, уперше виокремив і почав вивчати внутрішні конфлікти особистості.
Неофройдизм
Цей напрям, засвоївши основні схеми й орієнтації ортодоксального психоаналізу, переглянув базову для нього категорію мотивації. Вирішальну роль було відведено впливам соціокультурного середовища та його цінностям.
Уже Альфред Адлер прагнув обґрунтувати несвідомі комплекси особистості соціальними чинниками. Підхід, який накреслив Адлер, розвинула група дослідників, яких традиційно називають неофройдистами. Те, що Фройд пояснював особливостями біології організму, закладеними в ньому потягами, неофройдисти пов’язували з врощенням індивіда в культуру, яка історично склалася. Ці висновки було зроблено на значному антропологічному матеріалі,
48