- •Глава 1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ
- •1.2. Психологія як наука про душу
- •1.3. Психологія як наука про свідомість
- •1.4. Психологія як наука про поведінку
- •1.5. Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом
- •Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ І КОНЦЕПЦІЇ
- •2.1. Структуралізм, функціоналізм і гештальтпсихологія
- •2.2. Фройдизм, психоаналіз
- •2.3. Трансперсональна психологія
- •2.4. Біхевіоризм
- •2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія
- •2.6. Гуманістична психологія
- •2.7. Психологічні концепції
- •Глава 3. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
- •3.1. Предмет і завдання сучасної психології
- •3.2. Місце психології в системі наук
- •3.3. Галузі психології
- •Глава 4. ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ, ЇЇ ПСИХІКА І ВСЕСВІТ У СВОЇЙ ЄДНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ
- •4.1. Структура і функціонування центральної нервової системи людини
- •4.2. Мозок, людська психіка і психічне в єдності світу
- •4.3. Розвиток психіки в онтогенезі
- •Глава 5. ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ
- •5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії
- •5.2. Причини та наслідки ненормативного психічного розвитку
- •5.3. Рівні ненормативного психічного розвитку
- •Глава 6. МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ
- •6.1. Методологічний простір психології
- •6.2. Принципи психології
- •6.3. Методи психології
- •Глава 7. ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
- •7.1. Особистість у психоаналізі, трансперсональній психології, біхевіоризмі
- •7.2. Особистість у когнітивній та гуманістичній психології
- •7.3. Жіночі теорії особистості
- •7.4. Факторні теорії особистості
- •7.6. Особистість у психології Сходу
- •7.7. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського
- •7.8. Особистість у радянській та українській психології
- •7.9. Людина як багатосистемне явище
- •7.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
- •Глава 8. ЛЮДСЬКА ПСИХІКА І ПСИХІЧНЕ
- •8.1. Сутність людської психіки і психічного
- •8.2. Багаторівневість психіки
- •8.3. Багатосистемність психіки
- •Глава 9. БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури особистості
- •9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості
- •9.3. Темперамент
- •Глава 10. МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •Глава 11. ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
- •11.1. Поняття інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •11.2. Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •Глава 12. ВІДЧУТТЯ
- •12.1. Відчуття як явище
- •12.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів
- •12.3. Класифікація та різновиди відчуттів
- •12.4. Загальні властивості відчуттів
- •Глава 13. СПРИЙНЯТТЯ
- •13.1. Поняття сприйняття
- •13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність
- •13.3. Теорії і методи дослідження сприйняття
- •13.4. Властивості та види сприйняття
- •Глава 14. ПАМ’ЯТЬ
- •14.1. Поняття пам’яті та її теорії
- •14.2. Фізіологічне підґрунтя пам’яті
- •14.3. Процеси пам’яті
- •14.4. Різновиди пам’яті
- •14.5. Пам’ять та організація знань
- •14.6. Індивідуальні особливості пам’яті
- •14.7. Шляхи розвитку пам’яті
- •Глава 15. МИСЛЕННЯ
- •15.1. Поняття мислення
- •15.2. Теорії мислення
- •15.3. Розумові дії та операції мислення
- •15.4. Форми мислення та його різновиди
- •15.5. Процес мислення і розуміння
- •15.6. Індивідуальні особливості мислення
- •Глава 16. МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ
- •16.1. Види мислення і репрезентації
- •16.2. Індивідуальні особливості інтелекту
- •16.3. Теорії інтелекту
- •Глава 17. УЯВА
- •17.1. Поняття уяви
- •17.2. Види уяви
- •17.3. Процеси уяви
- •Глава 18. ПСИХОСЕМАНТИКА
- •18.1. Поняття психосемантики
- •18.2. Сутність психосемантики
- •18.3. Основні психосемантичні методи
- •18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки
- •Глава 19. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ
- •19.2. Класифікація емоцій та почуттів
- •19.3. Експресивний компонент емоційного реагування
- •19.4. Характеристика різних видів емоційного реагування
- •19.5. Теорії емоцій
- •19.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю
- •19.7. Прикладна роль емоцій
- •Глава 20. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ЕМОЦІЙ
- •20.1. Емоції очікування й прогнозу
- •20.2. Фрустраційні емоції
- •20.3. Комунікативні емоції
- •20.4. Інтелектуальні емоції, або афективно-когнітивні комплекси
- •20.5. Характеристика емоційних станів, які виникають у процесі діяльності
- •20.6. Емоційні властивості людини
- •Глава 21. РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙ ІНШОЇ ЛЮДИНИ ТА УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ
- •21.1. Розуміння емоцій інших людей та емоційна здатність
- •21.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою
- •21.3. Керування емоціями
- •Глава 22. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ПОЧУТТІВ
- •Глава 23. ЕМОЦІЙНО ЗУМОВЛЕНА ПОВЕДІНКА ТА ЕМОЦІЙНІ ТИПИ
- •23.2. Емоційні типи
- •24.1.Особливості емоційної сфери у представників деяких професій
- •24.2. Вікові й статеві особливості емоційної сфери особистості
- •24.3. Емоції при патології
- •Глава 25. ВОЛЯ
- •25.1. Поняття волі та її функцій
- •25.2. Типи критеріїв волі та локус контролю. Вольові дії
- •25.3. Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання
- •25.4. Вольові якості
- •Глава 26. ЗДІБНОСТІ
- •26.1. Поняття здібностей та їхнього розвитку
- •26.2. Види здібностей
- •26.3 Розвиток здібностей
- •Глава 27. СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •27.1. Досвід
- •27.2. Характер
- •27.3. Акцентуації характеру
- •27.4. Спрямованість
- •27.4.1. Поняття спрямованості особистості
- •27.4.2. Теорії мотивації
- •27.4.3. Мотивація і мотивування та їх компоненти. Полімотивованість мети
- •28.4.4. Види мотивів
- •27.4.6. Зовнішня і внутрішня мотивація
- •Глава 28. ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ «СВІДОМІСТЬ-САМОСВІДОМІСТЬ»
- •28.1. Свідомість особистості
- •28.2. Самосвідомість особистості
- •28.3. «Я-концепція»
- •28.4. Самоповага і комплекс меншовартості особистості
- •28.5. Самореалізація особистості
- •Глава 29. ПСИХІЧНІ СТАНИ
- •29.1. Сутність психічних станів
- •29.2. Класифікація психічних станів
- •29.3. Особливості психічних станів
- •29.4. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних станів
- •29.5. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності
- •29.6. Стан страху та шляхи його подолання
- •Глава 30. УВАГА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •30.1. Поняття уваги
- •30.2. Фізіологічне підґрунтя уваги
- •30.3. Теорії уваги
- •30.4. Методи дослідження уваги
- •30.5. Моделі уваги
- •30.6. Основні властивості та види уваги
- •Глава 31. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •31.1. Поняття діяльності
- •31.2. Психологічна структура діяльності
- •31.3. Рухи і дії
- •31.4. Знання, навички і вміння
- •31.5. Перенесення та інтерференція
- •31.6.Основні види діяльності
- •Глава 32. ПСИХОМОТОРИКА
- •32.1. Підходи до розуміння психомоторики
- •32.2. Сутність психомоторики
- •32.3. Функціональна будова психомоторики
- •32.4. Рухи, дії та їх регулювання в психомоториці
- •32.5. Функції психомоторики
- •Глава 33. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ
- •33.1. Поняття научання, навчання та учіння
- •33.2. Научання і розвиток
- •33.3. Класичні концепції научання
- •33.4. Моделі научання
- •33.5. Типологія научання
- •Глава 34. МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА
- •34.1. Предметна сфера
- •34.2. Мова та її функції
- •34.3. Фізіологічні механізми мовної діяльності
- •34.4. Різновиди мовлення
- •Глава 35. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •35.1. Поняття соціалізації
- •35.2. Особливості, умови й механізми соціалізації
- •35.3. Процес соціалізації
- •Глава 36. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ
- •36.1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції
- •36.2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика
- •36.3. Особливості психологічного захисту в дітей
- •36.4. Використання захисту в життєдіяльності
- •Глава 37. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ДЕПРИВАЦІЯ
- •37.1. Психологічне розуміння відхильної поведінки
- •37.2. Особливості особистості з девіантною поведінкою
- •37.3. Депривація
- •Глава 38. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ
- •38.1. Розуміння психічного здоров’я
- •38.2. Вплив суспільної дійсності на психічне здоров’я особистості
- •Глава 39. ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •39.1. Поняття гармонії особистості
- •39.2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода
- •39.3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів
- •39.4. Психічна стійкість
- •39.5. Залежна поведінка як наслідок зниження психічної стійкості
- •39.6. Самоуправління і саморегулювання
- •Глава 40 САНОГЕННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
- •40.1. Розуміння саногенного потенціалу особистості
- •40.2. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості
- •40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах
- •Глава 41. КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •41.1. Розуміння криз особистості у психології
- •41.2. Типи криз особистості
- •41.3. Ставлення до кризи та її подолання
- •Глава 42. КОНТРОЛЬ І ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ
- •42.1. Поняття психологічних механізмів цілеспрямованої поведінки
- •42.2. Теоретичні підходи до аналізу структури регуляції дії
- •42.3. Вплив мети на поведінковий акт
- •42.4. Зворотний зв’язок та ефективність наступної дії
- •Глава 43. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
- •43.1. Підходи і теорії розвитку особистості
- •43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості
- •43.3. Формування змісту особистості
- •Глава 44. РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •44.1. Розуміння поняття «конкурентоспроможна особистість»
- •44.2. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості
- •44.3. Психологічні основи розвитку інтегральних характеристик конкурентоспроможної особистості
- •СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ
Психосемантика
обробки інформації – лише шлях до цієї третьої системи. Нині активно досліджують конотативне значення, яке «стоїть» за художніми образами, танцювальними рухами тощо. Особливе місце займають дослідження семантики кольору, оскільки саме досліджуючи значення кольорів, можна легко розмежувати перцептивний, вербальний і категоріальний аспекти сприйняття й виявити їхній взаємовплив. Наприклад, Н. Сойа, досліджуючи процес засвоєння дітьми назв кольорів, в низці експериментів показала, що в дитячому розвитку існує момент, коли дитина використовує кольори для категоризації, розуміє їхнє співвідношення з різними предметами, але плутає вербальні позначення. В іншому експерименті психологи виявили, що в мові центральноамериканського племені кечі для позначення кольорів вживаються всього п’ять прикметників. Однак досліджувані прекрасно відрізняли зелені предмети від синіх, хоча й позначали їх одним словом.
Багато дослідників вважає, що кольори можуть бути символами стійких афективних систем значень. Було доведено, наприклад, що ставлення до основних кольорів усіх народів приблизно однакове. Жовтий і червоний вважаються «теплими», червоний при цьому здається особливо привабливим, хоча іноді викликає тривогу. А голубий колір, навпаки, уявляється «спокійним». Таке стійке ставлення до кольорів зумовлене їхнім фізіологічним значенням для людства як виду.
Третій важливий напрям досліджень пов’язаний з поняттям конотативного значення. Його часто описують як вплив мотивів та емоцій на семантичну організацію значень. У низці експериментів було продемонстровано, що поряд із частотою слова велике значення має його емоційний індекс. Справді, різні слова мають різне емоційне навантаження.
Вплив мотиваційних й особистісних факторів на формування системи значень також становить великий інтерес. Хоча ця проблема традиційно досліджується в межах психології особистості, вона торкається і механізмів перебігу когнітивних процесів. Дж. Келлі запропонував поняття «особистісні конструкти» для позначення системи установок і ставлення людини до світу, сприйняття й оцінку різного роду об’єктів та явищ навколишнього світу.
18.3. Основні психосемантичні методи
До психосемантичних методів можна зарахувати ті, за допомогою яких ми можемо визначити значення або зміст того чи іншого слова, предмета, явища. При цьому, оскільки існують різні види значень, можна використовувати і різноманітні методи.
Прямі методи психосемантичних досліджень. Теорії
«референтного значення» розглядають насамперед відношення знака до того чи іншого предмету, явища, якості. Тому для досліджень часто застосовують методики прямих описів або зображень слів. Наприклад,
420
Глава 18
в одному з досліджень дітей шкільного віку просили зобразити базові емоції (радість, страх, сум, гнів) за допомогою олівця та аркуша паперу. Аналіз дитячих малюнків дозволив зрозуміти, з чим діти співвідносять ці слова: з мімікою, з жестами, із ситуаціями, які породжують емоції, із закріпленими в культурі символічними зображеннями емоційних виявів.
Дослідження категоріального значення вимагає своїх методів. Тут можна говорити про методи приписування або верифікації категорії. У першому випадку дається слово (дятел) і досліджуваний повинен назвати категорію (птах), у другому випадку – окремі слова у сполученні з різними категоріями.
Асоціативний експеримент – найбільш розроблена техніка семантичного аналізу. Піддослідному надають слово-стимул, і йому потрібно назвати перші, які спали на думку, асоціації. Застосовують
вільний асоціативний експеримент (піддослідний не обмежений у виборі можливих асоціацій) і спрямований асоціативний експеримент (асоціативний потік піддослідного обмежується рамками певного граматичного класу). Для семантичного аналізу важливе виявлення міри семантичної близькості між словами, щоб представити семантичну структуру слова чи категорії. Головна перевага асоціативного експерименту – це простота і зручність застосування. Недолік – це його чутливість до фонологічної та синтаксичної подібності. Наприклад, як у нормі, так і при патологіях, трапляються реакції-рими, реакції подібного літерного складу, а також мовні штампи та кліше.
Метод класифікації. Піддослідним пропонують класифікувати представлену множину об’єктів (стимулів), розбити їх на групи (здебільшого кількість груп і об’єктів у групі не обумовлюють). Метод класифікації застосовують не лише до слів, а й і до зображень та інших найрізноманітніших об’єктів (наприклад, може йтися про знайомі постаті чи твори мистецтва).
Метод класифікації застосовують і для виявлення індивідуальних розбіжностей у процесах категоризації. У цьому разі основним є не лише склад, а й кількість груп, що свідчать про стратегії, які піддослідні використовують у процесі класифікації.
Методи прямого шкалювання. Метод прямого шкалювання, запозичений із класичної психофізики, є простим і прямим способом отримання матриці семантичної подібності. Перед піддослідним ставлять завдання оцінити подібність значень стимулів за допомогою градуальної шкали. Цінність прямого методу шкалювання складається в простоті інтерпретації.
Метод тріадичного порівняння можна використовувати як для дорослих досліджуваних, так і для дітей. Процедура його проведення: для кожної випадково обраної трійки з набору стимулів піддослідний обирає два найближчі і два будь-які стимули. Цей метод вимагає великої кількості зіставлень, але він полегшує завдання порівняння для досліджуваного. В одній із праць було застосовано
421
Психосемантика
метод тріадичного порівняння зображень і назв восьми тварин: метелика, комара, черепахи, пацюка, кажана, крокодила, лебедя і кроля. Піддослідні двічі підряд із тижневою перервою проводили оцінку стимулів у 168 тріадах. Отримані результати виявили вікові відмінності класифікаційних основ: для дівчинки 4 років істотними виявилися афективні атрибути «гарний» і «кусається» (в один кластер поєднувалися пацюк, крокодил і комар, а в інший – кролик, метелик і лебідь); для дорослого важливим була формальна приналежність до різних біологічних типів (в один із кластерів поєднувалися, наприклад, пацюк і кролик, а в інший – комар і метелик).
Дослідження конотативного значення вимагає розробки особливих методів, оскільки в центр уваги потрапляє ставлення суб’єкта до тих чи інших об’єктів.
Укнизі Дж. Келлі «Психологія особистісних конструктів», яка вийшла у 1955 р., було описано новий метод – техніка репертуарних решіток. Цю методику було розроблено для виявлення «особистісних конструктів» – «особливого суб’єктивного засобу», створеного (сконструйованого) самою людиною, перевіреного (валідизованого) нею на практиці, що допомагає їй сприймати і розуміти (конструювати) навколишню дійсність, прогнозувати й оцінювати події.
Укласичному варіанті методика, по суті, є варіантом методу тріадичного порівняння. Піддослідний оцінює себе і людей зі свого найближчого оточення. Попередньо всю множину оцінюваних суб’єктів розбивають на тріади. Піддослідний повинен об’єднати двох суб’єктів у тріаді за однією якістю і протиставити їм третього.
Метод семантичного диференціалу (CД), який запропонував Ч. Осгуд, на думку вченого - це комбінація процедур шкалювання й методу контрольованих асоціацій. Процедура семантичного диференціалу зводиться до оцінки стимулів (ними можуть бути поняття, образи, дії, ситуації й інші об’єкти) за біполярними шкалами. Шкали задано антонімічними термінами, наприклад прикметниками, які описують протилежні якості об’єктів: теплий/холодний, ситий/голодний. Шкали звичайно градуйовані (наприклад, від -3 до +3), простір шкали між протилежними полюсами піддослідний сприймає як безперервний континуум ознак.
Класичний семантичний диференціал Осгуда являє собою набір із 15 шкал, заданий найбільш високочастотними прикметниками- антонімами. Пізніше було розроблено різні часткові семантичні диференціали (наприклад, невербальний СД). Метод семантичного диференціалу набув значного поширення в психології сприйняття, теорії комунікацій, у галузі естетики, реклами тощо. Популярність методу зумовлена тим, що він дозволяє провести непряму експертну оцінку різних об’єктів і явищ, визначити приховане ставлення до них, структури неусвідомлюваних змістів, виявити особливості категоріального аналізу.
422
Глава 18
Методи непрямого дослідження семантики. У цьому разі увагу зосереджено на тому впливі, який чинять процеси функціонування категоріальних структур на різні когнітивні процеси.
Порівняння порогів відчуття або суб’єктивної тривалості стимулів із різним семантичним навантаженням. У найпростіших психофізичних експериментах часто виявляються семантичні ефекти. Наприклад, у відомому дослідженні Хауса і Соломона було продемонстровано, що чим вища частота (інакше кажучи, вживання у мові) слова, тим нижчий поріг його сприйняття. В іншому дослідженні піддослідним пред’являли послідовність знайомих і незнайомих символів. Хоча тривалість експозиції була однаковою (30 мс), незнайомі стимули, здавалося, звучали довше, ніж знайомі. Було також показано, що пороги відчуття змінюються для слів різної емоційної значущості. До цієї ж групи можна зарахувати всі експерименти, в яких хронометрують час впізнавання або називання стимулів залежно від семантичного контексту або передналаштування.
Аналіз групування стимулів при повному відтворенні списку слів є досить популярною методикою в семантичних дослідженнях. Піддослідному показують список на вигляд нескладних слів, а потім він відтворює їх у будь-якому порядку. На основі такої інструкції піддослідний зазвичай відтворює слова, групуючи їх за семантичними ознаками. Наприклад, у класичних експериментах Бусфідда і Седжвіка, відтворюючи назви птахів, піддослідні згадували підряд слова «яструб», «орел», «стерв’ятник», а після короткої паузи «курка», «індик», «качка». На підставі протоколів відтворення за допомогою низки математичних процедур «реконструюють» структуру відповідної ділянки семантичної пам’яті.
Порівняння успішності витягування з пам’яті залежно від семантичної обробки або передналаштування. Суть методики полягає в тому, що частина тестових стимулів включається до розв’язання попереднього завдання, такого, як доповнення слів або відтворення категорій (піддослідних просять назвати приклади таких категорій, як «меблі» або «птахи»), або відтворення базових знань (досліджуваних просять відповісти на низку питань, наприклад, «Що швидше рухається: заєць чи Земля?»). Через певний інтервал часу зненацька для досліджуваних дають тест на відтворення або впізнавання. Звичайно, семантична обробка стимулів поліпшує їхнє запам’ятовування і наступне витягування з пам’яті. Мета дослідників – порівняння позитивного впливу різних семантичних завдань.
Хронометрування часу прийняття рішень щодо лексичного характеру стимулу істинності чи хибності певних тверджень. Суть методики: перед досліджуваним ставлять завдання зробити висновок про поданий матеріал. Найпростіше завдання – ухвалення рішення про те, що було подано, – слово чи не слово («завдання лексичного рішення»). Складнішим є верифікація простих тверджень, таких, як «собака – це тварина».
423