Екологічна безпека та шляхи її забезпечення
ЗМІСТ
Вступ
1. Рівень, структура та динаміка екологічних злочинів
2. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки
3. Юридична відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки
4. Економічний потенціал забезпечення екології
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об’єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв’язків людини з навколишнім природним середовищем.
Екобезпека – категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Вона має певні правові форми не правового характеру хоча і належить до явищ.
Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. Йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем, з небезпечними речовинами (радіоактивними, хімічними, токсичними тощо), використання руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійснення різноманітних впливів на довкілля тощо. Вона може бути пов’язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи).
По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти.
По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів.
По-четверте, основою правової форми є екологічне право як самостійна правова галузь. Правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.
1. Рівень, структура та динаміка екологічних злочинів
Екологічну злочинність можна визначити як сукупність злочинів, які посягають на екологічну безпеку, а також опосередковано на життя та здоров'я людей.
Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю, рівень якої сягає 95%.
Вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного полювання свідчить, що з року в рік кількість діянь, які містять ознаки злочину, має місце в 35—45% від загальної кількості цих випадків. У той же час застосування заходів кримінальної відповідальності здійснювалося лише в 1—3%, а адміністративної — в 75—80% випадків. У структурі екологічних злочинів велику частку становлять порушення правил риболовства (35—45%), незаконне полювання (25—35%), забруднення водойм і повітря (10-20 %) та лісопорушення (8—10%).
Екологічні злочини можна класифікувати на підставі різних ознак. Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють:
- злочини невеликої тяжкості - незаконне видобування корисних копалин, порушення законодавства про континентальний шельф України тощо;
- злочини середньої тяжкості - умисне знищення, зруйнування чи пошкодження територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
- тяжкі злочини - забруднення водойм та атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами;
- особливо тяжкі злочини - екоцид.
Ще однією особливістю цієї злочинності є те, що вона певною мірою є побічним наслідком «нормального» природокористування. Адже суспільство так чи інакше, експлуатуючи природні ресурси, негативно впливає на довкілля. Протиправною така діяльність стає лише тоді, коли здійснюється небезпечним способами чи виходить за межі встановлених законом нормативів. Їй притаманний і надто низький рівень застосування норм кримінального права за порушення природоохоронною законодавства. Наприклад, в Україні судимість за незаконне полювання у 1999 р. становила 2,4%, незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом — 0,8%, незаконну порубку лісу — 0,2%, забруднення моря — 0,002%, забруднення водних об'єктів — 0,2% від числа всіх злочинів. За даними вибіркового дослідження, лише 125 матеріалів органів рибоохорони з приводу незаконного лову риби було направлено до органів внутрішніх справ і прокуратури для притягнення винних до кримінальної відповідальності, а кримінальних справ, переданих для розгляду в народні суди, виявилось у 6—7 разів менше.
Ще більший розрив є між кількістю кримінальне караних діянь, пов'язаних із забрудненням водних об'єктів, атмосферного повітря, моря, і реальним застосуванням кримінального закону. Практично немає випадків судимості за проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів. Водночас застосування інших норм, які встановлюють відповідальність за порушення екологічного законодавства, зростає. Наприклад, у 1999 році, порівняно з попереднім, число засуджених за незаконні полювання та порубку лісу зросло більше ніж у півтора рази.
Слід зазначити і про такі об'єктивні характеристики екологічної злочинності, як загибель природи, руйнування екосистеми, забруднення середовища. Планетарний аспект суспільної небезпеки екологічної злочинності полягає в тому, що вона загрожує життю на Землі.
Факторами екологічної злочинності можуть бути:
— неблагополучна соціально-економічна ситуація в країні (спад виробництва, безробіття, бідність, убогість);
— недоліки державної політики у сфері правового регулювання охорони навколишнього середовища і забезпечення оптимального режиму природокористування;
— недосконалість вітчизняної економіки та зовнішньої політики, які прирікають країну на входження до світової (європейської) екологічної системи як «сміттєвої ями»;
— недоліки організації та функціонування системи державного (законодавчого) контролю за виконанням правил природокористування;
— неефективна робота правоохоронних органів із запобігання екологічним злочинам, зумовлена низьким рівнем їх забезпечення;
— недосконала судова практика з кримінальних справ про екологічні злочини — кримінальні справи цієї категорії не дістають адекватного суспільного резонансу;
— активізація діяльності вітчизняних та зарубіжних кримінальних структур, які вчиняють екологічні злочини, що пов'язані з кримінальними промислами;
— нерозвиненість громадських організацій та рухів, які займаються захистом природи;
— недоліки в організації екологічного, морального та правового виховання як дітей, так і дорослого населення України;
— недостатній рівень в організації та забезпеченні митного і прикордонного контролю.
За соціальним статусом можна виокремити такі категорії осіб, які вчиняють екологічні злочини:
а) приватні особи (громадяни України та іноземці) - епізодично вчиняють екологічні злочини;
б) керівники підприємств і підприємці (вітчизняні та іноземні);
в) державні службові особи, які здійснюють управління вивозом природних ресурсів чи організовують утилізацію радіоактивних і високотоксичних речовин;
г) військові посадові особи.
Найбільшу кількість екологічних злочинів вчиняють із корисливих мотивів і з необережності.
Вплив на екологічну злочинність:
- головною особливістю протидії суспільства екологічній злочинності є тісний взаємозв’язок міжнародних і внутрішньодержавних аспектів анти кримінального впливу;
- зміна державної політики у сфері екології (розвиток екологічної ідеології, державна пропаганда цих ідей);
- формування та розвиток системи екологічного виховання населення;
- залучення громадськості до профілактики екологічної злочинності;
- формування та підвищення ефективності діяльності державних органів, які займаються профілактикою та розслідуванням екологічних злочинів, у всіх регіонах країни (екологічна міліція, природоохоронні прокуратури, суди тощо);
- встановлення реальних масштабів латентності екологічної злочинності за допомогою організації спеціальних наукових досліджень.