1.Зародження економіко – теоретичних знань.

Ксенофонт пропонує як категорію «економіка». Далі Арістотель у своїй праці «Нікомахова етика»- розглядає як закони ведення домашнього господарства.

А.Монкретьєн ввів поняття «політ економіка»- в 1615р в праці «Трактат політичної економіки»- - ведення господарства в межах держави.

1. Меркантилізм 16-17 ст. А.Монкретьєн, Д.Юм.

Основне джерело багатства — сфера обігу, торгівлю, а саме з нагромадженням металевих грошей.

2. фізіократи 17-18 cт. Ф Кене.А .Тю рго. сфера виробництва. Джерело багатства - тільки в с/г, а транспорт і торгівля - безплідні сфери

3. КПЕ 18-19 У.Петті. А .Сміт. Д.Рікардо. зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного вир-ва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу Започаткували трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу структуру

4. Марксизм - політична економія праці. Заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації трудящих, єдиний фактор формування власності, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму. Відносини між людьми з приводу вир-ва розподілу, обміну, споживання, матеріальних благ.

5. маржиналізм 19 тс. - теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних крайніх мін.макс. КМенгер. Ф Бізер.

Сучасні напрями економічної теорії.

1. неокласицизм А Маршалл, А Лігу, досліджує та розкриває ідеї уже в сучасних умовах. Заперечує втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегулюючу економічну систему, здатну самостійно встановлювати рівновагу між попитом і пропозицією

2. монетаризм (напрям неокласицизму) відмова від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактору у формуванні економічної конюктури, розвитку виробництва, ВНП.

3. Кейнсіанство. ДжМ.Кейнс. об'єктивна необхідність активного втручання державного регулювання ринкової екоміки шляхом стимулювання сукупного попиту і інвестиціями через проведення певної кредитно-грошової політики.

4. Інституціоналізм Веблен. Коммонс. Розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, соціальних, політичних інститутів (факторів)

5. Неокласичний синтез –Хікс. Самуельсон. обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують до необхідності руху до змішаної економіки.

2. Предмет економічної теорії.

Предмет економічної теорії і політичної економії.

Поняття «економіка» походить від грецького слова «oikonomia» (вчення про господарство), а економічна наука у первісному значенні — це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Приблизно так її предмет вперше визначав давньогрецький філософ Ксенофонт (прибл. 430—355 pp. до н. е.). Через кілька десятиліть видатний давньогрецький філософ Арістотель (364—322 pp. до н. е.) поділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей) і хремастику («хрема» — майно, володіння: мистецтво наживати статок або діяльність, спрямована на накопичення багатства). Поняттям «економіка» він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника.

У 1615 р. французький учений Антуан де Монкретьєн (прибл. 1575—1621) запроваджує термін «політична економія» (грец. politicos — державний, суспільний). За умов подолання замкнутості феодальних господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін «господарство» охоплює економіку всієї країни, національне господарство.

Поняття «політична економія» було найпоширенішим до початку XX ст. У 1890 p., після публікації праці «Економікс» англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1924), його став витісняти термін «економікс». Предметом економікс автор вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, зокрема багатства і частково людини, точніше, її стимулів до дії та мотивів протидії. Термін «економікс» він запровадив, щоб показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці XIX ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці.

Визначаючи предмет свого дослідження, Самуельсон стверджував, що економікс — наука, що вивчає:

1) як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

2) дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;

3) як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

4) ділове життя людей;

5) шляхи вдосконалення суспільства;

6) економічні системи.

Він запропонував таке узагальнююче визначення предмета економікс: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання».

Економічна теорія (економікс) — наука, що досліджує дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів.

Політична економія — наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.

Економіка (грец. oikonomike — ведення домашнього господарства) — наука про економічні відносини між людьми в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

Предмет економічної теорії - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва.

Предмет економічної теорії здійснює екскурси в інші науки. Зачіпає політичні, ідеологічні відносини, особливо економічну та соціальну політику, психологію, юриспурденцію в галузі господарського та цивільного права. Також стикається з науками, що вивчають техніку і технологію виробництва. Предмет: Предмет економічної теорії вивчає економічні відносини людей, їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Предметом є вивчення економічних виробничих відносин, їх взаємодія з продуктивними силами та організація управління і ефективне ведення господарства як чинників суспільного багатства. Вивчаючи свій предмет економ теорія робить висновки, узагальнення, в результаті чого формується понятійний аппарат: економічні закони, економічна категорія. Категорія – наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища (ціна, прибуток, зарплата). Економічні закони виявляють суттєві, стійкі та необхідні причини, наслідкові зв’язки і взаємозалежність даного економічного процесу. Закон – це суть економічних явищ. Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо. Сучасне розуміння західними економістами політекономії пов’язано з поняттям “економікс”, що перекладається як економіка. Предметом “економікс” є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. Деякі економісти (наприклад, С.Фішер) предметом вивчення в “економікс” називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг. Марксизм при з’ясуванні предмета економічної теорії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матерільних благ. При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) – на тому, що люди в процесі праці вступають між собою певні відносини.