4. Рецепторна теорія відчуттів та її конкретизація у дослідженнях і.Мюллера та г.Гельмгольця

Суть рецепторної теорії полягає в тому, що аналізаторні системи, зокрема, рецептори, мають високу чутливість по відношенню до певних, адекватних їм подразникам, і в той же час, низьку чутливість до інших подразників. Ці останні мають бути дуже сильними, близькими до больових, щоб викликати подібні відчуття.Разом з тим, для електричних та механічних подразників потрібно значно більше сили, щоб викликати відчуття і це завжди викликає в оці «свічіння».

Перша, заснована на наукових спостереженнях, теорія була висунута асоціативною психологією. Найбільшого впливу асоціативна теорія сприймання досягла в другій половині XIX століття. Її найвизначнішими представниками були німецькі вчені І. Мюллер (1826), Е. Мах (1865), Г. Гельмгольц (1867), Е. Герінг (1879), В. Вундт (1887), Г. Е. Мюллер (1896) і американський психолог Е. Б. Тітченер (1898). Незважаючи на значні відмінності в поясненні приватних проблем, ці психологи дотримувалися загальних поглядів на природу сприймання. На їх думку, образ, що сприймається нами є насправді складним об'єднанням первинних елементів свідомості - відчуттів. При цьому саме відчуття розумілося як усвідомлене стан органу чуття, що піддався впливу ізольованого зовнішнього подразника).

Цей факт знайшов своєрідну, «викривлену» інтерпретацію в теорії І. Мюллера (німецького фізіолога) та Г.Гемгольца виникла на початку 19 ст.

Суть цієї теорії полягає в тому, що відчуття залежать не від якості подразника, а від специфічної енергії органа відчуття, на який впливає це подразник. Відчуття не відображають властивості предметів, а є результатом звільнення енергії, яка є притаманною даному органу відчуттів, і залежить лише від неї. Мюлллер сформулював закон специфічної енергії органів відчуттів, згідно якого кожний орган реагує на будь-який подразник енергією, яка заключна в цьому органові. Відповідно, було зроблено висновок про те. що не немає подібності між нашими відчуттями і предметами зовнішнього світу, а відчуття є лише символами, умовними знаками предметів зовнішнього світу.

Ця теорія носить назву «фізіологічного ідеалізму» і є частиною філософського ідеалізму в цілому, згідно якого відчуття не зв язують організм із зовнішнім світом, а є стіною, яка відділяє живий організм від оточуючого середовища.

Таким чином, в основу асоціативної теорії сприймання лягли принцип специфічних енергій органів чуття і рецепторна концепція відчуттів. Об'єднання відчуттів в сприймання здійснюється за допомогою асоціацій по суміжності або за подібністю. Цей асоціативний механізм визначає провідну роль минулого досвіду для виникнення сприймання.

5.Класична психофізика та її роль у розвитку уявлень про відображальну природу психіки

Психофізика – психологічна дисципліна, яка вивчає кількісні співвідношення, залежності між зовнішньою стимуляцією (фізичними праматерями) та особливостями відчуття (психологічними параметрами).

Психофізика як практично перша галузь психологічної науки, яка займалась справжніми психологічними експериментами, виникла у другій половині 9 ст. Датою її народження вважається 1860 р. – рік публікації фундаментальної праці Г.Т.Фехнера „Елементи психофізики”.

Фехнер ввів відмінність між зовнішньою і внутрішньою психофізикою. У той час як зовнішня психофізика вимірює взаємозв'язок між подразненнями і органами чуття, внутрішня психофізика займається зв'язками між нейронними процесами і переживаннями.

Однією з найважливіших проблем психофізики є вивчення величин абсолютного порога фізіологічного відчуття. Перші дослідження в цьому напрямку були здійснені в 1834 році Ернстом Вебером. Дослідження Вебера за допомогою розробленого ним естезіометра (циркуль Вебера) дозволили зробити висновок, що рецептори органів чуття мають обмежену чутливість і певний абсолютний поріг чутливості.

Розрізняють:

1) класичну психофізику - поклала початок науковому аналізу відчуттів як елементарної та первісної форми психічного відображення, створенню низки методів їх вивчення та вимірювання, встановленню й формулюванню психофізичних законів.

2) сучасну психофізику - вивчає структури, властивості і динаміку сенсорних процесів, формування сенсорного образу відчуття та кількісну оцінку його характеристик. Також вивчає вплив особистісних характеристик на відчуття та сприймання ( мотивації. установки, минулий досвід тощо).

Завдання психофізики: розробка психофізичних методів дослідження та розвиток теорії сенсорно-перцептивних процесів. (пов’язана із загальною та експериментальною психологією).