11. Взаємозв’язок національного і міжнародного права.

16. Поняття і ознаки соціального регулювання.

Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних.

Соціальне регулювання повинно знайти відображення у різноманітності форм виразу: від правових (закони, підзаконні нормативно-правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо); від естетичних (стиль, мода) до організаційно-технічних (стандарти, правила безпеки); від централізованих (програми, директиви) до синергетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні, подібні стани, групи явищ тощо).

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

— Воно здійснюється в межах суспільства.

— Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

— Має загальний характер.

— Поширюється на всіх суб'єктів.

— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

— Гарантується суспільством.

— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання.

Вказані види соціального регулювання мають рівноцінне значення, оскільки нормативне визначає правила поведінки в цілому, а індивідуальне — є засобом реалізації нормативного шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин.

17. Поняття і види функцій права.

Функції права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство. Через функції права можна визначити, яку роль відіграє право в суспільстві, як держава використовує своє законодавство, з якою метою.

Всі функції права можна поділити на:

1. загальносоціальні

2. спеціально-юридичні.

Залежно від сфери впливу на суспільні відносини, завдання і цілі права можна виділити такі функції:

1. економічна,

2. політична,

3. соціальна,

4. екологічна,

5. ідеологічна,

6. гуманістична,

7. організаторська,

8. управлінська,

9. орієнтаційна та інші.

До спеціально-юридичних функцій відносяться:

1. регулююча (статична і динамічна),

2. охоронна.

Регулююча функція права має своїм завданням регулювати суспільні відносини. Наприклад, норми трудового права регулюють питання укладання, розірвання трудового договору, переведення на іншу роботу, час роботи і час відпочинку, дисципліну тощо.

Регулююча функція поділяється на:

1) статичну

2) динамічну.

При допомозі статичної функції держава закріплює ті чи інші суспільні відносини. Наприклад, Конституція України закріплює основи державного і суспільного ладу, систему державних органів тощо. Динамічна функція, регулюючи суспільні відносини, разом із тим стимулює розвиток тих чи інших відносин. Наприклад, норми цивільного права не тільки закріплюють форми власності, але і стимулюють роз­виток економічних відносин. Охоронна функція права зводиться до того, що при допомозі права держава охороняє всі соціальні цінності суспільства.